Микола Шурин народився 11 грудня 1995 року…Старший солдат Шурин Микола Леонідович, проживав у селі Підзамче Підзамчівського старостинського округу Радивилівської територіальної громади.
Героїчно поліг за територіальну цілісність України у ході виконання бойового завдання біля населеного пункту Бахмут, що на Донеччині. Свій останній бій військовослужбовець прийняв 24 вересня.
З війни Героя не дочекались батьки та сестра.
Поховали Героя на кладовищі с. Підзамче.
Солдат Боровик Владислав Сергійович народився 29 жовтня 1999 року. Проживав в м. Радивилові на Рівненщині. Навчався в Радивилівський НВК “школа №1-гімназія”. Після закінчення навчання вступив до Рівненського інституту Київського університету права НАНУ.
Владислав отримав повістку в армію у вересні минулого року. Підписав контракт із ЗСУ
у жовтні 2020 року. Був навідником гірсько-штурмового відділення. Життя Владислава обірвалось 4 вересня в населеному пункті Олексієво-Дружківка Краматорського району Донецької області.
Поховали Героя на кладовище в с. Лев’ятин. Йому назавжди залишиться 22 роки
Жалобний кортеж з тілом померлого військовослужбовця містяни зустріли живим коридором. Радивилівці віддавали останню земну шану воїну, ставши на коліна, зі сльозами на очах.
9 вересня Владислава Боровика, який боронив нашу Батьківщину від російських окупантів, проводжали з рідної домівки до місця його вічного спочинку.
Розділили горе і невимовний біль родини чимало небайдужих жителів міста.
Глибоке співчуття сім’ї прийшли висловити і представники місцевої влади та Радивилівського територіального центру комплектування й соціальної підтримки, всі, хто знали воїна Владислава Боровика.
Чин похорону проходив у міському храмі Введення в храм Пресвятої Богородиці.… Читати далі
Юрчук Василь народився в селі Лопавше Демидівського району, нині Дубнівського. Навчався в Хрінницькій ЗОШ, після закінчення школи вступив до ВПУ №25 смт. Демидівка, де отримав фах будівельника. У Дніпропетровську відслужив строкову службу..Повернувшись зі служби займався господарством, мав золоті руки. Згодом відправився за кордон на заробітки. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії, Василь перебував вдома. 5 березня він був призваний на військову службу.
8 жовтня 2022 року в результаті ворожих обстрілів під час виконання бойового завдання щодо захисту територіальної цілісності та незалежності України
.Юрчук Василь Вікторович старший стрілець мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону старший солдат, загинув в районі населеного пункту Першотравневе Харківської області .Йому назавжди залишиться 25 років.
Поховали Героя в селі Лопашне.
13 вересня, у бою з російським окупантом, захищаючи незалежність та територіальну цілісність України, поблизу населеного пункту Таврійське, що на Херсонщині, поліг ще один воїн – захисник, командир вогнеметного відділення вогнеметного взводу роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту старший солдат ГЛИНСЬКИЙ Артур Андрійович (2001 р. н.), житель с. Рогізне.
Артур, захищав Україну від рашистів ще із 2020 року.
13 вересня у боях поблизу села Таврійське, на Херсонщині, загинув командир вогнеметного відділення роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту, старший солдат Артур Глинський.
Артур, захищаючи рідну неньку-Україну від російського окупанта ще із 2020 року, не вагаючись, віддав найцінніше, що тільки мав – власне життя.
Йому був лише 21 рік… Без чоловіка залишилася дружина, без батька – маленька дитина, без сина – батьки, без брата – сестри…
Олександр Теленський народився 28 квітня 1983 року. ВІн родом з села Ялтушків Барського району Вінницької області.Із своєю майбутньою дружиною Іванною познайомився в Києві, де був на роботі. Згодом одружися. Мали пятеро дітей.
Після вручення повістки у військкомат, він пройшов медкомісію і 12 березня був командирований на проходження навчання у Кам’янець – Подільський.Він єдиний з тих, хто разом з ним навчався військової справи, потрапив на Східний напрямок. Спочатку відправили в Краматорськ, під Рубіжне, пізніше Лисичанськ.
Під час виконання бойового завдання в зоні проведення воєнних дій на території Луганської області загинув житель села Вовковиї Олександр Теленський, якому у квітні 2022 року виповнилося 39.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Героя, який віддав своє життя за мир та спокій на рідній землі, відзначено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. (посмертно).
Нещадний російський окупант забирає життя кращих. Важко сприймати смерть наших захисників. Ще важче знайти слова втіхи і підтримки для рідних, близьких та знайомих Олександра.… Читати далі
*
Теслюк Віталій народився 01.07.1986 року в селі Глибока Долина Дубенського району Рівненської області. В 1992 – 2001р. навчався в Глибокодолинській ЗОШ.
Після закінчення школи в 2001 вступив до ВПУ № 25 смт. Демидівка, де продовжив навчання. У 2005 році був призваний на строкову службу до Збройних Сил України. Службу проходив у місті Львові в рядах ВДВ. Після демобілізації із ЗСУ одружився. У сімї народилося двоє дітей: 2008 р.н. та 2012 р.н.
Працював в охоронних фірмах міст Луцька та .Хмельницького. 12 лютого 2015 року був мобілізований до збройних сил України. Відтоді декілька разів підписував контракт і проходив службу в різних місцях України. Спочатку служив у Дубенській військовій частині №130, потім у Дубенській військовій частині №131. Підготовку до бойових дій проходив на військових полігонах Житомира, Яворова та Нового Лану.
Шість разів брав участь у зоні бойових дій на сході України.
ВІталій Теслюк загинув 28 лютого 2022 року захищаючи цілісність та незалежність України на сході нашої держави в районі міста Оріхів Запорізької області.… Читати далі
Стібиш Артур Віталійович, народився 23 березня 2003 року, в с. Княгинине, Дубенського Району, Рівненської області.
З 2009 по 2020 роки навчався у Княгининському ліцеї.
Після закінчення ліцею у 2021 році був призваний на строкову службу (охорона генерального штабу) у м. Київ. Загинув внаслідок обстрілу 26 лютого 2022 року у м. Києві, на вул. Берестецькій. Герою було всього 19 років.
Похований на кладовищі рідного села Вишневе Дубенського району.
20 липня 2022 року солдата посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня: «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність
військовій присязі».
Каращук Микола Олександрович народився 14 вересня 1972 року у селі Серхів Маневицького району Волинської області в багатодітній сім’ї.
У 1989 році закінчив Серхівську загальноосвітню трудову політехнічну школу Маневицького району Волинської області.
Після закінчення школи працював обліковцем будівельної бригади у колгоспі «Україна» в смт. Демидівка.
У 1990 році був призваний до служби в армії, де здобув звання механік – водій БВО сухопутних військ ІІІ розряду.
Після служби повернувся до роботи у колгосп «Україна». З 2002 року працював будівельником за кордоном.
Щоб бути у лавах тих, хто захищає нашу країну від російських загарбників у 2021 році заключив контракт із збройними силами України , став бійцем 24 – ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила. Був доброю, щирою людиною, завжди готовим прийти на допомогу.
На початку війни з росією Микола перебував у Львові, де чекав на висновки медичної комісії, яка мала визнати його не придатним до служби.Та дізнавшись про вторгнення росії на нашу землю продовжив службу та відправився у частину до своїх побратимів.… Читати далі
Боровець Андрій Олександрович народився сьомого грудня двохтисячного року у селі Дружба Радивилівського району , там і проживав. був третім, наймолодшим сином у родині.
Закінчив Дружбівський ліцей. Потім став студентом географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка[1]. Цікавився історією та географією рідного краю. Захоплювався легкою атлетикою[2].
Хлопець служив у роті почесної варти Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького. 24 серпня 2021 року брав участь у військовому параді та отримав відзнаку Президента України. З перших днів повномасштабної війни продовжував виконувати військовий обов’язок. Був вірним присязі до останньої хвилини[2].
Ніс службу, обороняючи від ворога м. Київ, який у ці дні здригається під вогнем від тяжких бойових зіткнень з окупантами.
Загинув 26 лютого 2022 року під час чергування на бойовому посту у військовій частині Києва. Близько 3-ї ночі ворожі ДРГ почали наступ. Українські захисники зайняли кругову оборону. Отримав важке поранення внаслідок пострілу снайпера у стегнову артерію.
На Радивилівщину тіло Героя змогли доставити лише в ніч на суботу, 5 березня.… Читати далі
Костюк Владислав Володимирович народився 17 квітня 2003 рокув селі Немирівка. Згодом разом з сім’єю переїхав у Радивилів. Проживав з батьками та сестрою у провулку Привокзальний, 2.У 2007 році пішов у дитячий садок, потім навчався у Радивилівському ліцеї № 1. Перша вчителька Ольга Андріївна Атрасевич згадує Владислава як старанного, дисциплінованого учня, який дуже любив уроки природознавства. Природа вабилучня з дитинства.
.Здобувши неповну середню освіту, після 9-того класу продовжив навчання у Радивилівському професійному ліцеї . Закінчивши навчання у ліцеї, у 2021 році підписав контракт на проходження строкової служби у військовій частині А 10-08 міста Володимира Волинської області. 29 липня 2021 року Владислав Костюк пішов на службу за контрактом, а з початком вторгення ворога був зарахований у 14-ту ОМБР імені.
Один місяць проходив службу у 9-тій роті в районі Ковеля, пізніше в районі міста Сарни, охороняючи український кордонзі сторони Білорусі. Завжди був позитивно налаштованим юнаком,
не боявся труднощів, долав будь-які перешкоди. Ніколи не скаржився і заспокоював батьків, що у нього все гаразд.… Читати далі
