Війна (2022) – Page 13 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Лапчук Микола Петрович (21.05.1975-04.10.2024)

Микола Лапчук народився 21 травня 1975 року в селі Сапожин, а проживав у Новому Корці. Після початку повномасштабного вторгнення він став до лав Збройних сил України та виконував бойові завдання на захист держави.

Військовий загинув 4 жовтня 2024 року в районі населеного пункту Калинів Курської області. Довгий час вважався зниклим безвісти, однак результати ДНК-експертизи підтвердили його загибель.

У полеглого захисника залишилися дві доньки, одна з яких ще зовсім юна.

Поховали захисника на кладовищі в Новому Корці

Трохимчук Юрій Петрович (08.02.1990-14.08.2023)

Трохимчук Юрій Петрович, позивний «Фізрук», народився 08 лютого 1990 року в селі Біловіж, колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району Рівненської області, в сім’ї працівників сільського господарства.

Мати Трохимчук Віра Григорівна 1957 року народження, батько Трохимчук Петро Михайлович 1965 року народження, якого вже, на жаль, немає в живих.

Після закінчення в 2007 році школи, на той час Біловізької ЗОШ І-ІІІ ст., вступив в МГУ ім. академіка С. Дем’янчука, на факультет «Фізичної культури та спорту» за спеціальністю «Фізичне виховання». У 2011 році закінчив даний навчальний заклад і отримав диплом бакалавра за спеціальністю «Вчитель фізичного виховання».

З 2011 по 2023 рік Юрій Петрович працював на посаді вчителя фізичної культури Біловізького ліцею. За час роботи в школі Юрій Петрович зарекомендував себе як досвідчений педагог, доброю та щирою людиною. Ніколи не відмовляв в допомозі тим, хто цього потребував.

6 грудня 2015 року одружився на дівчині з свого села, Трохимчук Раїсі Володимирівні 1994 року народження. У них народилися двоє діток-синочків: Трохимчук Арсен Юрійович, 2018 року народження, та Трохимчук Іван Юрійович 2016 року народження.… Читати далі

Вишневський Віктор Васильович (02.06.1982 – 03.07.2024)

Вишневський Віктор Васильович народився 2 червня 1982 року в с. Козирщина Млинівського району Рівненської області. У 1989 році сім’я Віктора переїхала на проживання в с. Рудка Млинівського району Рівненської області, де він пішов у початкові класи Рудківської середньої школи.
У 1992 році сім’я переїхала на проживання у смт. Млинів. У 1997 році Віктор закінчив 9 клас та продовжив навчання у Демидівському ВПУ – 25, освоюючи професію «тракторист – машиніст».
У мирний час працював за кордоном. Перед початком повномасштабного вторгнення повернувся в Україну. 12 квітня 2024 року був призваний до лав ЗСУ.
Служив стрільцем 2 стрілецького відділення , 2 стрілецького взводу, стрілецької роти, 423 батальйону, 68 окремої Єгерської бригади ім. Олекси Довбуша, військової частини А 4886-4056. 4 червня 2024 року на полі бою, поблизу населеного пункту Уманське Донецької області, отримав важке поранення в голову.
3 липня 2024 року, від отриманих травм помер у лікарні «Святого Луки» м. Львів.

Похований у с. Рудка Демидівської ТГ.
У захисника залишилась мама, донька та сестра.
Віктор був добрим, порядним, чуйним сином, батьком та братом, який завжди приходив на допомогу.… Читати далі

Мельничук Олег Петрович (19.11.1994-15.05.2024)

Мельничук Олег Петрович народився 19 листопада 1994 року в с. Дубляни. Навчався у Дублянській початковій школі, а з четвертого класу продовживn навчання у Демидівському ліцеї. Був завжди веселим, життєрадісним, щирим і дуже любив спорт. Тому, після закінчення 7 класу, пішов навчатися до Рівненської спортивної школи. Після закінчення цього закладу Олег вступив до Київського Національного університету фізичного виховання та спорту України. Там отримав професійну
кваліфікацію бакалавр спорту (тренер з легкої атлетики, викладач фізичного виховання). Весь цей час постійно займався спортом, працював в охороні та займався бойовими мистецтвами. Із початком повномасштабної війни в Україні, Олег пішов добровольцем в територіальну оборону Збройних Сил України міста Києва. Через 3 місяці, разом з хлопцями, вступив у військовий підрозділ Кракен (Розвідувально-диверсійний підрозділ Головного управління розвідки Міністерства оборони України), у якому прослужив 2 роки та виконував складні завдання у гарячих точках біля Харкова та Часового Яру на Донеччині. Мав позивний «Слон», який тягнувся за ним ще із шкільних років, адже всі однокласники називали його «Слоник, Слон», бо Олег умів робити м’язами свого тіла голову та хобот, як у слона.… Читати далі

Бакалейко Михайло Ростиславович (21.11.1980-08.11.2024)

Бакалейко Михайло Ростиславович народився 21 листопада 1980 року у с. Товпижин, Дубенського району, Рівненської області.
У 1989 році сім’я Бакалейків переїхала на постійне місце проживання у с. Вербень. У 1998 році Михайло закінчив Вербенську середню школу та продовжив навчання у Радивилівському професійному ліцеї де навчався на будівельника. 2 червня 1999 року був призваний на військову службу у Збройні Сили України.
Повернувшись із строкової служби деякий час їздив на заробітки.У 2009 році працював рятувальником на Хрінницькому водосховищі.
З 2009 по 2016 рік працював в охороні в ПП «Агро-Експрес-Сервіс».З вересня 2016 року працював в компанії ТОВ Kromberg&Schubert» у Луцьку.

08 лютого 2024 року отримав військову повістку відповідно до наказу ПУ №68/2020 «Про загальну мобілізацію» та отримав призначення у штурмовувійськову частину А 4010.
10.07.2024 року молодший сержант Михайло Бакалейко, був призначений командиром відділення 104182 А, 3 зенітного ракетного взводу 1 зенітної ракетної
батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону.
Загинув ОБОРОНЕЦЬ Батьківщини 08 листопада 2024 року в н.п. Ступочки Краматорського району, Донецької області.
У загиблого ЗАХИСНИКА лишилися дружина Лариса Анатоліївна, син Олександр, доньки Яна і Альбіна, сестра Зоя, брат Юрій, який також захищає Українську
державу у війську.… Читати далі

Ліхачов Іван Миколайович, позивний «Лихий» (29.01.1988-18.12.2022)

Ліхачов Іван Миколайович, позивний «Лихий», народився 29 січня 1988 року в селі Корналовичі Самбірського району Львівської області.

Навчався у Корналовицькій середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів до дев’ятого класу, був старанним учнем, охайним, ввічливим і привітним. Після дев’ятого класу навчався у Самбірському професійно-технічному училищі за спеціальністю газо-електро-зварювальник.

У 2006 році був призваний на військову строкову службу. Спочатку у Львівській області у десантних військах, а згодом був переведений для подальшого проходження служби у місто Рівне, на посаду водія-електрика радіолокаційної роти.

Взято із службової характеристики: «За час проходження військової служби рядовий Ліхачов І. М. зарекомендував себе з позитивної сторони. Дисциплінований, працьовитий, грамотний військовослужбовець. До виконання своїх службових обов’язків відноситься з відповідальністю. Здібний організувати роботу на дорученій ділянці. За характером спокійний, ввічливий, тактовний…»

Після завершення строкової служби у 2007 році поїхав у Миколаївську область на заробітки, де працював на сільськогосподарській техніці у полі, згодом поїхав до Полтавської області де працював на фермі.

У 2008 році одружився з Іриною Тіт (Ліхачовою), з якою познайомився ще під час проходження військової служби в місті Рівне.… Читати далі

Осташевський Олександр Андрійович (10.11.1972-23.07.2024)

Осташевський Олександр Андрійович народився в селі Соломка на Костопільщині. Навчався у школі №4 та у будівельно-технологічному фаховому коледжі міста Костопіль, де здобув фах маляра-штукатура. Водночас активно займався біатлоном, був кандидатом у майстри спорту.
У 1991 році Олександр пішов на строкову службу, отримав звання старшого сержанта. Одружився, працював спочатку в КП «Костопількомуненергія», останні 10 років – на заводі скловиробів.
У червні 2024 року Олександра Осташевського мобілізували, служив стрільцем. У липні того ж року під час виконання бойового завдання поблизу села Новоселівка Перша на Донеччині зник безвісти.

Першого травня 2025 року постановою про ідентифікацію особи управління поліції у Запорізькій області
старший сержант Олександр Осташевський визнаний загиблим 23 липня 2024 року.
Відспівали воїна 8 травня 2025 у храмі Петра і Павла в Костополі. На майдані Шевченка з ним попрощалася громада.
Похований Олександр Осташевський на «Новому» кладовищі в Костополі, поряд з іншими воїнами Небесного легіону.
У захисника залишилися дві доньки, дружина, мама, брат і сестра.

Колодязний Андрій Олегович, позивний “«Боксер» (10.01.1997–14.04.2024)

Народився Андрій 10 січня 1997 року у м.Сарни. Виріс та проживав у селі Орлівка, неподалік міста. З 2003 по 2007 роки навчався в Орлівській початковій школі, далі продовжив навчання у Сарненській ЗОШ №4 (нині ліцей №4). У дитинстві дуже любив сидіти за комп’ютером. Після закінчення школи навчався у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей» де здобув професію «слюсар з ремонту автомобілів». На життя заробляв, їздивши на заробітки до Києва, працював і в Естоніі. Мама розповідає, що Андрій завжди був чуйним, веселим, життєрадісним хлопчиною. Допомагав не лише по господарству, але й у вихованні сестричок-трійнят і братика.

8 серпня 2022 року Андрій добровольцем вступив до лав ЗСУ. Службу проходив у в/ч А2120. Через місяць його направили навчатись до Британії.

Отриманий досвід молодший сержант передавав своїм побратимам. Він був командиром відділення у 81-й окремій аеромобільній бригаді Десантно-штурмових військ. Позивний «Боксер» отримав за свій бойовий та сильний характер. Під час служби Андрій був нагороджений нагрудними знаками «За зразкову службу», «За військову доблесть», «Знак пошани», а також грамотами командира військової частини.… Читати далі

Шадурський Іван Володимирович (06.10.1988–14.03.2024)

Іван Володимирович Шадурський народився 6 жовтня 1988 року в селі Яблунівка Млинівського району Рівненської області. У 2004 році закінчив Миколаївську ЗОШ І-ІІ ступенів, згодом здобув спеціальність тракториста-машиніста. 20 травня 2008 року Іван був призваний до лав Збройних Сил України, проходив службу у внутрішніх військах у Сімферополі (АР Крим).

З 2015 року став учасником бойових дій АТО, а з початком повномасштабного вторгнення рф добровільно пішов на фронт 25 лютого 2022 року. Розвідник-сапер, старший солдат Іван Шадурський, відзначався мужністю та самовідданістю, захищаючи Україну у боях на Сумщині, Запоріжжі та Донеччині.

За мужність, самовідданість та зразкове виконання службового обов’язку нагороджений медаллю «За оборону рідної держави», за відвагу та відданість у боротьбі за оборону міста Бахмута нагороджений медаллю «За оборону Бахмута».

14 березня 2024 року, на 36-му році життя, Іван героїчно загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Тоненьке
Покровського району Донецької області. Побратими запам’ятали останні слова патріота: «Слава Україні! Героям Слава!».

“За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку” Уаказом Президента України Шадурського Івана Володимировича, який проживав у селі Яблунівка Повчанської громади, нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеню (посмертно).… Читати далі

Рижик Олексій Миколайович (30.03.1992-11.08.2024)

Рижик Олексій Миколайович народився 30 березня 1992 року в смт. Демидівка, Рівненської області. Після закінчення Демидівського ліцею навчався у лісотехнічному коледжі. Працював у місцевому лісництві, а також будівельником у Києві. Любив природу та проводити дозвілля з сином.
9 березня 2023 року чоловіка мобілізували до лав Збройних Сил України. Після навчання за кордоном розпочав службу у 42-й окремій механізованій бригаді.
Виконував бойові завдання в Серебрянському лісі. У липні 2023 року Олексія перевели до танкового взводу однойменних роти та батальйону 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа. Там чоловік став навідником танка Т-72Б3М.

Загинув 11 серпня 2024 року внаслідок ворожого обстрілу, під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України в районі населеного пункту Кучерівка, Купʼянського району, Харківської області. Захиснику тепер назавжди 32 роки. Поховали ГЕРОЯ на кладовищі у селищі Демидівка.

У нього залишилися батьки, сестра та син.

“За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, за самовіддане виконання військового обов’язку” Рижика Олексія Миколайович нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)