Війна (2022) – Page 13 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Демиденко Володимир Михайлович (28.02.1979-06.10.2023)

Демиденко Володимир Михайлович народився 28 лютого 1979 року у місті Дубно, навчався в Дубенській ЗОШ №7. З вересня 1996 року був курсантом Львівського інституту внутрішніх справ. Впродовж 2002-2005 років навчався в Національній академії внутрішніх справ.

З 1999 року працював у Дубенському міськрайонному відділі УМВС України в Рівненській області. Розпочавши роботу у правоохоронних органах дільничним інспектором міліції, швидко став слідчим слідчого відділення, пізніше – старшим оперуповноваженим групи/ сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків, а згодом обійняв посаду виконуючого обов’язки заступника начальника Дубенського MB (обслуговування м. Дубно та Дубенського району) – начальником міліції громадської безпеки УМВС України в Рівненській області.

Відновлення миру на українській землі, територіальної цілісності, справедливості стали для нього життєвими пріоритетами. Наш Герой все життя вів боротьбу з корупцією, злочинністю та несправедливістю. Тому без зволікань та жалю до себе став до лав ЗСУ, аби захищати рідну землю від загарбників.

Військовослужбовець був оператором-радіотелефоністом відділення збору та обробки даних взводу безпілотних авіаційних комплексів батареї БпАК дивізіону артилерійської розвідки.

Нагороджений відзнакою Президента України «ЗА ОБОРОНУ УКРАЇНИ».… Читати далі

Чудінович Дмитро Сергійович (01.11.2002-31.05.2025)

Дмитро Чудінович народився 2002 року. Родом із села Зелень Дубровицької громади.

Чудінович, солдат військової служби за контрактом, радіотелефоніст підрозділу спеціального призначення, загинув 31 травня 2025 року біля Новобахмутівки на Донеччині внаслідок ворожої атаки БпЛА, виконуючи бойове завдання під час захисту України.
Героєві навіки 22. У нього залишилися дружина та батьки.

Плещук Ярослав Михайлович (06.06.1983-31.05.2025)

Ярослав народився 6 червня 1983 року у селищі Квасилів. Навчався у Квасилівській школі до дев’ятого класу, після чого вступив до місцевого училища.

Після навчання працював у різних сферах. Був мобілізований у січні 2025 року.

Рідні розповідають, що Ярослав мав тиху, добру вдачу. Завжди був готовий допомогти іншим, не відмовляв у підтримці тим, хто цього потребував. Захоплювався їздою на велосипеді.

На жаль, 41-річний солдат Плещук Ярослав загинув під час виконання бойового завдання на Курському напрямку 31 травня 2025 року.

У Ярослава залишилися сестра та четверо братів.

Прощання з Героєм відбулося 9 червня о 10:00 на майдані Незалежності у Рівному. Заупокійна служба пройшла у церкві селища Квасилів. Поховали захисника на Алеї Героїв кладовища “Нове”

Говоров Микола Вікторович (25.02.1983-08.01.2025)

Микола Говоров народився 25 лютого 1983 року в Рівному. Закінчив Рівненський ліцей #11. Опанував фах регулювальника радіоелектронної апаратури і приладів, контролера радіоелектронної апаратури і приладів у професійно-технічному училищі #9. Працював у фірмі “Триплекс” склярем.

Разом із дружиною Тетяною разом виховували 14-річну донечку Дар’ю.

“Надзвичайно добрий, з великою душею та серцем, все готовий був віддати іншим, нічого собі не лишити. Щирий, веселий, балакучий. І слова поганого про нього не можна сказати”, – розповідає дружина Героя Тетяна.

Миколу мобілізували до лав Збройних сил України у вересні 2024 року. Служба давалася важко, найбільше морально. Адже його підрозділ часто перекидали з місця на місце.

“Він воював спершу в Донецькій області, потім перевели на декілька днів в Черкаси , а потім – у Курську область. Це був дуже великий стрес для нього. Все відбувалося занадто швидко, говорив, що роботи багато…” – продовжує Тетяна.

На жаль, 41-річний солдат Микола Говоров загинув 8 січня 2025 року під час виконання бойового завдання в Курській області.

Малий Едуард (10.12.1985-05.01.2025)

Едуард Малий народився 10 грудня 1985 року у місті Торез (нині Чистякове) Донецької області. Закінчив місцеве професійно-технічне училище. Але у 2014 році вимушений був залишити рідне місто через війну… Відтоді оселився у Рівному.

Він був справжнім трудоголіком, повністю віддавався роботі. Весь час, живучи в Рівному, працював водієм на хлібозаводі “Рум’янець”. Присвячував себе повністю своїй справі.

“У серпні 2024 року Едуарда мобілізували до лав ЗСУ. Він, як і всі українці, прагнув лише одного – аби війна швидше закінчилась. Будував плани на майбутнє, хотів повернутися додому, щоб далі реалізувати себе” – розповідає сестра Героя Елла.

Едуард пройшов навчання у Франції, далі була служба в прифронтових територіях. А далі – одні з найгарячіших точок. На жаль, другий бойовий вихід нашого Героя став для нього останнім…

39-річний солдат Едуард Малий загинув 5 січня 2025 року, виконуючи бойове завдання на Покровському напрямку…

Поховали Героя на кладовищі “Нове”.

Солонович Андрій Петрович (19.10.1980-10.01.2025)

Андрій Солонович народився 19 жовтня 1980 року у місті Рівне. З дитинства вирізнявся рішучістю, відповідальністю і готовністю допомагати іншим.

Після закінчення школи Андрій проходив строкову службу в Рівненському МВК, Урядовому зв’язку СБУ, де здобув військове звання старшого сержанта запасу – це був перший крок у становлені його характеру як воїна.

У 2000-2004 роках навчався у Текстильному технікумі Українського державного університету водного господарства за спеціальністю «Бухгалтерський облік».

Професійний шлях Андрій починав як менеджер з торгівлі, працював керівником будівельно-ремонтного підрозділу у компаніях «Київміськбуд» та очолював транспортний відділ ПАТ «Київхліб».

Для Андрія головною цінністю завжди була його родина. Люблячий чоловік, турботливий батько, син, який підтримував своїх батьків, допомагав у будь-яких ситуаціях. Він ніколи не боявся складних завдань, завжди шукав шляхи їх вирішення й був опорою для рідних.

У травні 2023 року Андрій без вагань добровільно вступив на контрактну службу в Державну прикордонну службу України. Виконував надзвичайно важливі завдання в зоні бойових дій. Його досвід і професійність були незамінними. Брав участь у боях на Харківському та Донецькому напрямках, демонструючи непохитну мужність і вірність присязі.… Читати далі

Костецький Григорій Петрович (01.01.1979 – 03.08.2024)

Народився Григорій 1 січня 1979 року в с. Мар’янівка, в багатодітній родині Марії і Петра Костецьких. Був наймолодший у родині, змалечку ріс допитливим хлопчиком. В школу пішов раніше своїх однолітків. Як і всі хлопчаки, полюбляв грати у футбол. Після закінчення школи навчався у Сарненському ПТУ №21 (нині ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей». На строкову службу був призваний 14 травня 1997 року, а звільнений у листопаді 1998 року у званні старший сержант.

Після звільнення з армії Григорій Петрович працював у місцевому сільському господарстві, згодом займався домашнім господарством. Жив Григорій Петрович з мамою. Зі слів мами: “Мій Грицуньо (так його називає мама) був хазяїном і хазяйкою, він робив всю роботу і косив, і орав, і варив, і прав, і прибирав…, завжди і у всьому намагався допомогти, мав плани на післявоєнне життя…”.

Після повномасштабного вторгнення, як і більшість односельчан, долучився до створення і патрулювання місцевих блок постів. А 1 червня 2022 року був мобілізований до війська.

Після проходження навчання Григорій Петрович був призначений командиром кулеметного відділення в/ч А4574 у 224 Окремий Штурмовий Батальйон Спеціального Призначення “OPFOR”.… Читати далі

Артюшок Микола Васильович, позивний “Нато” (26.10.1971–19.02.2024)

Народився Микола Артюшок 26 жовтня 1971 року у селі Глушиця. Закінчивши Глушицьку 8-річну школу (нині гімназія), вступив до Володимирецького професійно-технічного училища, де здобув спеціальність «столяр». З 1989 по 1991 роки проходив строкову військову службу в м. Одеса, мав звання – молодший сержант.

В юнацькі роки Микола, захоплювався авто та мото технікою. Ріс цілеспрямованим, дружелюбним, завжди в його оточенні було багато друзів, одними з найголовніших рис характеру були справедливість та чесність. Він завжди відстоював свою думку та гідно приймав всі поразки життя. Микола Васильович працював на різних підприємствах Сарненщини: заготівельно-виробничому підприємстві «Таврида», ТОВ «Завод металевих виробів», адміністратором залу в ювелірному магазині мережі «Золотий Вік».

З початком АТО в 2014 році, Микола Васильович добровольцем пішов захищати кордони східних областей України, адже він рахував це за честь та обов’язок.

Військову службу ніс у складі 72-ої окремої механізованої бригади імені «Чорних Запорожців», під позивним «БРАТ», так його прозвали побратими, адже він завжди відкликався на прохання та всім допомагав, як порадою, так і справою. Разом чинили супротив ворогу в найгарячіших точках, таких як: Донецький аеропорт, Іловайськ, Волноваха, Піски, Гранітне, під час боїв втратив багато своїх друзів, з якими незворушно стояв у боях пліч-о-пліч.… Читати далі

Корнійчук Вадим Валерійовича (21.04.2001-18.07.2024)

Головний сержант, Вадим Корнійчук народився 21 квітня 2001 року у селі Пустомити на Гощанщині. Тут майбутній Герой закінчив середню школу, а відтак уступив до Здолбунівського професійного ліцею залізничного транспорту, де здобув професію машиніст тепловоза, слюсар з ремонту рухомого складу. Після навчання Вадим працював у вагонному депо слюсарем, проявляючи великий інтерес до комп’ютерних технологій.

Згодом Вадим був призваний на строкову військову службу. Після того підписав контракт і продовжував служити далі.

“Добрий,працьовитий, спокійний, щирий. Красень, якому б радіти життю і цвітінню молодих років, самостійно прийняв дуже доросле чоловіче рішення – стати на захист України і всіх, кого тут так любив. З вірою в перемогу над ворогом і очищення української землі від окупантів, він разом з побратимами на фронті давав усім нам можливість жити тут, у рідному краї“- згадують односельці.

Попри юний вік Вадим мужньо боронив Україну від російських окупантів у складі головного сержанта 1-го взводу оперативного призначення Національної гвардії України.

Загинув Вадим 18 липня під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності України в Запорізькій області.… Читати далі

Литвинчук Юрій Петровича (13.04.1999-15.07.2024)

Юрій народився 13 квітня 1999 року в родині Петра та Олени Литвинчуків у селі Тучин. Закінчив одинадцять класів Тучинської школи.

Після завершення навчання здобув фах адміністратора. Працював пожежним-респіраторником: спочатку в ТОВ «Текстиль-Рівне», а згодом — у ТОВ «Макова Компанія» в місті Рівне.

У вільний час приїздив додому, допомагав батькам по господарству. Любив відпочинок у колі рідних та друзів. Мав і творче захоплення — писав музичні мелодії.

4 березня 2022 року Юрій був призваний на військову службу, де служив разом із рідним братом Іваном у роті оперативного призначення міста Сарни. Життя Героя обірвалося 15 липня 2024 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області.

У пам’яті односельців Юрій Литвинчук назавжди залишиться щирим, світлим, життєрадісним юнаком, добрим і людяним, справжнім патріотом, який вірив у Перемогу України й наближав її ціною власного життя.

Поховали ь загиблого на місцевому кладовищі.

Йому нащзавжди 25