Дем’янець Валентин Васильович, позивний «Зуб» (17.09.1968 – 14.02.2023)

Народився Валентин у селі Берестя Дубровицького району (нині Сарненського). Після служби в армії, де виконував інтернаціональний обов’язок в Республіці Афганістан, Валентин Васильович вступив на стоматологічний факультет Львівського медичного університету імені Данила Галицького.  З 1994 по 2008 роки працював у Дубровицькій державній стоматологічній поліклініці.

З 2008 року працював на посаді лікаря стоматолога-хірурга у Сарненській стоматологічній поліклініці. За роки роботи показав себе як кваліфікований спеціаліст, відданий своїй справі, чуйний, доброзичливий, привітний, завжди готовий прийти на допомогу пацієнтам та колегам. Люблячий чоловік, турботливий батько та дідусь.

Від перших днів повномасштабного вторгнення взяв до рук зброю та став на захист держави. Був командиром 2-го взводу, 3-ї роти, 14-го окремого стрілецького батальйону «Полісся» в/ч А7098. Мав позивний «Зуб».

14 лютого 2023 року, під час виконання бойового завдання, поблизу н.п.Іванівське Донецької області, потрапив під ворожий артобстріл і отримав поранення несумісні з життям.        

У Героя залишилися дружина, син та донька. Похований у рідному селі Берестя, Дубровицької ТГ.

09 жовтня 2023 року Валентин Дем’янець відзначений почесним нагорудним знаком «Хрест Військова честь»(посмертно)

12 серпня 2023 року Валентин Васильович нагороджений відзнакою “За оборону рідної\ держави”(посмертно)

27 липня 2023 року, з нагоди Дня медичного працівника, колектив КНП «Сарненська стоматологічна поліклініка», на фасаді закладу, відкрив меморіальну дошку на честь свого колеги лікаря – стоматолога–хірурга Дем’янця Валентина Васильовича.… Читати далі

Мостипан Сергій Володимирович (28.06.1978 – 14.01.2024

Народився Сергій та проживав у м.Сарни. У 1993 році закінчив 9 класів НВК «Школа-колегіум» ім.Т.Г.Шевченка та продовжив навчання у ПТУ-21 (нині ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей»), де здобув кваліфікацію «механізатор тваринництва, електромонтер, тракторист-машиніст». За прикладом батька, любив столярство, випалював по дереву. Після училища проходив строкову військову службу у лавах ЗСУ. Спочатку служив у військах Державної прикордонної служби України у м.Черкаси, згодом у Іллічівську (нині м.Чорноморськ). Під час несення служби, від нещасного випадку, був комісований. Повернувшись додому, працював різноробочим, дбайливо відносився до будь-якої роботи, мав золоті руки.

У червні 2023 року Сергій був мобілізований до лав ЗСУ. Мужньо та героїчно виконував бойові завдання в районі населеного пункту Веселе Бахмутського району Донецької області займаючи посаду номера обслуги 1 відділення СП 2 взводу СП 2 роти СП військової частини А4219. Мав позивний «Мостік». В одному з боїв відбиваючи свої позиції під час наступу ворога, вчасно та вміло надав першу медичну допомогу пораненим побратимам та прийняв участь в їх евакуації, чим врятував їм життя.

Під час проходження служби солдат Мостипан Сергій Володимирович запам’ятався побратимам як кваліфікований спеціаліст з високим почуттям відповідальності.… Читати далі

Полін Олексій Валерійович (05.03.1991- 03.06.2023)

Народився Олексій у місті Сарни. Навчався у НВК «Школа-колегіум» ім.Т.Г.Шевченка з 1998 по 2006 роки. Після закінчення школи вступив до Сарненського педагогічного коледжу РДГУ на спеціальність «Фізичне виховання». Після закінчення коледжу, з 2010 по 2014 роки, навчався у Харківському національному університеті внутрішніх справ за спеціальністю «Соціологія».

З 2014 по 2021 роки служив в ОВС Сарненському районному відділі поліції ГУНП у Рівненській області, на посаді начальника сектора логістики. У 2015 році брав участь в АТО/ООС, за що був нагороджений відзнакою Президента України.

У 2021 році звільнився з органів поліції у званні капітана поліції. У вільний час любив подорожувати та рибалити, захоплювався комп’ютерними технологіями. Допомагав усім та у всьому, був відповідальним та дружелюбним, люблячим сином, братом, другом.

На початку повномасштабного вторгнення, Олексій сам пішов у військомат і записався у добровольці ТРО. Далі вони стали окремою 104 бригадою ЗСУ. Спочатку захищали периметр міста Сарни, далі перемістилися до кордону з білоруссю. У квітні 2023 року хлопців перемістили на Бахмутський напрямок.

Боєць 60-го батальйону «Поліські вовки», командир стрілецького відділення в/ч А7072 (104-а окрема бригада територіальної оборони) Олексій Полін, загинув 3 червня 2023 року, в результаті бойових дій поблизу н.п.Дачне… Читати далі

Смик Дмитро Олександрович (19.06.2002 – 31.08.2022)

Народився Дмитро у м. Сарни, проживав по вул. Технічна. Навчався у Сарненському ліцеї №2. Після закінчення 9-го класу, навчався у Олевському професійному ліцеї де здобув професію столяра-паркетника.

У свої 18 років Дмитро пішов на контрактну службу та 1 березня 2021 року прийняв присягу на вірність народу України. Військову підготовку проходив у Навчальному центрі Десна, Чернігівської обл., після чого був зарахований до 24-ї ОМБР 1-й механізований батальйон 2-га рота, на посаду «старший солдат (старший стрілець)». Був учасником АТО. За сумлінну службу нагороджений нагрудним знаком «Ветеран війни».

З початком повномасштабного вторгнення Дмитро не вагаючись став на захист Батьківщини. Його з побратимами було направлено в с. Золоте, Луганської області, тримати рубежі.

Був випадок, під час виконання бойвого завдання, Дмитро побачив в далековид, що наближається ворожа ДРГ «вагнерівців», він без зайвих вагань, взявся за кулемет і почав відстрілювати ворога, тоді вдалося взяти двох полонених та врятувати побратимів.

 Після доукомплектації 24-ї ОМБР їх направили на Миколаївський напрямок. Відомо, що першу лінію оборони ворога було відтіснено на другу під Миколаєвом.… Читати далі

Кравець Віталій Олександрович (31.07.1990 – 15.09.2022)

Народився Віталій на Поділлі в смт Летичів Хмельницької області. Згодом родина переїхала і стала проживати у м.Сарни. Тут, у 2007 році, Віталій закінчив Сарненську гімназію №5 (нині ліцей). Ріс допитливим, розумним та дружелюбним хлопчиком. За роки навчання в школі залишив про себе лише хороші спогади. Він прагнув допомогти друзям, намагався бути поруч з ними, коли це потрібно, адже був прихильником добра, порядності та понад усе не терпів несправедливості. Віталій любив природу, захоплювався музикою і слухав рок композиції, цікавився риболовлею і ремонтом автомобілів, полюбляв ходити в ліс по гриби.

Вищу освіту здобував у Національному технічному університеті «Київський політехнічний інститут» за спеціальністю «Прилади і системи екологічного моніторингу». Деякий час працював не за фахом, випробуючи свої здібності і прагнення в різних галузях і видах діяльності. Після завершення навчання Віталій проходив військову підготовку у м.Київ в/ч 3066 Національної гвардії України. Там, 14 травня 2011 року, прийняв присягу на вірність народу України. За період строкової служби був нагороджений нагрудним знаком І ст. «За зразкову службу» ГУ внутрішніх військ МВС України.… Читати далі

Васильєв Олександр Васильович (? 1990-27.03.2023)



Олександр родом із Прилук Чернігівської області. Після служби в армії став кадровим військовим. Із відзнакою закінчив Національну академію Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Брав участь в АТО/ООС на Донбасі. Служив у лавах 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа.

Жив із родиною у Рівному. Майбутню дружину зустрів у 2014-му. Тоді поїхав на похорон до свого побратима і там познайомився з його сестрою Вікторією. Освідчився їй через 2 тижні. Влітку наступного року в подружжя народилася донечка Ірина.

З перших днів повномасштабного російського вторгнення Олександр боронив рідну країну від окупантів. Брав участь у боях на Київщині та Миколаївщині

32-річний старший лейтенант Олександр Васильєв загинув 27 березня 2022 року, захищаючи від окупантів Миколаївську область. Біля села Благодатне його підрозділ потрапив під обстріл фосфорними снарядами.

В Олександра залишилися батьки, дружина і донечка Ірина.
Поховали офіцера у рідному місті.

22 липня, Указом Президента України №526/2022 про відзначення державними нагородами України “За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України” старший лейтенант Олександр Васильєв нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Бубнович Олександр Миколайович (21.06.1995-16.03.2022)

Олександр Бубнович народився в Рівному. Олександр навчався у шостій рівненській школі, за тим отримав фах опоряджувальника у професійному училищі № 1.

“У жовтні 2013 року він пішов в армію, у спецпідрозділ “Барс” МВС, а вже потім їх перейменували у Нацгвардію… А коли строкова служба закінчилась, підписав свій перший контракт. Фактично пішов моїм шляхом: я теж після армії відразу пішов працювати у міліцію,” – розповідає батько Олександра Микола Бубнович.

За першим контрактом послідував і другий. Олександр впевнено почувався у військовій формі, був як риба у воді й відчував — тут він на своєму місці.

“Дуже хороший, світлий, неконфліктний. Товариський такий, друзів завжди мав багато скрізь, де б не був легко завойовував прихильність людей,” – розповідає про сина тато.

Він любив спорт та людей навколо. Любив дітей і свою дівчину Ольгу, з якою збиралися одружитися. Та завадила війна, яка поглинула Олександра з перших днів…

14 березня батьки востаннє говорили зі своїм єдиним сином. Розмова була короткою, бо ж довго говорити не було ані часу, ані можливості.… Читати далі

Ворон Валерій Михайлович (12.09.1963-14.03.2022)

Ворон Валерій Васильович народився 12 вересня 1963 року. Підполковник, заступник командира роти охорони та оборони об’єктів № 9,10 15-го окремого батальйону Національної гвардії України.

У Рівному Валерій Ворон понад 5 років очолював батальйон Нацгвардії. За цей час офіцер проявив себе як відповідальний, справедливий командир. За словами гвардійців, підполковник був гарним сім’янином і добрим другом, а на службі суворим, але спокійним, зваженим, мудрим.

На початку війни добровільно прибув до центру комплектування та соціальної підтримки та став на захист України.

14 березня 2022 року внаслідок ракетного обстрілу Антопільської телевежі життя офіцера обірвалось. Військовослужбовець разом із бойовими товаришами виконував службово-бойове завдання.

Похований у Рівному 16 березня.

НагородженийНагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Ворон Валерій Васильович  “Почесний громадянин м. Рівного  (Рішення Рівненської міської ради №2408 від 22.08.2022)

Читати далі

 Ковальчук Ігор  Васильович (25.11.1992-17.01.2025)

   Ковальчук Ігор  Васильович  народився 25.листопада 1992 року  у місті Костополі.     Навчався у школі №5, потім у  Костопільському  будівельно-технологічному коледжі. Довгий час працював  на автомийці   що  на вул. Богдана Хмельницького, де його цінували і пам’ятали як хорошого працівника.

У серпні 2024 року чоловіка мобілізували на військову службу. Спочатку було навчання на Рівненщині, потім Ігор у складі новосформованої 155 бригади імені Анни Київської близько двох місяців навчався у Франції.

Після завершення навчання солдат Ігор Ковальчук на посаді номера обслуги відділення протитанкових ракетних комплексів був на Покровському напрямку. У ніч проти 9 січня він вийшов на перше бойове завдання. 17 січня Ігор Ковальчук загинув поблизу населеного пункту  Звірове  Покровського району Донецької області.  

   22 січня 2025 року  Костопільська  громада попрощалася зі своїм захисником. 

Поховали його на кладовищі «Нове» в Костополі, поруч  з іншими  воїнами Небесного Легіону.

У Ігоря Ковальчука залишилася мама.

Публікації про Ковальчука І.

Читати далі

Свита Андрій  Олександрович, позивний “Глаз” (11.01.1997-26.11.2023)

Андрій  Свита  народився 11 січня 1997 року у селі Вільхівка, що на Березнівщині де і проживав. Навчався у Грушівській ЗОШ І-ІІ ступенів, а згодом у Березнівському НВК «ЗОШ- інтернат І-ІІІ ступенів – міжшкільний навчально – виробничий комбінат». У мирний час працював на місцевих підприємствах, а також виїжджав на сезонні заробітки за кордон.

Андрій був щирою, доброю і відвертою людиною. Не любив багато говорити, але завжди тримав слово. Його поважали за прямоту, чесність і справедливість — він завжди стояв на боці правди. Мав спокійний і врівноважений характер, захоплювався спортом і цікавився технікою. Саме таким — спокійним, надійним і справжнім — його запам’ятали рідні та друзі.

Старший солдат, старший стрілець стрілецької роти, захищав Україну із серпня 2022 року. Побратими знали його під позивним «Глаз». Загинув 26 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Тривалий час вважався зниклим безвісти.

26 травня 2025 року, у рідному селі Вільхівка рідні, друзі, побратими та жителі громади попрощалися із Захисником України — Свитою Андрієм Олександровичем.… Читати далі