Революція гідності. Війна. Рівненщина

Юрій Білик народився 6 серпня 1975 року. Навчався у Дубенській загальноосвітній школі №6 та Дубенському професійно-технічному училищі. До служби Юрій Білик працював на комунальному підприємстві “Дубноводоканал”.

Юрій Білик зник безвісти 16 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання в районі Кізомису на Херсонщині. Інформація про встановлення факту смерті надійшла 10 червня.

Впродовж кількох місяців військовослужбовець вважався зниклим безвісти і лише днями надійшло підтвердження про його загибель.

Завтра, 13 червня, о 10.00 годині на майдані Незалежності міста Дубна відбудеться прощання з полеглим воїном. Після прощальної церемонії чин похорону буде звершено у Свято-Георгіївському храмі м.Дубно (вул.Садова). Алеї Слави.

Юрій Білик був неодруженим, дітей не мав. У полеглого воїна залишилася мати.

Поховали Юрія Білика на Алеї слави, що на кладовищі по вулиці Семидубській. 13 червня у Дубні оголосили Днем жалоби.

… Читати далі

Народився Олег у м.Сарни. Спочатку проживав по вул. Гагаріна (нині Костопільська). До 3-го класу навчався у ЗОШ №3. Коли помер тато, по сімейних обставинах, навчався у Чудельській школі-інтернат, тому що на той час мама була за кордоном. У дитинстві цікавився спортом – грав у волейбол за команду м.Сарни. Захоплювався риболовством – був завзятим рибалкою. Після закінчення школи навчався у ВПУ-22 на тракториста. З 1990 по 1992 роки Олег проходив строкову військову службу в армії. Після служби працював кочегаром майже у всіх державних структурах.

Згодом Олег Анатолійович одружився і проживав з дружиною по вул. Дачна. У молодого подружжя народилося двоє діток і для кращого забезпечення сім’ї Олег почав їздити по заробіткам. Деякий час працював продавцем на ринках у багатьох населених пунктах Сарненського району, також майже десять років працював на пилорамі. До призову Олег Попович працював у ТзОВ «Епіко».

Коли діти виросли Олег Анатолійович з дружиною вирішили почати нове життя: продали свій будинок і знову переїхали у мікрорайон «село сарни» придбавши там житло на вул.Коцюбинського.… Читати далі

Народився Всеволод Шабадах 27 жовтня 1988 року в місті Харків, невдовзі разом з мамою переїхали до Шепетівки, де було коріння його роду. Коли мама, Нонна Всеволодівна, викладач музичної школи, була на роботі, хлопчика доглядала бабуся – Ірина Михайлівна.

Маленького Всеволода в дитинстві всі лагідно називали Ясиком за те, що змалку він ніби випромінював світло, був добрий, лагідний та непосидючий. Таким залишився на все життя. Згодом хлопчик пішов у садочок цукрового комбінату. З 1995 по 2005 рік навчався в загальноосвітній школі №1. Займався в музичній школі по класу фортепіано та вокалу. Улюбленими були заняття в класі декоративно-вжиткового мистецтва. Пройшовши основний курс навчання в музичній школі, хлопчику дуже захотілося опанувати ще один інструмент – барабани, що й стало справою всього життя. У 2006 році юнак вступив до Рівненського Державного гуманітарного університету, на факультет естрадного виконавства, навчався з великим задоволенням та ентузіазмом. Скромний, невибагливий, щирий, Всеволод був справжнім другом та надійним товаришем. Після закінчення працював викладачем ударних інструментів Костопольської дитячої музичної школи.

Навчаючись у виші, разом з друзями-музикантами грав у музичному гурті.… Читати далі

Тарас Іванішин народився 24 червня 1984 року в Костополі. Навчався у школах №2 та №8, закінчив Костопільський будівельно-технологічний коледж. Працював на різній роботі, їздив на заробітки. Захоплювався байкерським рухом. Мріяв створити сім’ю і мати дитину, розпочав ремонт своєї оселі, але закінчити не встиг – почалася війна. Тарас одразу пішов до військкомату, де стояла велика черга охочих. Йому спочатку відмовили, сказали чекати.

На службу Тараса Іванішина призвали у липні 2022 року. Двічі його забирали на збірний пункт, і двічі після співбесід, на яких він казав, що хоче служити і захищати країну, повертали додому. Утретє повістка прийшла у перші дні 2023-го. Після проходження медкомісії Тарас Іванішин у лютому 2023 року став до лав ЗСУ і склав присягу.

Спочатку проходив підготовку у навчальному центрі, потім його приписали до 82-ї десантно-штурмової бригади й перекинули у Миколаївську область, потім – у Дніпропетровську. Під час навчання Тарас здобув фах водія, а також пройшов на місці курс тактичної медицини й одержав сертифікат. Числився водієм десантно-штурмового відділення.
У червні 2023-го його підрозділ перекинули на Запорізький напрямок фронту.… Читати далі

Народився Валентин 25 липня 1967 року у м.Новоград -Волинську (зараз перейменоване на м. Звягель) Житомирської області. Тут закінчив місцеву 8-річну школу, згодом Овруцьке ПТУ№35. З 1985 по 1988 року навчався у Васильківському військово-авіаційно технічному училищі (нині Васильківський фаховий коледж Національного авіаційного університету). З того часу розпочинається військова кар’єра Валентина Головіна у Збройних силах. Ще під час навчання в училищі захопився грою на гітарі, тоді разом з хлопцями створили музичний гурт. Але особливим його захопленням завжди була служба, якій він присвятив все своє життя.

Валентин Вікторович проживав у м.Сарни та працював у Сарненському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Відслуживши потрібний термін, у 2000-му році, у званні капітана, вийшов на заслужений відпочинок і розпочав займатися підприємницькою діяльністю – відкрив столярний цех. У 2009 році одружився вдруге, з коханою дружиною Тамарою виховували двох доньок. Від попереднього шлюбу мав сина та доньку. Валентин дбав про свою родину та дітей, мріяв дати їм хорошу освіту. А ще мав золоті руки. У своєму столярному цеху робив дерев’яні меблі.… Читати далі

   Супрунець  Павло  Михайлович  народився 19 грудня 1969  року у селі  Мала  Любаша. Навчався в місцевій школі, далі вступив  до  Мирогощанського радгоспу – технікуму, який закінчив у 1992 році і отримав диплом за спеціальністю  техніка – механіка. Згодом був призваний на строкову службу. В мирний час щоб підтримувати сім’ю, Павло багато працював. Працював за кордоном на будівництві та у «Свіспан- Лімітед» в будівельно – виконробчій  дільниці.

   В  1994 році одружився, разом з дружиною Іриною виховували двох доньок Анжелу і Аллу. Згодом усі разом переїхали в місто Костопіль, де почали облаштовувати нове житло.

   Під час повномасштабного вторгнення  Павло Супрунець  одразу пішов до військкомату, 1 березня 2022 року був призваний на військову службу до 14 Рівненського стрілецького батальйону в/ч 7098. Воював на Сумщині, н.п. Торецьк, м. Бахмут.

   Старший солдат  Супрунець  Павло Михайлович віддав своє життя захищаючи країну. Він загинув 6 лютого 2023 року під час ведення наступальних дій та бойового зіткнення з силами противника під Бахмутом на Донеччині.

   5 лютого2023 року це (була неділя), рідні востаннє чули голос Павла.… Читати далі

Народився Олександр та проживав у м.Сарни. З 1983 по 1991 роки навчався у Сарненській ЗОШ№1 ім.Т.Г.Шевченка (нині ліцей №1), Ще в шкільні роки захопився радіотехнікою, тому у 1995 році вступив до Львівського технікуму залізничного транспорту, який закінчив у 1995 році та здобув фах «техніка-електромеханіка». Строкову військову службу проходив в танкових військах у м.Яворів Львіської області.

Деякий час працював на залізниці, згодом в інших установах рідного міста. Останнім місцем роботи Олександра, перед мобілізацією, була Сарненська мистецька школа, де був робітником. Колеги згадують, що Олександр Олександрович мав золоті руки, не було такої роботи, яку б він не зміг зробити. Жодного разу нікому не відмовив у допомозі. Був працьовитою і щирою людиною.

Олександр з дружиною виховував двох синів, хоча і не рідних для нього, але він став для них найріднішим батьком. Хлопці пишались ним, адже багато чого від нього навчились. Як згадує дружина, Валентина Олексіївна: «Я прожила з Сашою 20 років. Він був хорошим сім’янином та гарним господарем. Власноруч побудував пів будинку.

Він мріяв про Перемогу, що повернеться додому, висадить сад та викопає ставок і запустить туди рибу…».… Читати далі

Тарасіч Олександр Олександрович – народився 1 травня 1989 року у місті Вараші. У 2017 році закінчив приватний вищий навчальний заклад «Європейський університет»
14 лютого 2022 року його було зараховано на роботу у Вараську міська публічну бібліотеку на посаду провідного інженера з програмного забезпечення комп’ютерів.

Він був не просто працівником бібліотеки — він був серцем команди. Талановитий програміст, уважний колега, добрий і щирий чоловік, який завжди вмів знайти рішення і підтримати інших.
В особовій справі родинний стан: мама Тарасіч Валентина Владиславівна, та син Тарасіч Антон Олександрович. Він дуже любив бабусю й дідуся, вони були для нього тим затишним світом, де пахне дитинством.

34-річного молодшого сержанта, жителя Вараша, мобілізували на захист України у січні 2023 року, де він мужньо виконував військовий обов’язок. Тарасіч Олександр Олександрович був командиром відділення однієї із рот 95-ої окремої десантно-штурмової бригади.

Загинув Олександр 5 червня 2023 під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Мар’їнка Донецької області.

Поховали військовослужбовця на Алеї Героїв кладовища у селі Стара Рафалівка.

Без батька зростатиме його син.… Читати далі

Борис Тушаковський народився 2 травня 1981 року. Проживав у селі Балки Радивилівської громади. Випускник Радивилівського ліцею №2 (в роки його навчання Радивилівської ЗОШ №2 ім.П.Г.Стрижака), золотий медаліст випуску 1998 року. Цього ж року в ступає до Національного аграрного університету на спеціальність лісове господарство. В 2003 році отримав фах інженера лісового господарства.
У минулому – держслужбовець, довгий час працював у Радивилівській районній державній адміністрації головним спеціалістом відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та інфраструктури тодішньої адміністрації.
Після ліквідації РДА у ході реформи децентралізації в Україні працевлаштувався на Радивилівську меблеву фабрику.

У березні 2022 року Бориса Тушаковського призвали на військову службу Другим відділом Дубенського РТЦК та СП. Він служив стрільцем у стрілецькому батальйоні.
Загинув 2 лютого 2025-го року при виконанні бойового завдання за призначенням поблизу населеного пункту Приморське Запорізької області під час воєнних дій на території України.
Борис був дуже відповідальним та сумлінним християнином та глибоко віруючою людиною. Він був учасником церковного хору, часто долучався до християнського паломництва. Тож уся духовна громада щиро молилась про Царство Небесне душі та гірко оплакувала хорошу і світлу людину, доброго і люблячого чоловіка і батька, який назавжди залишиться таким у пам’яті всіх, хто його знав, любив, поважав.… Читати далі

Віктор Хоптюк народився 5 серпня 1975 року. Проживав у селі Білогородка Вербської тергромади. До лав Збройних Сил України був призваний у травні 2023 року. Службу у війську проходив у званні сержанта на посаді навідника механізованого відділення. На жаль, навідник 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону, сержант Хоптюк Віктор Васильович 5 лютого 2024 року.

Прощання з Віктором відбулось у селі Білогородка.

Без батька залишилось пʼятеро дітей та дружина

… Читати далі