Війна (2022)

   Сергій  Матвійчук  народився  14. 03. 1972 р.  в  селищі  Осинівка  Іркутської області.    Мама  Сергія,  Віра Матвійчук працювала в банку,  тато  Микола Матвійчук,   водієм  автобуса.  Згодом,  мамі  запропонували роботу в Іркутській області, там  і народився Сергій.  Коли йому виповнилося 9 місяців,  батьки повернулися  в  рідне  м.  Костопіль.

   У  1979 р.Сергій пішов  навчатися в  Костопільську   ЗОШ  № 3.

   У   1989 р.  закінчив школу, а в 1990р. вступив  до  Костопільського  СПТУ  № 14  на  спеціальність « Електрослюсар».

   27.05. 1990 р. став  на облік у військкомат, після чого  був призваний  на  службу  на Балтійський   флот.  У морфлоті  Сергій загартував сталевий,  чоловічий  характер ,  він дуже  пишався  званням  моряка.

   У 1993р.  повернувся додому. Почалося мирне щасливе життя: Сергій зустрів своє  кохання, зустрічі з друзями, прогулянки  на природі, гра на гітарі,  заняття танцями  у  ансамблі  « Калина»  (при  районному  Будинку культури).      

   У 1994 р.  Сергій  одружився.  Невдовзі народилася старша донечка  Марина.  Влаштувався  на роботу по  виготовленню  корпусних  меблів, згодом  відкрив  власну справу  .… Читати далі

Андрій Степасюк народився в 06.08.1977р в с. Оженин Острозького району, нині Рівненського району Рівненської області. Чоловік був умілим електрозварником, про таких кажуть, що мав золоті руки, адже мав хист до усіх будівельних процесів.
У 2014 році, коли біда вступила на українську землю без вагань мобілізувався до лав ЗСУ, хоча до цього військового досвіду не мав. Брав участь в АТО на території Донецької та Луганських областей, спершу був стрільцем, пізніше старшим оператором гранатометника розвідувального відділення. Саме там він побачив істинне обличчя ворога. Свою службу він продовжив до 2017 року, пізніше
повернувся у звичне життя й поїхав працювати до Польщі.
24 лютого 2022 року війна знову покликала його, у той же день він повернувся із-за кордону і став у стрій. У званні старшого солдата він ніс службу у 28-мій окремій механізованій бригаді ім. Лицарів Зимового Походу, у складі розвідувальної групи.
Усі, хто знали його говорили, що він мав неабиякий хист та вдачу, із десятки важких ситуацій, він повертався живим та неушкодженим, проте 31 березня 2022 року ворожа артилерія змінила хід історії.… Читати далі

Кулиба Віталій Володимирович  народився с. Бадівка на Острожчині.  Навчався в Бадівській, пізніше у   Мощаницькій ЗОШ.   В 2015 році служив в АТО.

З  березня  2022 р.  вступив до  лав ЗСУ.   17 січня внаслідок поранень під час бойового зіткнення з ворогом в районі населеного пункту Опитне Бахмутського району Донецької області старший солдат Віталій Кулиба з Бадівки загинув.  Із дня загибелі й до 14 березня героя вважали безвісти зниклим. Коли все було з’ясувано, захисник востаннє повернувся додому.  

 У Віталія Кулиби залишилася згорьована матір, дружина та двоє дорослих дітей – син та донька.

… Читати далі

Дячук Юрій Миколайович народився 15 квітня 1986 року в селі Верхів Рівненського району, Рівненської області. Сім’я Дячуків виховувала трьох синів, Юрій був найстаршим.

У вересні 1993 року Дячук Юрій був зарахований учнем 1 класу Верхівської неповної середньої школи.  У травні 2002 року закінчив школу та продовжив навчання у Грем’яцькій ЗОШ. Протягом 2004 – 2005 років Юрій навчався в Острозькому ВПТУ.

9 травня 2009 року одружився з Кравцовою (Дячук) Іриною Володимирівною. Сім’я виховувала двох дочок. Оксану 2009 року народження  та Дарину, яка народилася в 2011 році.

У довоєнний період Юрій Миколайович їздив на заробітки. Був учасником АТО. У травні 2022 року його призвали за мобілізацією.

Війна в Україні раптово та безжалісно змінила все його життя. Він не обирав цю долю – війна сама зайшла в його дім.

36 – річний військовий Дячук Юрій загинув 17 березня під час бою від поранень не сумісних з життям в районі населеного пункту Червонопопівка, Луганської області.

У Юрія залишилися мама, брат та двоє дочок.

Нагороди – почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест», пам’ятний знак за участь в обороні м.Мар’янки… Читати далі

Олександр Муравський народився у Рівному. Закінчив загальноосвітню школу № 3, навчався у Національному університеті водного господарства на механічному факультеті, здобув фах інженера-механіка.

Свій трудовий шлях розпочав у Державній виконавчій службі, був керівником юридичної компанії, довгий час працював у дорожніх компаніях. Будував Північну об’їзну Рівного.

Олександр був активним учасником Революції Гідності, співзасновником та ідейним натхненником Автомайдану Рівне.

Надзвичайно скромний Олександр не хотів, аби усе, що він робив, стало відомо. Говорив, що усе це – нічого особливого, лише те, що може.

Олександр зустрів дружину-адвоката словами: “Ти зробила для перемоги усе, тепер моя черга”. Тож добровольцем пішов виконувати свій обов’язок – захищати рідних та всю країну від ворога.

Герой служив у легендарній «Миколаївській» 79 бригаді, яка героїчно боронить Донецький напрямок.

З перших днів на передовій, був двічі поранений, але завжди повертався у стрій.Та понад усе Олександр любив своїх трьох діток – сина Володимира та донечок Інну та Ольгу.

37-річний солдат Олександр Муравський загинув в районі населеного пункту Новомихайлівка, поблизу Мар’янки, Донецької області 22 червня 2023 року.… Читати далі