Скуба Олександр Леонідович (28.05.1981–30.05.2024)

Олександр Скуба народився у селі Тараканів Рівненської області. З 2013 року працював на залізниці слюсарем з ремонту рухомого складу 4 розряду у ремонтному вагонному депо Здолбунів. Саме тут він зустрів свою майбутню дружину Мирославу, з якою вони виростили двоє дітей.

У вересні 2023 року чоловіка призвали за загальною мобілізацією до лав Збройних Сил України. Після навчання на полігоні отримав свідоцтво оператора ПЗРК. А вже невдовзі здобув кваліфікацію фахівця в Українській військово-медичній академії при Міністерстві оборони України. Став медиком роти, воював у найгарячіших точках – Костянтинівці, Дружківці, Часовому Ярі, Бахмуті. Врятував не одне життя.

«Доброзичливий, відкритий, завжди усміхнений», – згадує колегу по роботі провідний інженер техвідділу та голова профспілкової організації депо Ірина Романюк. «Олександр був дуже уважним до людей, чуйним до їхніх клопотів та переживань». Мабуть, саме тому на війні Олександр Скуба став бойовим медиком.

Рятуючи поранених побратимів, бойовий медик Олександр Скуба нерідко не зважав на смертельну небезпеку, яка нависала над ним градом ворожих куль та снарядів. Не зупиняли навіть масовані обстріли, адже розумів, що від чіткості та оперативності його дій залежать людські життя.… Читати далі

Кірик Олександр Іванович (04.02.1970-11.09.2024)

КІРИК Олександр Іванович народився 4 лютого 1970 року в місті Дубно. У 1987 році закінчив середню школу №8 (нині Дубенський ліцей №8) і, оскільки мріяв літати, вступив у військове авіаційно-технічне училище. Служив авіаційним техніком вертольоту Мі-8 у різних військових частинах – у Приморському краї, на Волині, на Львівщині. Після виходу на пенсію в 2001 році оселився із сім’єю у рідному Дубні.  У 2014 році був мобілізований для участі в АТО на посаді бортового авіаційного техніка. У 2023 році знову повернувся до лав ЗСУ, де обіймав посаду командира зенітного ракетного взводу у 37-мій окремій бригаді морської піхоти.  Старший лейтенант Олександр Кірик помер від отриманих поранень на Херсонщині 11 вересня 2024 року. Похований на Алеї Слави у місті Дубно, на кладовищі по вулиці Семидубській. У Героя залишились мати, дружина, сестра та двоє дітей із сім’ями. 
Читати далі

Дещинський Василь (13.02.1981-23.12.2025)

Василь Дещинський народився 13 лютого 1981 року в селі Озеряни Дубенського району. Навчався у Квітневській загальноосвітній школі, згодом закінчив Здолбунівське технічне училище №2, а також здобув фах інженера-будівельника у Національному університеті водного господарства та природокористування.

Після навчання чоловік працював за спеціальністю – долучився до будівництва низки об’єктів у Рівному.

У 2014 році Василь Дещинський приєднався до захисту Батьківщини у складі 128-ї гірсько-штурмової бригади. Тримав оборону Дебальцевого, брав участь у боях за Луганщину. Після демобілізації певний час працював на будівництві за кордоном.

У січні 2022 року чоловік повернувся в Україну й з першого дня повномасштабного вторгнення продовжив захищати рідну землю. Деякий час працював інструктором. Цьому передувало навчання у Польщі та Великій Британії. Був нагороджений медалями “За участь в АТО”, “За поранення”.

«Принциповий, завжди відвертий і прямолінійний, із загостреним почуттям справедливості, щирий патріот України. Він був неймовірною людиною – люблячим чоловіком та прекрасним батьком», – таким його запам’ятала дружина.

На жаль, 44-річний сержант Василь Дещинський загинув 23 грудня 2025 року в бою з російськими окупантами на Харківщині.… Читати далі

Маслянчук Анатолій Вікторович (01.08.2003 – 29.08.2024)

Анатолій Маслянчук народився у селі Тутовичі у великій та дружній родині. У 2020 році після закінчення Тутовицького ліцею здобув фах електрика та водія в Сарненському аграрно-технологічному професійному коледжі. Він був молодим, щирим і працьовитим хлопцем, який завжди приходив на допомогу іншим.

24 жовтня 2021 року Анатолія було призвано на строкову військову службу до лав Національної гвардії України. Службу проходив у місті Дніпро. У 2023 році підписав контракт, адже знав: Батьківщина потребує мужніх і відданих синів.

У січні 2024 року Анатолій одружився. Разом із дружиною Анею вони мріяли про мирне життя та сина, на якого з нетерпінням чекали. Та війна безжально обірвала ці мрії… 29 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання в Харківській області зв’язок з Анатолієм обірвався. Відтоді він вважався безвісти зниклим. Рідні до останнього не втрачали надії…

Йому було лише 21 рік. Через тиждень після загибелі чоловіка дружина народила сина — маленького Даміра. Хлопчик ніколи не побачить свого тата, але зростатиме з усвідомленням того, що його батько — Герой, який віддав своє життя за Україну.

Читати далі

Опальчук Костянтин Валерійович (17.09.1993-20.07.2025)

Костянтин Опальчук народився 17 вересня 1993 року на Кіровоградщині. Коли йому було два роки, родина переїхала до Рівного, де він і виріс. Навчався у кількох школах, закінчив Обласний науковий ліцей в Рівному.

Вищу освіту здобув у Національному університеті водного господарства та природокористування, де також пройшов військову кафедру й отримав звання молодшого лейтенанта.

Працював інженером-будівельником у будівельній компанії «Західспецмонтаж».

У березні 2022 року Костянтина мобілізували. Служив спершу сапером у 104-й бригаді Сил територіальної оборони, згодом — у Національнальній гвардії України.

2024-2025 роках брав безпосередню участь у відсічі збройної агресії на Покровському напрямку.

Любив свою справу, мріяв розвиватися далі у проектуванні. Був люблячим чоловіком і турботливим батьком.

На жаль, 31-річний майор Костянтин Опальчук помер під час проходження військової служби 20 липня 2025 року внаслідок травм отриманих у ДТП.

Поховали Костянтина Опальчука – на Алеї Героїв Нового кладовища.

Читати далі

Набухотний Віктор Корнійович, позивний «Ландиш»(28.11.1967 – 07.12.2025)

Народився Віктор у с.Люхча, тут закінчив місцеву ЗОШ та продовжив навчання у Мирогощанському сільськогосподарському технікумі (нині Мирогощанський аграрний фаховий коледж) де здобув фах технік-механік. По закінченні технікуму був призваний на строкову військову службу, яку проходив у Чехії в танкових військах.
Згодом доля його занесла у с.Яринівка. Віктор Корнійович був людиною праці та відповідальності, упродовж багатьох років працював токарем на СЗМТК та на Сарненській залізниці. У повсякденному житті був щирою та надійною людиною. Його знали як доброго односельчанина, люблячого чоловіка й турботливого батька, який завжди підтримував рідних і був опорою для своєї сім’ї.
Із початком повномасштабного вторгнення ворога в Україну Захисник став на захист держави. У березні 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України та проходив службу у військовій частині А5245.Під час проходження військової служби Віктор Корнійович виконував бойові завдання на сході України, зокрема на території Донецької та Луганської областей.

За безпосередню участь у бойових діях він мав статус учасника бойових дій. Серед побратимів був відомий за позивним «Ландиш». Військова служба суттєво вплинула на стан його здоров’я.… Читати далі

Нікітчук Сергій Леонідович, позивний «Снайпер» (18.09.1980 – 03.01.2025)

 Сергій Нікітчук народився у багатодітній сім’ї  в мікрорайоні Дослідна станція м. Сарни, там і проживав. Навчався у Сарненському ліцеї № 1 ім. Т.Г. Шевченка. Під час навчання в школі відвідував секцію з боксу. Також залюбки допомагати батькам по-господарству. Спеціальність «лозоплетіння» Сергій здобув у Сарненському ВПУ-22.

Після закінчення училища, довгий період їздив на заробітки на різні будови, як в Україні так і за кордон. Згодом одружився, з дружиною виховували доньку та сина. Деякий час працював оператором котельні у Сарненському ліцеї № 1 ім.Т.Г.Шевченка. До мобілізації працював різноробочим на пилорамі в Сарненському лісгоспі. Колеги згадують його порядним, відповідальним і дружелюбним. У вільний від роботи час любив тихе полювання та рибалку.

28 травня 2024 року Сергій був мобілізований до лав ЗСУ, де проходив службу в 47 окремій механізованій бригаді «Маґура». Спочатку відточував бойові навички на полігоні м. Кривий Ріг, а далі разом з іншими захисниками  був відправили на Курський напрямок. «Снайпер», такий позивний мав Сергій, був командиром бойової машини-командира 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону в/ч А 4699, ВОС-121144А/182.… Читати далі

Ступницький Олександр Олександрович, позивний «Фізрук» (02.08.1992-19.07.2025)

Фото Ступницького Олесандра
Ступницький Олександр Олександрович, позивний «Фізрук» (02.08.1992-19.07.2025), м. Костопіль. Від отриманого поранення,, н.п Мирне Донецької області, помер у лікарні м. Києва.

Олександр Ступницький народився 2 серпня 1992 року у місті Костопіль Рівненської області.  У 1999–2009 роках навчався у Костопільський загальноосвітній школі № 3. З дитинства був активним, цілеспрямованим, наполегливим. Паралельно закінчив Костопільську дитячу школу мистецтв по класу труби, мав музичні здібності.

У 2009 році вступив до Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту імені Т. Г. Шевченка. 27 червня 2013 року отримав диплом бакалавра за спеціальністю фізичне виховання, спорт і здоров’я людини, біологія.

З 1 вересня 2013 року продовжив навчання на заочній формі у Рівненському державному гуманітарному університеті, де здобув диплом спеціаліста.

У цей період Олександр уже працював учителем фізичної культури та спорту у Костопільській ЗОШ № 5. Свою професію він щиро любив. Діти поважали його й тягнулися до нього. У школі він вів гуртки з баскетболу та волейболу, разом зі своїми учнями брав активну участь у спортивних змаганнях, виховував не лише фізично сильних, а й чесних, згуртованих дітей.… Читати далі

Боровник Павло Русланович (25.07.1997- 06.10.2025)

Павла Руслановича БОБРОВНИКА, 1997 року народження — уродженця села Залужжя, вірного сина України, який загинув, захищаючи Батьківщину від російського окупанта.

Павло був оператором безпілотних літальних апаратів — воїном, який бачив небо і тримав зв’язок між землею та світлом.

Його крила піднімалися над темрявою війни, щоб берегти побратимів і не дати ворогу просунутись.

06 жовтня 2025 року, під час ворожого обстрілу в районі населеного пункту Лісна Стіна Куп’янського району Харківської області, його життя обірвалося…

Але сьогодні його ім’я стало частиною вічності.

Провести Павла в останню путь прийшли рідні, друзі, побратими, мешканці громади.

У спільній молитві та зі сльозами вдячності вони схилили голови перед тим, хто віддав найдорожче — своє життя — за кожного з нас.

У Павла залишилися мати, батько, дружина, донька та сестри, для яких він був не лише сином, чоловіком, батьком чи братом — він був світлом дому і гордістю серця.

Публікації про БОБРОВНИКА П.

“З глибоким сумом повідомляємо, що в бою за Україну, захищаючи нашу землю від російського окупанта, загинув молодший сержант БОБРОВНИК Павло Русланович, 1997 року народження — уродженець нашого краю з села Залужжя, мужній воїн, вірний син України.Його

Читати далі

Люклянчук Андрій (03.05.1982-23.12.2025)

Люклянчук Андрій народився 3 травня 1982 року у Рівному. Навчався в 11-й школі, згодом здобув вищу освіту в Національному університеті водного господарства та природокористування.

Під час навчання в університеті проходив підготовку на військовій кафедрі. Згодом працював менеджером з продажу автомобілів, пізніше був приватним підприємцем. У березні 2025 року Андрія Люклянчука мобілізували до лав Збройних Сил України.

«На початку повномасштабного вторгнення Андрій добровільно пішов до Територіального центру комплектування – його не взяли, тому що не було достатнього досвіду. Вже цьогоріч під час служби він розповідав, що знайшов себе у війську. І навіть після закінчення війни хотів залишитися у Збройних Силах», – зазначив брат Захисника.

Рідні та друзі запам’ятали Андрія товариською й щирою людиною, справжньою душею компанії.

У чоловіка залишилися дружина, двоє доньок, батьки та брат.

На жаль, 43-річний лейтенант Андрій Люклянчук загинув 15 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання у Херсонській області.

Прощання з Андрієм Люклянчуком відбулося у вівторок, 23 грудня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному. Заупокійну службу провели у Свято-Покровському кафедральному соборі.… Читати далі