Революція гідності. Війна. Рівненщина

Руслан Корольчук народився 17 лютого 1999 року у Рівному. Навчався у Рівненському природничо- математичному ліцеї “Елітар”, а після того – у Національному університеті водного господарства та природокористування. Проте у Руслана було постійне бажання стати військовим. Тому він спочатку пішов на строкову службу, після якої підписав контракт.

Від часу повномасштабного вторгнення наш захисник брав участь в бойових діях.

За словами батька Сергія, син завжди був максимально відповідальним та виконував всі поставлені перед ним завдання. Він не боявся труднощів і захищав Україну, яку так любив до останнього подиху.

На жаль, 25-річний солдат Руслан Корольчук загинув 2 листопада 2024 року на Донецькому напрямку. 

… Читати далі

Валентин народився 1 лютого 2005 року в селі  с.Верба Дубенського району. Зростав як дитина, позбавлена батьківського піклування, під державною опікою.  Він з раннього дитинства жив у сиротинці. З трирічного віку Валентин проживав у прийомній сім’ї. Там познайомився з Андрієм, з яким жив до 15-річного віку.

Мріяв про власну родину. Після навчання в коледжі поїхав на роботу у Польщу, звідки повернувся, щоб воювати.

Півроку тому 19-річний юнак прийняв непохитне рішення захищати Україну і, добровільно уклавши контракт, долучився до лав стрілецької роти. Валентин був стрільцем-помічником гранатометника третього стрілецького відділення другого стрілецького взводу 1-ї стрілецької роти.

Він загинув 12 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новодарівка Пологівського району Запорізької області.

Декілька місяців солдат провів на передовій. Загинув 12 квітня 2025 року поблизу н.п. Новодарівка Пологівського району Запорізької області під час виконання бойового завдання.

Незадовго до загибелі Валентин приїжджав у відпустку в Дубно до близьких людей та  відвідав Мирогощанський фаховий аграрний коледж – заклад, де він навчався. 

Поховали Валентина Лукіна на Алеї слави, що на кладовищі по вулиці Семидубський.… Читати далі

Юрій Ляшецький народився 19 лютого 1993 року в Рівному. Навчався у Рівненському ліцеї №12 та гімназії №24, а за тим здобув фах маляра у Рівненське професійно-технічне училище №1. Працював на будівництві, виконував ремонтні роботи. Юрій мав золоті руки – міг зробити в будинку усе від стелі до підлоги.

Та найбільше його цінували за доброту та характер. Єдиний син у батьків, був для них справжньою опорою. Завжди був готовий допомогти, підтримати та розрадити.

«Золота дитина, яку я любила більше за життя. І він так ставився до інших. Завжди був готовий відкласти всі свої потреби, аби лише допомогти іншим, все для того робив,» – розповідає мама Героя Галина.

А ще дуже любив дітей – мав дев’ятьох похресників, для яких відкривав своє золоте серце та щиру душу.

Юрія мобілізували до лав Збройних сил України у жовтні 2024 року. Пройшов навчання на Рівненщині та Львівщині, а затим вирушив на Покровський напрямок. Юрій розповідав рідним про побратимів – рівненських хлопців, а також про пекло війни, якого нікому не бажав би бачити.… Читати далі

… Читати далі

Вознюк Андрій Михайлович народився 15 листопада 1978 року у місті Дубно. Навчався з 1985 року по 1996 рік в Дубенській ЗОШ №1. У 2001 році закінчив   Національний університет водного господарства та природокористування, де, окрім диплому, отримав військову посаду старшого лейтенанта. З 2001 року працював у ТзОВ «ДУБНОПОБУТСЕРВІС», а згодом і очолив  дане підприємство.
У перші дні війни був мобілізований до лав ЗСУ. Перебуваючи на командній посаді, дбав про своїх підлеглих побратимів.
Старший лейтенант, командир взводу заготівлі дерев’яних конструкцій, інженерно-технічної роти Андрій Вознюк загинув 13 вересня 2022 року при виконанні бойового завдання результаті ракетного обстрілу в н.п. Лозова Харківської області.
Похований у м.Дубно на кладовищі по вулиці Млинівській.
У воїна залишились мама та сестра.

   Вознюку Андрію Михайловичу присвоєно найвищу міську відзнаку – звання “Почесний громадянин міста Дубно” (посмертно).

… Читати далі

… Читати далі

Олександр Кравчук народився 17 червня 1994 року в Березному. Після навчання у школі здобув фах учителя фізичного виховання молодших класів у місцевому лісотехнічному коледжі.

У 2015 році Олександр Кравчук добровольцем пішов захищати Батьківщину в зоні антитерористичної операції, служив у Національній гвардії України. З початком повномасштабного вторгнення він без вагань знову став до лав захисників, приєднавшись до Збройних Сил України.

«Олександр був чуйним та відповідальним, хорошим сім’янином. Він казав: “Я йду захищати свою родину, щоб ворог не прийшов сюди”. Сім’я для нього була на першому місці – він робив усе, щоб ми були щасливі, оберігав дітей і мене. Чоловік ніколи не сидів удома – обожнював подорожувати, їздити на риболовлю, постійно перебував у русі, був відмінним водієм. Мав великі плани на майбутнє», – розповіла дружина Захисника.

На жаль, 31-річний молодший сержант Олександр Кравчук загинув на Донеччині 16 січня 2026 року.

В Олександра залишилися дружина, троє дітей та батьки. 

Поховали  військовослужбовця  на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі.

… Читати далі

Якимчук Андрій Юрійович народився у Костополі 26 червня 1988 року. Навчався в школі №4. Після закінчення навчання працював на будівництві бригадиром. Андрій з перших днів повномасштабного вторгнення не вагаючись став на захист рідної держави. Він виборював українські кордони в зоні АТО і без вагань став на захист країни під час повномасштабного вторгнення ворога.
26 лютого 2022-го доєднався до лав ЗСУ. Служив командиром бойової машини, командиром механізованої роти. За період служби він побував у
багатьох гарячих точках, де виявив мужність і сміливість.
За день до загибелі дружина востаннє чула голос Андрія. Перед тим як він разом із побратимами вирушив у бій в Курдюмівку.
Молодший сержант Якимчук Андрій Юрійович отримав поранення несумісні з життям. Він загинув 20 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Курдюмівка Бахмутського району Донецької області.
У Героя залишилася дружина Марія та син Данило.

… Читати далі

МАТВІЙЧУК Андрій Анатолійович народився, 09 травня 1988 року, в селі Розваж Острозького району, Рівненської області. Освіта середня. Навчався Розвазька ЗОШ. До війни працював у СГПП «Розвазьке». В 2015 року мобілізований, учасник АТО, мав відповідне посвідчення. Після демобілізації виїхав на заробітки до Польщі. Після початку відкритої збройної агресії росії щодо України восени 2022 року повернувся добровільно в Україну, з бажанням захищати державу. У вересні 2022 був мобілізований до 128 Гірсько-штурмової бригади.

Не встиг боєць створити сім’ю.. Не встиг потішити батьків онуками.. Але був гідним прикладом, яким виховуємо майбутнє покоління українських патріотів. Доброзичливий, життєрадісний та товариський був за життя Андрій, саме таким  його навічно запам’ятають рідні, близькі та знайомі. Для товаришів по службі він був другом, надійним побратимом та щирим порадником.

Загинув наш Герой, 05 лютого 2024 року, внаслідок мінометного обстрілу в Запорізької області. Свобода та незалежність яскравим полум’ям горить у серцях нашої молоді, яка бере до рук зброю, аби стати на захист своєї Батьківщини. Мужнє покоління, яке віддає своє найцінніше, що має ЖИТТЯ за кожного з нас..… Читати далі

Загоруйко Віктор Володимирович, позивний «Горинь» Віктор Володимирович Загоруйко народився 17 травня 1983 року в селі Гуті. Згодом разом із родиною переїхав до міста Костополя. Там відвідував дитячий садок № 2 та навчався в загальноосвітній школі № 2.
У 2002 році закінчив Березнівський лісовий коледж за спеціальністю «Лісове господарство», а пізніше вступив до Державного агроекологічногоуніверситету, де здобув повну вищу освіту.
У 2004 році його призвали на строкову службу до військової частини А3435 (смт Десна). Служив у зенітній ракетній батареї. Молодший сержант Віктор Загоруйко зарекомендував себе якнайкраще: мав чудову фізичну підготовку, спокійний та врівноважений характер. Був надійним другом і
товаришем, користувався повагою та авторитетом серед колег. Шкідливих звичок не мав. Усі доручення виконував добросовісно, завжди дотримував слова, мав високі показники в бойовій підготовці та військовій дисципліні.
У 2011 році Віктор одружився. У цивільному житті працював менеджером із продажу. У 2020 році в подружжя народився син Арсен. У лютому 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення ворога в Україну, Віктор без вагань ухвалив рішення захищати сім’ю та Батьківщину.… Читати далі