Війна (2022) – Сторінка 3 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Магрело Петро Петрович,псевдо “Батя” (12.07.1973 – 09.05.2024)

Народився Петро Петрович 12 липня 1973 року у м.Сарни Рівненської області. З дитинства любив рибалити. У 1988 році закінчив Сарненську середню школу №3 та здобув неповну середню освіту. З 1988 по 1991 роки навчався у Сарненському ПТУ-22 (нині ВПУ-22) де здобув спеціальність «тракторист-машиніст». По завершенню навчання одразу влаштувався на Сарненський ремонтно-механічний завод на посаду слюсаря з ремонту двигунів 1-го розряду. Але невдовзі був звільнений, у зв’язку з призовом на військову строкову службу (1991-1994).

В період з 1994 по 2009 роки працював у УМВС України, служив в органах внутрішніх справ лінійного відділення м.Сарни Львівської залізниці. Згодом одружився. З дружиною Вітою Володимирівною виховували доньку та сина.

У 2008 році Петро Петрович закінчив Львівський державний університет внутрішніх справ і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста. З 2009 році, за станом здоров’ям, був вимушений піти на пенсію. В той час, маючи більше вільного часу, любив майструвати різні дрібнички.

З 01.03.2024 року проходив військову службу за мобілізацією осіб рядового складу у військовій частині А0153 на посаді навідника І-го взводу роти охорони.… Читати далі

Мельник Тарас Петрович (06.01.2001 – 23.06.2024)

Народився Тарас 6 січня 2001 року у м. Сарни, проживав по вулиці Дослідна станція. Навчався у Сарненському ліцеї №1 ім. Т.Г.Шевченка. Після школи продовжив навчатись у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей», який закінчив у 2017 році та отримав спеціальність «слюсар із ремонту автомобілів». З дитинства захоплювався риболовлею, був опорою для сім’ї.

У 2019 році Тарас підписав контракт до лав ЗСУ та прийняв присягу на вірність народу України. Був учасником АТО та ООС де проявляв свою мужність та хоробрість, проходив службу за контрактом у лавах 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, як снайпер-стрілець на псевдо Пітон.

Шлях воїна Тарас почав ще у 2019 році, підписавши контракт із ЗСУ. Був учасником АТО та ООС, де проявляв свою мужність та хоробрість. Коли почалося повномасштабне вторгнення, з 25 лютого по 22 вересня 2022 року, брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Перебував у різних гарячих точках. У Харківській області Тарас отримав поранення, після реабілітації повернувся на службу.… Читати далі

Процюк Олександр Федорович (01.07.1987-06.09.2024)

Процюк Олександр Федорович народився 1 липня 1987 року в мальовничому селі Лисин на Рівненщині. З самого дитинства він вирізнявся добротою, щирістю і відкритим серцем. Рідні, друзі й односельчани пам’ятають його як сміливого, чуйного і життєрадісного юнака, який завжди прагнув до знань і допомагав усім, хто цього потребував.
Навчання в Хрінницькій ЗОШ І-ІІІ ступенів стало першою сходинкою на його шляху до дорослого життя. Після закінчення школи Олександр продовжив здобувати освіту в Рівненському державному гуманітарному університеті. У 2022 році, коли над Україною нависла тінь війни, Олександр без вагань став на захист Батьківщини. 10 березня він поповнив ряди Збройних Сил України. Як солдат і електрозварник інженерної ремонтної майстерні ремонтного взводу військової
частини А7117, Олександр два з половиною роки сумлінно виконував свій обов’язок, доводячи, що любов до рідної землі – це не просто слова, а справа честі.
Його працелюбність, майстерність і відвага стали запорукою успіху багатьох завдань, а його людяність і доброта надихали побратимів. Олександр ніколи не залишав товаришів у біді, завжди підставляв плече й вірив, що разом вони здолають усі труднощі.… Читати далі

Журавльов Юрій Олександрович (13.05 1991 – 21.03.2024)

Юрій народився 13 травня в с.Лев’ятин Радивилівського району.(нині Радивилівська громада), де і проживав. Призваний на військову службу за мобілізацією 18 січня 2024 року Личаківсько-Залізничним об’єднаним РТЦК та СП м.Львова. У Збройних Силах України воїн служив навідником-оператором, був заступником командира бойової машини.

Загинув 21 березня 2024-го року під час виконання бойового завдання біля н.п. Часів Яр Бахмутського району Донецької області.

Без батька залишились малолітні син та донька.

Поховали захисника на кладовищі в с.Лев’ятин

Павлів Василь Дмитрович (11.01.1976-05.07.2024)

Василь Павлів народився 11 січня 1976 року у селі Повча. Навчався у Повчанській середній школі, яку закінчив у 1993 році. Після здобуття освіти пройшов строкову службу в армії, де отримав безцінний досвід та навички.
Василь створив міцну і люблячу сімʼю, виховав діток, яким передав свої цінності та любов до рідної землі. Він був надійним чоловіком, турботливим батьком, вірним другом.
Абсолютно неконфліктний. Завжди мовчазний. Він належав до тієї категорії людей, які мало говорять і багато роблять.

На військову службу прийнятий 23 березня 2022 року. За цей час зарекомендував себе виключно з позитивної сторони, відмінно виконував свої обовʼязки, користувався авторитетом у колег по службі. Завжди готовий допомогти і підтримати, він залишив яскравий слід у серцях всіх, хто його знав.

Вірний військовій присязі у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність, загинув 5 липня 2024 року під час ведення бойових дій в районі населеного пункту Георгіївка Донецької області в результаті мінометного обстрілу.

Публікації про Павліва В.

Наумчук Назар Юрійович (02.02.1998- 10.02.2024)

Наумчук Назар Юрійович народився 02 лютого 1998 року. Навчався у Дубенській гімназії №2. Після закінчення вступив до Мирогощанського аграрного коледжу, у 2017 році отримав диплом за спеціальністю «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування». Продовжив навчання у Національному університеті водного господарства та природокористування міста Рівне, під час навчання взяв академічну відпустку.
З 28 вересня 2018 року підписав контракт з військовою частиною на посаду «електрик автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення дорожньо-комендантського батальйону», активно займався спортом.
У зв’язку з російською збройною агресією проти України з 2019 року брав участь в ООС. Був нагороджений грамотою та медаллю за мужність та відвагу. Отримав статус «Учасник бойових дій».
В 2021 році звільнився з військової служби у зв’язку з закінченням контракту та працював за кордоном.
З 26 лютого 2022 року був призваний Дубенським РТЦК та СП на військову службу через повномасштабне вторгнення РФ на територію України до військової частини за обліковою спеціальністю «солдат водій-регулювальник дорожньо-комендантської роти дорожньо-комендантського батальйону».
Брав участь у спецопераціях на сході України. Згодом перевівся до одного з підрозділів легендарної 3 ОШБ військової частини солдатом І-механізованого батальйону протитанкового взводу.… Читати далі

Полунець Віктор Борисович (05.09.1981-08.01.2025)

Віктор Полунець народився 5 вересня 1981 року у Рівному. Закінчив Рівненський ліцей №2 та здобув фах машиніста у професійно-технічному училищі. У 1999 році проходив строкову службу у Збройних силах України, де був десантником.

Працював в охороні речового ринку, а потім пройшов навчання на столяра деревообробних верстатів. Працював за фахом, на будівництві. А в жовтні 2024 року Віктора мобілізували.

«Ми постійно були на зв’язку, телефонував кожні два дні, розповідав, як у нього справи. Віктор пройшов навчання на полігоні, потім у Великій Британії. Готувався ретельно, навіть схуд майже вполовину. Ніс службу в Слов’янську, потім на Сумщині, а 6 січня 2025 року сказав, що будуть переводити їх у Курську область…» – розповідає мама Героя Євгенія.

На жаль, 43-річний солдат Віктор Полунець загинув 8 січня 2025 року внаслідок артилерійського обстрілу в Курській області…

Чесний, справедливий, щирий, люблячий, завжди готовий допомогти – саме таким пам’ятатимуть Віктора рідні та друзі. Вони досі не можуть повірити, що його вже немає…

Поховали захисника на Алеї Героїв кладовища «Нове”

Пономаренко Андрій Вікторович(30.11.1978-09.01.2025)

Андрій Пономаренко народився 30 листопада 1978 року у місті Рівне. Закінчив школу №8 і Рівненську Державну Художню школу за спеціальністю художник-ліпник. В 1996-1998 роках проходив строкову службу в Збройних силах України.

Надалі навчався в Академії IT STEP, де залишився викладати за напрямком – Комп’ютерна графіка та дизайн. Андрій надавав академічні знання з малюнку та історії мистецтв. Наш Герой – талановитий художник і викладач за покликом душі. Він залишив по собі величезний доробок в галузі моделювання в 3D Maya, випустивши десятки талановитих студентів.

Від початку повномасштабного вторгнення Андрій вступив до лав Рівненського ДФТГ. Через півтора року був мобілізований до Збройних Сил України, служив розвідником. Боронив державу на Харківському напрямку, де і загинув внаслідок ворожого обстрілу 9 січня 2025 року.

В Андрія Пономаренка залишилися дружина та мати. Людина сильної волі, надзвичайно легкої та веселої вдачі, чудовий викладач, друг, – таким у серцях рідних людей назавжди залишиться наш Герой.

Поховали захисника на Алеї Героїв кладовища «Нове”

Мандзюк Віктор Володимирович (25.10.1982-19.12.2024)

Віктор Мандзюк народився 25 жовтня 1982 року в Рівному. Закінчив Рівненський ліцей №13, а за тим опанував професію слюсара. Працював на будівництві.

Віктор мав за плечима досвід строкової служби в армії, яку проходив у військах зв’язку.

«Він багато хворів останнім часом, мав операції, проходив реабілітацію, але ні дня не ховався від ТЦК. Постійно поновлював дані, завжди був на зв’язку. А в жовтні 2024 сина мобілізували. Служив на Донеччині, але мені нічого не розповідав, навіть не казав, де служить, це вже потім дізналася,» – каже пані Леся.

На жаль, 42-річний солдат Віктор Мандзюк загинув 19 грудня 2024 року в ході ведення бойових дій на Бахмутському напрямку.

Поховали захисника на Алеї Героїв кладовища «Нове”

Якимюк Роман Сергійович, позивний «Родрі» (24.12.1996 –22.01.2024)

Роман Якимюк народився в с. Лішня. Старший водій інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу загинув 22 січня цього року під час
виконання бойового завдання на території Луганської області. Навчався у Львівській Українській академії друкарства, згодом працював модератором на одному із каналів у соціальних мережах. Ромі було 26 років, коли від добровільно вступив до лав Азову. Серед усіх можливих підрозділів обрав саме цей за дисципліну, порядок та цінності любові до України і свободи. За словами друзів, це була надзвичайно добра та спокійна людина. Проте небайдужість та прагнення до справедливості спонукали молодого патріота піти захищати. Україну та все, що любив. Військовослужбовець із позивним «Родрі» у війську вирізнявся бойовими здібностями та сміливістю.

Рома, який завжди грав футбол на позиції лівого напівзахисника, бігав та долав великі дистанції на велосипеді, успішно пройшов курс молодого бійця (КМБ)та став піхотинцем-гранатометником 12-ої бригадиспецпризначення Національної Гвардії України «Азов».

Останнє ранкове сонце Роман зустрів 22 січня 2024 року в Серебрянському лісі Луганської області. Роман загинув на бойових позиціях, а два побратими, які були тоді з ним, отримали серйозні поранення.… Читати далі