Рівненський район – Page 43 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Максименко Олександр ( ????-14.04.23)

Олександр Максименко народився у Житомирі. Саме там минуло усе його дитинство та юність, саме там зародилося бажання служити рідній країні. Тож Олександр вступив у Київське вище інженерне радіотехнічне училище протиповітряної оборони імені Маршала авіації О. І. Покришкіна. Учасник бойових дій – захищав незалежність у 2014 році в зоні проведення антитерористичної операції.

Професійний військовий віддав 28 років військовій службі, у 2019 році вийшов на пенсію.

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення Олександр не став чекати виклику. Забрав з Києва сина-студента, відвіз дітей до мами у Житомир, адже дружина весь час була на службі. А тоді — вирушив добровольцем захищати свою країну, якій присягав на вірність. Пішов не в свою частину, а в новостворену — 14 окремий стрілецький батальйон.

47-річний майстер-сержант Олександр Максименко, виявивши героїчну стійкість і мужність, під час ракетного обстрілу зі сторони противника героїчно загинув 14 квітня 2023 року в районі села Мирне на Донеччині.

Прощання із Героями відбулося 20 квітня, об 11.00 на майдані Незалежності. Чин похорону здійснили у Свято-Покровському соборі. Поховали Олександр Максименко на кладовищі “Нове”

Майстренко Юрій Миколайович( 01.02.1963-14.04.2023)

Юрій Майстренко народився на Хмельниччині у місті Ізяслав у сім’ї військовослужбовця. Після школи здобув фах токаря, а за тим — пішов на строкову службу в армію. Вже після неї вступив у Кам’янець-Подільське вище військове командне училище.

У 1987 році, по завершенню навчання, Юрія направили на службу у Сибір та Красноярський край. Повернутися додому в Україну вдалося лише у 1992 році.

Спершу служили на Сарненщині.А в 1996 році його призначили військовим комісаром у Корець. Іще через п’ять років він став військовим комісаром Гощанського ОРВК.

У 2004 році підполковник Юрій Майстренко звільнився в запас із лав Збройних сил. Відтоді почав шукати заняття для душі. Ним стали пасажирські перевезення.

З початком повномасштабного вторгнення Юрій Майстренко пішов до військкомату. 26 лютого він знову став частиною Збройних сил України. А разом із ним і двоє синів. Усі вони служили у 14 окремому стрілецькому батальйоні.

Був на Сумщині, у Бахмуті, на Київщині… Потім приїхав у невелику відпустку і далі знову: Бахмут, Краматорськ, Слов’янськ…

14 квітня 2023 року під час ракетного обстрілу зі сторони противника поблизу села Мирне Донецької області 60-річний підполковник, заступник командира частини Юрій Майстренко героїчно загинув.… Читати далі

Рудик Віктор Васильович (28.02.1976-06.03.2023)

Рудик Віктор Васильович народився 28 лютого 1976 року в селі Хмелівка, Рівненської області. У Соснівському професійному училищі здобув фах зварювальника, а за тим продовжив навчання у Рівному.

У листопаді 2022 року призваний по мобілізації до лав Збройних Сил України. Спершу Віктор проходив навчання у Києві, потім певний час на Рівненщині та Житомирщині, а за тим знову на Київщині.

Воював у напрямку Слов’янська, що в Донецькій області. Про військові будні Віктор рідним розповідав не багато. Лише коротко про жахи, які довелося побачити, про зруйновані будинки та понищені території.

На початку квітня 2023 року Віктор повідомив дружині, що його мають відправити на нульову позицію. Триває підготовка, а поки продовжує виконувати завдання. А 6 квітня 2023 року 47-річний солдат Віктор Рудик помер в Краматорській лікарні.

Поховали Віктора Рудика на кладовищі “Нове”..

Відповідно до рішення Соснівської селищної ради від 04.07.2023 №602 присвоєно звання «Почесний громадянин Соснівської селищної територіальної громади» (посмертно).

Новицький Петро Петрович (12.04.1999-01.04.2023)

Петро Новицький народився у Рівному. Закінчив Великожитинський ліцей, а за тим здобув фах геолога-метеоролога у Національному університеті водного господарства та природокористування. Петро був щирим, сміливим, розумним, добрим хлопцем, отримав освітню кваліфікацію бакалавр з спеціальності 103 Науки про Землю (Геологія), закінчив військову кафедру університету, мав офіцерське звання.

Іще студентом Петро почав працювати – був продавцем-консультантом у супермаркетах, а після спробував нелегкий хліб роботи за кордоном. Він захоплювався спортом, грав у футбол.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, добровольцем пішов у Збройні сили України. Зокрема, захищав Бахмут. Саме там 1 квітня 2023 року під час евакуації поранених військових потрапив під артилерійський обстріл.

Новицький Петро загинув 1 квітня під час руху в евакуаційному автомобілі з пораненими військовослужбовцями неподалік Бахмуту.«

Поховали Героя на кладовищі “Нове” у Рівному.

Баламутов Руслан Васильович (?-03.04.2023)

Руслан Баламутов народився у Рівному. Навчався у ЗОШ число 6. Вступив до сільськогосподарського технікуму на спеціальність “Будівельна справа”. По закінченню навчання працював у різних організаціях, їздив на роботу в столицю, а останнім часом працював сантехніком у компанії “Реноме”.

Надзвичайно добрий, чуйний, готовий допомогти іншим, Руслан болісно сприйняв початок війни, проте рідним про це нічого не сказав.

Та понад усе любив життя та свою сім’ю: разом із дружиною виховували двох синів — 12 і 9 років.“

Одразу після повномасштабного вторгнення пішов у військкомат. Проте звідти до нього зателефонували лише у липні.

2 квітня 2023 року близько другої години дня 40-річний старший солдат Руслан Баламутов вийшов на відеозв’язок із рідними,

Старший сержант Руслан Баламутов загинув 3 квітня 2023 року поблизу Кремінної, що на Луганщині, під час виконання бойового завдання. У нього залишилася дружина та двоє синів — дев’яти та дванадцяти років.

Прощання із Героєм відбулося 7 квітня, о 12.00 на майдані Незалежності.

Поховали Героя на кладовищі “Нове”.

Дердюк Руслан Аркадійович (21.01.1980-09.04.2023)

Руслан Дердюк народився у Рівному, навчався у ЗОШ число 4. Після закінчення школи вступив до 9-го училища, де здобув професію монтажника-контролера радіоелектронної апаратури та приладів. За життя змінив кілька робіт. Працював на тракторному заводі електриком, розумівся у багатьох технічних спеціальностях. В останні роки був оператором машин та установок у чорній металургії на фірмі «Патар»

Із серпня 2022 року Руслан побачив чимало, пройшов справжнє горнило війни, поховав не одного побратима.

9 квітня 2023 року 43-річний рядовий Руслан Дердюк помер у стаціонарі КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» у Житомирі…

Прощання із Героями відбулося , 13 квітня, о 10.00 на майдані Незалежності У Рівному. За тим чин похорону здійснили у Свято-Покровському кафедральному соборі.

Поховали Героя на кладовищі «Нове»…

Публікації про Дердюка Р.

«Брат не служив у армії за станом здоров’я, бо ж мав проблеми із серцем. Але коли почалася війна, пішов добровольцем в армію. Він був надзвичайно добрим, тож усе, що можна було приховати від нас, не розповідав. Наприклад, не говорив мамі про контузії, яких отримав три за час служби,» – розповіла сестра Героя Наталя.… Читати далі

Химич Андрій Вячеславович (22.05.1985-23.04.2022 )

Химич Андрій Вячеславович народився 22 травня 1985 року в селі Чудницяі. Зростав веселим і дужим хлопцем, змалку полюбивши сільське господарство. Після закінчення Воскодавської ЗОШ І-ІІІ ст. вступив до Корецького ВПУ №24, де здобув професію електрика. Після того сповнений сил і енергії юнак був мобілізований на строкову військову службу у 169-й навчальний центр «Десна». Повернувшись додому, працював на різних підприємствах і посадах. Згодом одружився і проживав у рідному селі. 2014 року, коли почалася антитерористична операція, Андрія мобілізували і він захищав цілісність України на Сході в складі однієї із десантно-штурмових бригад. Тривало це понад рік. Після цього змужнілий, досвідчений чоловік повернувся додому. Жив Андрій звичним життям. . Після повномасштабного вторгнення росії в Україну, не вагаючись, 12 березня пішов захищати цілісність держави. Воював на східних рубежах у складі 115 окремої механізованої бригади у розвідувальній роті. Але 23 квітня 2022 року все змінилося назавжди. Під час бою, закривши собою молодого побратима, Андрій отримав поранення, яке виявилося несумісним із життям. Сталося це в місті Лисичанську Луганської області.… Читати далі

Грищенко Вадим Леонідович (25.05.1983-25.10.2022)

Грищенко Вадим Леонідович народився 25 травня 1983 року в м. Житомирі. Закінчив одну з місцевих шкіл. Рано почав працювати, всіляко намагаючись допомогти родині. 2002 року одружився із гощанкою Іриною, тодішньою студенткою агроекологічного університету, після чого переїхав до Гощі, яка стала для чоловіка другою домівкою. У липні 2003 року в подружжя народилася донька Вероніка. Вадим був люблячим батьком, хорошим чоловіком. Сім’я для нього завжди була на першому місці. Також був вправним кулінаром, хорошим господарем, майстерно справляючись із будь-якою роботою. Тривалий час займався підприємницькою діяльністю, працюючи на ринку, часто їздив на роботу в Київ, Польщу. Надзвичайно любив подорожувати, читати книги, рибалити.

У липні 2022 року Вадима призвали на військову службу. Не вагаючись, чоловік вирушив до Житомира, а звідти – на навчання до Англії. Після повернення, 24 серпня, був зарахований до особового складу військової частини А1126, що розташована в смт Гвардійське. Звання – старший стрілець 9 парашутно- десантної роти 3 парашутно- десантного батальйону.

Старший солдат 3-го парашутно-десантного батальйону Вадим Вадим Грищенко загинув 25 жовтня в районі села Новосадове Краматорського району Донецької області.… Читати далі

Осадчук Петро Михайлович (31.10.1995-09.01.2023)

Осадчук Петро Михайлович народився 31 жовтня 1995 року в Харкові. Після аварії на ЧАЕС , молода сім’я змушена була виїхати в Молдову . Зголом мама .повернулась на Батьківщину до рідної хати – у Воскодави..Петро навчався у Воскодавській ЗОШ І-ІІІ ст Після закінчення школи юнак вступив до Соснівського професійного ліцею, де здобув професію маляра-штукатура. Працював полірувальником-шліфувальником виробів із природного каменю у місцевого підприємця, де з виготовлялися пам’ятники.

. В армії не служив. У молодого кароокого хлопця була наречена Ельвіра, з якою він мріяв одружитись, побудувати великий будинок на ділянці, де вже посадив із двадцять плодових дерев. Але не склалось….

10 серпня 2022 року Петро як справжній патріот своєї країни пішов добровольцем охороняти державні кордони від ворога.

9 січня під час виконання бойового завдання кулеметник Державної прикордонної служби України отримав несумісні з життям поранення у Соледарі Донецької області. Йому було лише 28.

Похоронений герой у селі Воскодави.

Степанюк Іван Миколайович (17.01.1976-06.01.2023)

Степанюк Іван Миколайович народився 17 січня 1976 року в селі Річиця. Іван був третьою дитиною у сім’ї. Синів мама ростила сама.

1983 року хлопець пішов до першого класу Річицької школи. Після закінчення школи, здобув омріяну професію тракториста в Корецькому СПТУ-24. Досягнувши повноліття, Іван став до лав армії. Згодом повернувся до рідного села і працював у місцевому колгоспі «Червоний партизан», а потім – різноробочим у с. Любомирці.

2 березня 2022 року він добровольцем став на захист Батьківщини. Був розвідником-мінером групи спеціальної розвідки Збройних сил України у складі підрозділу морської піхоти. Зранку 6 січня ще вітав друзів і знайомих із прийдешнім святом Різдва, а вже ввечері всю Річицю облетіла страшна звістка: не стало Ваника (так називали його в селі). Герой загинув, виконуючи бойове завдання, поблизу населеного пункту Кузьмине Сєверодонецького району. Вдома залишилась самотньою старенька матуся.

Поховали Героя на місцевому кладовищі в Річиці з усіма почестями.