Богдан Тимчук народився у  1969 році в селі Колоденка.    Навчався в Колоденській загальноосвітній школі, вступив у Мирогощанське професійно-технічне училище. Строкову службу проходив у артилерійських військах у Красноярську. Після служби закінчив навчальні курси водія. Розпочав роботу в підприємстві КОМТранс. Згодом оформив статус підприємця та створив власну справу – фірму «Світанок», займався фермерським господарством.

Із початком російського вторгнення, на виклик військкомату, 23 квітня чоловік вже був на навчальному полігоні в селі Стриганці Львівської області, через місяць переведений у 10 гірськоштормову бригаду в селищі Коломия Закарпатської області. На Тучинському полігоні  що на Рівненщині здобув навики навідника-оператора БМП. 13 червня частину бригади було відправлено на схід нашої країни. База дислокації – Краматорськ. Богдан воював у населених пунктах Лисичанськ, Бахмут, після другого бою в Друшківці 27 червня потрапив у санчастину, де реабілітувався 5 днів.

28 липня воїн отримав осколкове поранення внаслідок артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Берестове Бахмутського району Донецької області, 30 липня Богдан помер у Краматорській міській лікарні № 2 від ускладнень унаслідок отриманих поранень.… Читати далі

Вадим Карпович народився у селі Великі Озера Дубровицького району Рівненської області. Коли йому виповнилося 8 років, родина переїхала на Херсонщину. Саме там Вадим провів практично усе життя.

Працював у міліції, у 2008 році звільнився за власним бажанням. У 2015-му його мобілізували, він пройшов рік війни-АТО, повернувся додому. А потім підписав контракт із ЗСУ.  Починав солдатом, а вже скоро мав отримувати капітана.

Із початком війни його дружина Світлана та 13-річний син Андрій переїхали до Рівного, а чоловік був на кордонах з Луганщиною.

40-річний старший лейтенант командир роти 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового Костя Гордієнка Вадим Карпович, позивний “Шериф”, загинув 28 липня під час зенітно-ракетного обстрілу в селі Гончарівське Чернігівської області…… Читати далі

Рівне знову прощатиметься із захисником

          “Ви навіть не уявляєте, який ваш чоловік Герой! Він загинув непросто так”, – такі слова почула Ольга від побратима свого чоловіка..

Анатолій Саратов народився 13 січня 1998 року у селищу Клесів Сарненського району.Анатолія виховувала бабуся. 2015 закінчив Клесівську ЗОШ І-ІІ ступенів ліцею, після чого пішов працювати верстатником у цеху переробки ДП «Клесівський лісгосп». 2019 підписав контракт із ЗСУ та проходив службу у зоні ООС на Луганщині. З початком російського вторгнення став на захист рідної землі.

Загинув в с. Попасна Луганської області 1 квітня 2022 року, виконуючи свій військовий обов’язок, захищаючи територію України від російських загарбників.

18 квітня 2022 р. в останню путь провели загиблого  Анатолія Саратова. Світла пам’ять про Героя, його незламний патріотичний дух назавжди залишаться в серцях рідних, близьких друзів, побратимів та знайомих.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Анатолія Саратова нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Петро Михайлович народився 15 грудня 1978 року в селі Олександрове. Але все своє свідоме життя проживав у Зарічному. Навчався в гімназії, схильний до точних наук.   До служби у війську працював на посаді навальника-штабелювальника деревини Нижнього складу ДП «Висоцький лісгосп». Коли отримав повістку,  відразу сміливо пішов до військкомату, мобілізований до ЗСУ у травні.

9 липня перестало битися полум’яне серце Героя Захисника Петра Полюховича. Помер Петро Михайлович у військовій частині після добового наряду.

Мешканці Зарічненщини 11 липня навколішки зустріли кортеж полеглого Героя – Полюховича Петра Михайловича. Йому було 43 роки.

В останню путь Петра Полюховича провели 12 липня у Муравині Зарічненської громади.

У Героя залишилися дружина і двоє дітей. 

… Читати далі

Остапчук Валерій Володимирович  народився 24 січня 1981 року в селі Маринин, Березнівського району, Рівненської області. З 1987 по 1998 роки навчався в Марининській ЗШ, був хорошим учнем, займався спортом, слухався батьків і гарно виконував завдання вчителів. Після закінчення школи вступив в Соснівське ПТУ і отримав професію муляра-штукатура. Відбув строкову службу в армії.    Професія йому згодилася в житті, адже Валерій ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Чоловік мав золоті руки , не одному в окрузі допоміг піч або грубку змурувати, чи інші ремонтні роботи провести.

Одружився і переїхали проживати в село Устя Рівненського району (Корецького району). Прожив в Усті 10 коротких років. Був дуже хорошою людиною, спокійною та врівноваженою, розповідають односельці. Отримавши 21 березня 2022 року повістку, відразу вступив до лав Збройних Сил. З дружиною Валерій жив душа в душу та разом виховували діток. – Увесь час заспокоював, говорив, що все буде добре,- з розпачем та слізьми розповіла мама воїна Галина. – А в останню суботу зателефонував раніше, як завжди, ніби відчував, та сказав, що хмара чорна може насунутися.… Читати далі