Щербан Раїса – Сторінка 9 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Кириченко Дмитро Олександрович (16.11.1976-20.12.2024)

Дмитро Кириченко народився 16 листопада 1994 року в Рівному. Навчався у Рівненських ліцеях № 28 та №22. Працював у різних сферах, але найбільше – у службі доставки.

Наприкінці вересня 2024 року його мобілізували до лав Збройних сил України. Дмитру було тяжко, адже підготовка була незначна – лише місяць на полігоні. А далі – служба на Запорізькому напрямку.

«Спокійний, врівноважений Дмитро прагнув допомогти всім навколо, готовий віддати останнє. Надзвичайно кмітливий, усе схоплював на льоту. А ще дуже добрий хлопчик – він завжди йшов людям на зустріч. Швидкий, мобільний, але при цьому йому було непросто на службі,» – розповідає мама Героя Оксана.

На жаль, 20 грудня 2024 року вірний військовій присязі на вірність українському народові, мужньо виконуючи свій військовий обов’язок 30-річний солдат Дмитро Кириченко загинув у бою на Запорізькому напрямку.

Дмитрієв Віктор Васильович (06.01.1987-23.12.2024)

Віктор Дмитрієв народився у Рівному. Чоловік навчався у школі №3, потім здобув фах електрика у Вищому професійному училищі №38. Військовий відслужив строкову службу в армії та п’ять років за контрактом. Згодом після звільнення працював водієм.

Віктор Дмитрієв уклав контракт зі Збройними силами у 2014 році. Мав звання старшого сержанта й виконував обов’язки заступника командира бойової машини.

Віктор Дмитрієв завжди відстоював свою думку та попри все залишався доброю людиною.

47-річний старший сержант, заступник командира бойової машини, Віктор Дмитрієв, загинув 23 грудня 2024 року, внаслідок підриву протипіхотної міни під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Поховати Віктора Дмитрієва на Алеї Героїв кладовища “Нове” у Рівному.

Брушко Вадим Васильович (29.07.1983-18.12.2024)

Вадим Брушко народився у 1983 році, проживав у селі Верба, що на Дубенщині. Військовослужбовець Збройних сил України служив оператором протитанкового ракетного комплексу. Воїн до останнього подиху захищав територіальну цілісність України. Солдат загинув під час виконання бойового завдання 18 грудня 2024 року біля населеного пункту Константинопольське, що у Донецькій області. Назавжди 41…

Жмур Віктор (23.08.1981-15.12.2024)

Віктор народився 23 серпня 1981 року у Рівному. Закінчив Рівненську гімназію №5, а за тим опанував професію газозварювальника у ВПУ №38 Рівного. Коли юнакові виповнилось 20, покинув рідну країну, аби працювати за кордоном. Повернувся лише у 2020 році. Оселився у тітки в селі, допомагав по господарству, виконував різну роботу, якої завжди вистачало.

Надзвичайно щирий, добрий Віктор легко міг знайти спільну мову з будь-ким. Спокійний та врівноважений, нікому не відмовляв у допомозі.

У червні 2024 року Віктора мобілізували до лав Збройних сил України. У складі свого підрозділу брав участь в операції Сил оборони України на території Донецької області, а потім Курської області російської федерації.

На жаль, 15 грудня 2024 року вірний військовій присязі на вірність українському народові, мужньо виконуючи свій військовий обов’язок загинув у бою в Курській області.

Поховали захисника на Алеї Героїв кладовища “Нове” у Рівному.

Жидов Олександр Альбертович (20.06.2002-16.12.2024)

Олександр Жидов житель міста Сарни. Навчався у школі-колегіум імені Т. Г. Шевченка (нині Сарненський ліцей №1). Вищу освіту за фахом магістра факультету географії, історії та туризму здобув у Міжнародному економіко-гуманітарному університеті імені Степана Демʼянчука, закінчив факультет кібернетики.

У вересні 2023 року солдат підписав контракт із 95-ю окремою десантно-штурмовою бригадою. Він став прикладом мужності, відваги, щирості та безмежної вірності своєму народові. Воїн із позивним «Янгол» загинув 16 грудня 2024 року, під час бою на Курському напрямку. Героєві навіки 22.

Олександр був ще зовсім молодим. Попереду в нього було ціле життя, сповнене мрій, планів і прагнення жити в незалежній Україні. Він був талановитим танцюристом, займався спортом, мав багато друзів і був душею компанії. Його оптимізм, комунікабельність і готовність завжди прийти на допомогу стали рисами, які запам’ятаються всім, хто його знав. Це був люблячий син, турботливий брат і вірний друг.

У Героя залишилися батьки та сестра.

Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.

Публікації про Жидова О.

У Сарнах попрощалися з 22-річним солдатом Олександром Жидовим

Це був люблячий син, турботливий брат і вірний друг.… Читати далі

Максимюк Олександр Олександрович (31.07.2003-03.07.2024)

Максимюк Олександр Олександрович народився 31 липня 2003 року в м. Рівне. Навчався в Острозький НВК «Школа І-ІІІ ступенів – гімназія». Після закінчення дев’яти класів, вступив до ДПТНЗ «Острозьке вище професійне училище» та отримав професію «Кухар. Кондитер», але з дитинства мріяв бути військовим. Після навчання в училищі влітку 2023 року пішов на війну добровольцем. Проходив навчання за кордоном, останні місяці воював на передовій.

Влітку 2023 року хлопець пішов добровольцем на війну. Він проходив навчання за кордоном, останні місяці воював на передовій.

Олександру у серпні мав би виповнитися 21 рік. Він служив у 3- й окремій штурмовій бригаді.

Ще напочатку липня міська громада та Рівненська єпархія УПЦ організовували збір коштів на РЕБ для підрозділу Олександра, але вже тоді він не виходив на зв’язок, за словами батька.

Загинув воїн 3 липня 2024 року поблизу Водяного, Харківський напрямок.

Героєві назавжди залишиться 20 років…

Поховали Олександра на Новому кладовищі на Алеї Героїв.

Батько втратив люблячого сина, сестра і брат – порадника, надійного друга, бабусі – турботливого онука.… Читати далі

Атаманюк Богдан Миколайович (24.08.1978-29.11.2024)

Народився Богдан 24 серпня 1978 року в селі Зірне Березнівсього району. З 1984 року по 1993 рік навчався у Зірненській неповній середній школі, а згодом продовжив навчання у
Мирогощанському аграрному коледжі, де здобув спеціальність механіка. Після одруження разом із сім’єю проживав у селі Берестовець. Працював переважно на сезонних роботах та у місцевому ТОВ “Каменяр”.
З дитинства Богдан активно займався спортом, грав у волейбол та виборював призові місця у греко-римській боротьбі, про що свідчать його численні нагороди. Богдан був дуже товариським, завжди відвідував своїх друзів, коли приїздив до батьків у гості у рідне село Зірне. Однокласники та вчителі згадують Богдана як світлу, усміхнену, щиру людину, хазяйновитого та працьовитого сім’янина. Він усім серцем любив свою сім’ю, дітей та онуків. Веселий і життєрадісний, щедрий і щирий, відкритий – таким пам‘ятають Героя Богдана односельці, рідні та знайомі. Цей усміхнений чоловік з радістю допомагав усім, з особливою турботою піклувався про маму, дружину, внуків. Він був надійною опорою й порадником синам, усій родині. Його молодший син Дмитрій з перших днів повномасштабного вторгнення росії захищає Україну в лавах Сил оборони.… Читати далі

Лещук Тарас Анатолійович (07.12.1977-07.2024)

Народився Тарас Лещук 7 грудня 1977 року в місті Березне у сім’ї робітників. У 1984 році Тарас пішов навчатися у Березнівську середню школу №2, де
і закінчив 9 класів.
Пізніше Герой переїхав до Соснівської громади та проживав у селі Великі Селища. 3 червня 1996 року Лещука Тараса Анатолійовича було призвано до
лав Збройних Сил України. Значну частину свого життя Тарас Анатолійович присвятив військовій справі.
У 2014-2016 роках Тарас ЛЕЩУК безпосередньо брав участь в антититерористичній операції. З 01 вересня 2021 року призваний на військову службу за контрактом Березнівським РТЦК та СП.
Тарас Анатолійович боронив нашу незалежність і волю на сході України в Бахмутському, Куп’янському, Запорізькому напрямках, останню військову службу проходив в окремому штурмовому батальйоні «Да Вінчі».
Загинув Захисник смертю хороброго Воїна 07 серпня 2024 року, мужньо виконуючи військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, поблизу населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області.
Турботливий і люблячий татусь. Разом з дружиною виховували трьох дочок. Мав свої мрії, плани на майбутнє, але жорстока війна обірвала їх.… Читати далі

Сидорчук Ігор Нестерович (29.01.1978-15.11.2024)

Народився Сидорчук Ігор 29 січня 1978 року у селі Поліське Березнівського району. З 1985 року по 1995 рік навчався в Поліській середній школі. 46-річний воїн Сидорчук Ігор Нестерович був мобілізований до лав Збройних Сил України у березні 2023 року.

15 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання солдат, гранатометник механізованого батальйону загинув у Харківській області.
З військовими почестями провели Ігоря Сидорчука в останній земний шлях від сімейного будинку до Свято-Михайлівського храму (УПЦ) села Поліське, де відбулася заупокійна служба.
Поховали Захисника на сільському кладовищі. У Захисника залишилась мама Ольга Вікторівна, сестри Лідія, Світлана, брати Микола, Юрій та Сергій.

Харчук Олександр Васильович (23.04.1982-05.09.2024)

Захисник народився 23 квітня 1982 року і постійно проживав у селі Моквин на Березнівщині. З 1989 року по 1999 рік навчався в Моквинській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Потім проходив військову строкову службу. У юнацькі роки він успішно займався у секції з важкої атлетики Березнівської ДЮСШ.
У свій час працював пресувальником папероробної машини на місцевій паперовій фабриці. У 2014-2015 роках Олександр захищав Батьківщину під час АТО. Після повномасштабного вторгнення росіян Харчук Олександр Васильович зсічня 2023 року знову приєднався до лав Збройних Сил України на захист рідної землі.
Ще 05 вересня 2023 року гранатометник батальйону морської піхоти загинув на Донецькому напрямку. Бійця чотирнадцять місяців вважали зниклим безвісти. За допомогою ДНК-експертизи вдалося розпізнати тіло полеглого воїна.
У Свято-Михайлівському храмі села Моквин відбулася заупокійна служба.

Публікації про Харчук О.

У селі Моквин Березнівської громади попрощалися із загиблим захисником України Олександром Харчуком

“Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, друзям, усім, хто любив та поважав Олександра Васильовича “у зв’язку з непоправною втратою. Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав Батьківщину і кожного з нас!”