Щербан Раїса – Сторінка 29 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Рибачок Тарас Володимирович (10.12.1995 – 28.05.2023)

Народився Тарас у м. Сарни, тут і проживав. З вересня 2002 року до червня 2013 року навчався у Сарненському НВК «Школа-колегіум» ім. Т.Г.Шевченка, де здобув повну середню освіту. З першого класу займався греко-римською боротьбою та виборював призові місця на змаганнях. У вільний час любив паяти мікросхеми з маленьких резисторів, чіпів і конденсаторів. З вересня 2013 року навчався на денній формі навчання в Рівненському НУВГП на факультеті «Водного господарства», по спеціальності «Гідротехніка, водні ресурси». В 2015 році був переведений на заочну форму навчання цього ж університету.

З 28 вересня 2020 року по серпень 2022 року працював поліцейським роти №5 з обслуговування міста Сарни Управління патрульної поліції Рівненської області

13 грудня 2022 року не вагаючись став до лав ЗСУ. Був військовослужбовцем 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. За посадою – розвідник-навідник. Мав позивний Таро. У бою за Україну Тарас загинув 28 травня 2023 року в районі н. п. Іванівське Бахмутського району Донецької області. Йому було лише 27 років.

У Героя залишилися батьки: тато Володимир Іванович, військовослужбовець в/ч А0153, мама Надія Дмитрівна, провідний бібліотекар Сарненської центральної бібліотеки, молодший брат Святослав, курсант Одеської академії та молодша сестра Злата, учениця 8 класу Сарненського ліцею «Лідер».… Читати далі

Журавель Віталій Дмитрович (13.05.1975-30.03.2023 )

Віталій Дмитрович Журавель народився 13.05.1975 року в м. Костопіль. У 1982 р. пішов навчатися у ЗОШ № 1 ім. Т. Шевченка. Після закінчення 9 – го класу, навчався (01.09.1990 р.- 24.06.1992р). в Костопільському СПТУ № 14 на спеціальністі « Столяр». Закінчив вечірню
школу. З 02.07.1992 р. по 09.06.1993 р. працював на Костопільському ДБК – столярем, був майстром широкого профілю, виготовляв вироби з дерева у цеху ТНП. 6.06. 1993 р. призваний на строкову службу до лав ЗСУ у Національну гвардію м. Донецьк.

З липня 2015р. по листопад 2016р. брав активну участь у АТО – ООС. Був військовим парамедиком. Коли розпочалася повномасштабна війна, не стояв осторонь 21.03. 2022р. мобілізувався до ЗСУ, служив старшим бойовим медиком 4 аеромобільної роти військової частини А4350. Мав військове звання, молодший сержант.

10.01. 2023 р виконуючи бойове завдання в районі н.п. Соледар Бахмутського району Донецької області. Під час відбиття збройної агресії РФ, отримав пошкодження капсульно – зв’язкового апарату правого колінного суглобу. Тривалий час знаходився на лікуванні.
27.03.2023 р. направлений на консультацію та додаткове обстеження до військового шпиталю в м.… Читати далі

Магрело Олег Петрович,позивний Босий (25.01.1975-03.04.2023)

Народився Олег у м.Сарни.Батько, Петро Пилипович, працював майстром у Сарненському ВПУ№22, мати, Тетяна Миколаївна – головним бухгалтером у Орлівській психлікарні. Навчався Олег у ЗОШ №3 та одночасно у музичній школі – грі на баяні. Після школи продовжив навчання у ВПУ №22, по закінченню якого був призваний на строкову військову службу. Відразу після завершення служби почав працювати у Катеринівській колонії, далі в Городищенській колонії.

Олег Петрович одружився і перехав на проживання у м.Рівне. До мобілізації працював на АЗС ОКО. У вересні 2022 року добровільно долучився до лав ЗСУ. Служив молодшим сержантом у 3-й окремій штурмовій бригаді, раніше відомій як полк ССО «Азов», старшим оператором антидронової рушниці (позивний – Босий).

Загинув Магрело Олег Петрович 3 квітня 2023 року в м.Бахмут Донецької області, під час виконання бойового завдання. Він віддав своє життя, прикриваючи собою молодого побратима.

У захисника залишилися дружина та двоє дітей, що проживають у м.Рівне та старший син від першого шлюбу. Похований Магрело Олег на Алеї Героїв у м.Сарни. Йому було 48 років

Дударик Ігор Валентинович (13.10.1972 – 29.01.2023)

Народився Ігор в селі Сарни (нині м.Сарни). Був єдиним сином у батьків. Батько Валентин Калістратович був робітником. Мати, Марія Володимирівна – бібліотекар.

В 1979 р. пішов в 1кл. Сарненської ЗОШ № 3, а з 1981 р. по 1987 р. навчався в ЗОШ №5 м.Сарни. Після закінчення школи навчався в ВПУ №22 м.Сарни. Як і всі хлопці в дитинстві любив техніку і спорт. Грав у волейбол. Хотів бути військовим, тому від служби в армії не ухилявся. В грудні 1990 р. був призваний в армію. Проходив службу з грудня 1990 р. по січень 1992 р. в танкових військах на Закарпатті. Повернувся зі служби у званні- старшина.

Працював оператором на АЗС «Журавлина». Проживав по вул. Шкільна. Був одружений, мав троє дітей: два сини та донька; четверо онуків. Сини Володимир і Святослав та зять Андрій перебувають на військовій службі в ЗСУ.

З 9 березня 2015 р. по 16 квітня 2016 р. був учасником бойових дій в зоні АТО, командир танка.

З початком повномасштабного вторгнення пішов до лав ЗСУ.… Читати далі

Андреєв Олексій Олександрович (16.05.1999 – 17.09.2022)

Народився Олексій у м.Сарни, проживав по вул.Шкільна. Навчався в Сарненській гімназії, після закінчення якої у 2016 році вступив до Київського національного авіаційного університету на аеродинамічний факультет, спеціальність авіа- та ракетобудування, який закінчив у 2020 році, отримавши ступінь бакалавра.

Особисті якості:справедливий, наполегливий, добрий, завзятий, товариський, завжди веселий (позитивний як протон), завжди прийде на допомогу, співчутливий, завжди хвилювався за інших і допомагав; завжди приходив на допомогу всім; у роботі на досягнутому не зупинявся. До війни працював в охоронній фірмі «Шериф» м.Київ. Мав хобі: нумізматика та боністика.

Олексій тричі старався потрапити на фронт добровольцем і з третього разу таки призвали. 8 березня 2022 року пішов добровольцем захищати Україну, заключивши контракт ЗСУ. Служив у 130-му окремому батальйоні територіальної оборони м. Київ. Мав військове звання: солдат з позивним Курт, старший сапер.

13 вересня отримав тяжкі поранення від російської ОЗМ-72 «вистрибучої міни» в районі населеного пункту Питомник Харківської області під час контрнаступу ЗСУ. Упродовж довгих чотирьох діб лікарі боролися за його життя. На жаль. 17 вересня 2022 року серце воїна зупинилося у шпиталі міста Харків.… Читати далі

Шевченко Володимир Андрійович (05.09.1987-01.11.2023)

Наші захисники віддають себе задля головної мети — цілісності нашої країни. Таким був і ветеран АТО Володимир Шевченко. Він вдруге сміливо став та захист рідної країни та, на жаль, повернувся додому на щиті…

Володимир Шевченко народився у Рівному. Навчався у 13 школі, а за тим здобув фах маляра-штукатура у ПТУ №1

Захищати рідних Володимир звик змалечку. Адже, коли був іще дитиною, помер його тато. Тож вимушений був замінити його трьом братам. Усі вони, як і Володя, служать зараз в лавах Збройних сил України.

“Він служив строкову службу в армії, добровольцем пішов АТО. Був там у 2014-2015 роках, коли все тільки починалося. На щастя, Вова тоді повернувся живим та неушкодженим. У перший же день, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він спакував рюкзак, сказав, що мусить іти, що треба нас захищати, і пішов добровольцем у військкомат.”- розповідає дружина Героя Аліна:

Володимир — один з тих мужніх воїнів, хто тримав оборону Бахмуту, понад пів року боронив Авдіївку. Він вже збирався у відпустку, аби нарешті зустрітися з найріднішими, але вимушений був залишитись..… Читати далі

Мотруніч Микола Петрович (21.05.1993-20.05.2023)

Мотруніч Микола Петрович народився 21 травня 1993 року в селі Зірне, де і пройшло його дитинство, юність, доросле життя, на жаль таке коротке.
Навчався в Зірненській школі та здобув середню освіту, а після закінчення здобув професію будівельник у Костопільському будівельному коледжі. У
2011 році Микола призваний на строкову службу до армії. Після служби в армії Микола працював будівельником в Україні і за кордоном, та на підприємстві по виготовленню меблів.
Микола був одружений. У шлюбі народився довгоочікуваний син Микита. Із серпня 2022 року перебував у лавах ЗСУ. Микола зі своїм підрозділом звільняли місто Херсон, а після його звільнення, у жовтні місяці 2022 року, перебував на Бахмутському напрямку де був тяжко поранений. Молодший сержант, командир відділення 2 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону в/ч А4350 Микола Мотруніч помер 20 травня 2023 року. Рідні втратили сина та брата, кохана дружина – чоловіка, шестирічний син залишилася без тата.
Заупокійна служба відбулася у Свято-Пантелеймонівській церкві села Зірне.

Поховали Героя на місцевому кладовищі.

Кондратюк Віктор Олександрович (01.07.1977-25.06.2023)

Кондратюк Віктор народився 01 липня 1977 року у селі Моквин (хутір Лукавець) на Березнівщині. У 1992 році закінчив 9 класів, здобувши неповну середню освіту. У 1992-1994 рр. навчався в Соснівському СПТУ та здобув кваліфікацію столяра, тесляра ІІІ розряду. Потім Віктор навчався в Корецькій АШ ТСОУ. У 1995 році призваний на строкову службу, яку проходив в Одеській
обл., місто Кодима. А після служби в армії працював охоронцем на місцевому підприємстві, слюсарем в приватному підприємстві меблевих виробів, пожежником відділення ППС м.Березне (командир відділення).
Тривалий час працював будівельником на заробітках. 08 лютого 2023 року Віктор був мобілізований до лав ЗСУ . Віктор Олександрович – старший солдат, старший стрілець-оператор 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 421 окремого стрілецького батальйону в/ч А4832 залишався вірним військовій присязі, захищаючи нашу країну, її свободу та незалежність. 25 червня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Північне Бахмутського району, Донецької області отримав смертельну мінно-вибухову травму з вогнепальним осколковим пораненням голови.
Віктор був одружений та мав двох донечок: Катерина і Діана.… Читати далі

Фурсяк Юрій Миколайович (29.04.1996-26.10.2023)

Юрій Фурсяк народився 29 квітня 1996 року в селі Городище Березнівського району Рівненської області. З першого по четвертий клас Юрій навчався у Березнівській початковій школі З 5 по 11 клас у Березнівському економіко-гуманітарному ліцеї. У школі Юрій дуже захоплювався історією, добре володів англійською мовою. Брав участь в районних та обласних олімпіадах, виборюючи призові місця. Був постійним учасником в історичних конкурсах та турнірах.
Юрій багато читав, був обізнаний у музиці й у мистецтві. Вправно грав на бас-гітарі.
Однокласники та вчителі запам’ятали його як доброго, працьовитого, веселого хлопчину. З 2013 по 2017 роки навчався у Волинському державному університеті
імені Лесі Українки на факультеті філології. На початку повномасштабного вторгнення Юрій був за кордоном, але відразу повернувся до України та пішов добровольцем на фронт захищати нашу Батьківщину.
Юрій загинув 26 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новомайорськ Донецької області.

Юрія поховали на місцевому сільському кладовищі в урочищі Вороновка.

Шпоняк Юрій Олександрович (25.08.25-25.08.2022)

Юрій Олександрович Народився 25 серпня 25 року в с.Моквин Березнівського району. Навчався у Моквинській загальноосвітній школі та здобув середню освіту. Після закінчення школи здобував освіту у Соснівському професійно-технічному училищі отримав професію слюсар-сантехнік, газозварювальник.
Працював газоелектрозварювальником на місцевих підприємствах, газобудівельній компанії м. Київ.
Юрій був одружений має сина та доньку, але на жаль з дружиною не проживав. У березні 2022 року був мобілізований до лав збройних сил України.
25 вересня 2022 року серце воїна перестало битися внаслідок важкого травмування в місті Дубно. На військовій службі Юрій ремонтував військову техніку.
Зі слів рідних Юрія, друзів та знайомих він був доброю людиною, з повагою і любов’ю ставився до всіх, хто до нього звертався, отож допомагав у життєвих справах.