Війна (2022) – Сторінка 24 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Гаврильчик Володимир Михайлович, позивний «Гаврило» (26.08.1981-13.06.2022)

Гаврильчик Володимир Михайлович, позивний «Гаврило», народився 26 серпня 1981 року, в селі Люхча, Сарненського району, Рівненської області.

Проживав Володимир у багатодітній сім’ї, де був найстаршою дитиною. Навчався в загальноосвітній школі III ст. с. Люхча, яку закінчив у 1998 році. Після закінчення школи Володимир відправився на навчання в Березнівський лісовий коледж на спеціальністю «Лісове господарство». Здобув кваліфікацію «Техніка лісового господарства» у 2002 році. У тому ж 2002 році, 9 червня, Володимир одружився на Світлані.

В 2004 році всією сім’єю прийняли рішення переїхати жити у село Рокитне, Рокитнівського (нині Сарненського) району, де працював у ДП «Рокитнівське лісове господарство», а з 2005 року почав працювати на Рокитнівському склозаводі.

У 2008 році закінчив Костопільський будівельно-технологічний технікум Національний університет водного господарства та природокористування, де здобув спеціальність «Оператор скло-формувальних машин».

Життя склалось так, що шість років довелось їздити на заробітки в російський Липецьк, а коли почалася війна відразу пішов добровольцем на захист рідної неньки України, бо не хотів, щоб його діти жили як в росії.

Служив солдатом, військовослужбовцем Збройних сил України, військової частини А4056, 68-ї єгерської розвід-роти, 2-го взводу.… Читати далі

Мельников Євген Олегович (22.06.1990 – 21.06.2023)

Народився Євген в Латвії, в місті Рига. Одразу після народження, з батьками, переїхав до України в Рівненську область місто Корець.

З 1996 по 2005 роки навчався в Гвіздівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів Корецької районної ради Рівненської області. В 2008 році закінчив вище професійне училище №24 в місті Корець, де здобув професію муляра, штукатура, лицювальника-плиточника.

6 жовтня 2008 року був призваний для проходження строкової військової служби до в/ч А0284 в десантні війська, де отримав спеціальність “навідник кулемета” з військовим званням “солдат”. Після проходження служби Євген працював в охоронній галузі.

В 2011 році познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тетяною, тоді ж вони і побралися. Згодом народилася перша донька, яку назвали Валерія, а через півтора року в них народилася Софійка. Радості родини не було меж. Сім’я проживала у м.Сарни. Для забезпечення кращого життя молодої родини, починаючи з кінця 2017 року, Євген почав їздити на заробітки до Польщі. Все так і було б і до нині, але…

Після повномасштабного вторгнення росії на територію України, Євген 25 лютого 2022 року, не вагаючись пішов добровольцем до територіальної оборони і був зарахований до лав військової частини А7072 в місті Сарни, 104-ї бригади 60-го батальйону, 3-ї роти, 3-го взводу, 3-го відділення “Поліські Вовки” на посаду “кулеметник”.… Читати далі

Бойчук Володимир Адамович (25.07.1980-19.07.2023)

Бойчук Володимир Адамович народився 25 липня 1980 року в селі Городище Березнівського району Рівненської області. Навчався в Городищенській загальноосвітній школі І – ІІІ ступенів. Після закінчення школи вступив до Соснівського середнього професійно-технічного училища № 8, де здобув професію: муляр, монтажник з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій.

Отримавши диплом з відзнакою про середньо – технічну освіту, проходив строкову військову службу в рядах Міністерства з надзвичайних ситуацій, пожежником. Після проходження служби деякий час працював на сірниковій фабриці у місті Березне. Був одружений, виховував двох дітей. Односельчани ставилися до нього з повагою, так як Володимир був хорошою людиною, ніколи не відмовляв у допомозі. Був вірним та надійним другом.

Володимир Бойчук з жовтня 2022 року захищав Україну в лавах Державної прикордонної служби. Загинув Володимир 19 липня 2023 року у районі населеного пункту Андріївка Донецької області. Дорога додому загиблого захисника була довгою… Лише 07 грудня 2023 року Березнівська громада у скорботі зустріла загиблого Героя.

Заупокійна служба за загиблим захисником відбулася у церкві Різдва Пресвятої Богородиці в селі Городище.… Читати далі

Боголуцький Максим Вікторович (15.01.1991 – 26.09.2023)

Максим Боголуцький народився у Здолбунові, зростав разом зі старшим братом. Дев’ятирічку закінчив у Здолбунівській ЗОШ №6, згодом здобув професію механіка у Рівненському автотранспортному фаховому коледжі. Потому навчався в НУВГП на спеціальності «Інженер-механік».

Одружився з коханою, в сім’ї народилося двоє дівчаток. Працював, проводив час з доньками, писав вірші для дружини. Перед вторгненням працював водієм-далекобійником, їздив за кордон.

Після 24 лютого 2022 року Максим до літа волонтерив – возив продукти з-за кордону. Але згодом, у липні 2022-го, пішов воювати.

Майже одразу потрапив на навчання у Велику Британію, згодом – у Словаччину. Коли повернувся, служив на Півночі, а навесні 2023-го вирушив на Дніпропетровщину, а згодом – на Запоріжжя.

Побратими кажуть, що Максим був справедливим. Вмів по-чесному всіх розсудити та владнати суперечки. Довго не міг отримати відпустку, тож омріяний старшою донькою подарунок – собаку – передав своїм братом.

23 вересня, попередив дружину, що йде на завдання, тому зв’язку не буде. А 26 вересня 2023 року Максим Боголуцький загинув поблизу н. п. Вербове на Запоріжжі. Його тіло забрав побратим.… Читати далі

Охренець Олексій Миколайович (22.04.1988 – 06.12.2023)

Олексій Окренець народився у Рівному. Згодом у сім’ї з’явився молодший син, родина переїхала до Здолбунова. Олексій навчався у міській ЗОШ №3. Був добрим та веселим, захоплювався футболом.

Після одинадцятирічки вступив до Рівненського національного університету водного господарства та природокористування, здобув професію інженера. Завершивши навчання, працював на «Волинь-Цемент» філії «Дікергофф Цемент Україна». Одружився з коханою Яною, у сім’ї народився маленький Володя.

Повістку Олексій отримав у червні 2023-го. «Треба – то треба», – сказав близьким. І пішов воювати.

Після навчання на Хмельниччині у складі Волинської окремої бригади ТрО Олексій, як солдат-стрілець, виїхав під Бахмут. Там разом з побратимами утримував наші позиції до кінця жовтня.

31 жовтня Олексій отримав важке мінно-осколкове поранення. Лікарі боролися за його життя до останнього. Та 6 грудня 2023 року його серце перестало битися…

Олексій мужньо виконав свій військовий обов’язок. У нього залишилися маленький син, дружина, батьки. Йому було 35 років.… Читати далі

Мельник Андрій Миколайович,позивний “Ангола” (20.08.1972 – 11.02.2023)

Народився Андрій в с. Велике Вербче у багатодітній сім’ї колгоспників. У батьків було п’ятеро дітей, Андрій був молодшим. Після закінчення Великовербченської ЗОШ (нині ліцей) проходив строкову військову службу. Спочатку служив в Яворові (Львівська обл.), згодом був направлений, в складі миротворчих військ, в Анголу. Після служби працював у колгоспі, так як і його батьки, та час від часу їздив на заробітки. Андрій Миколайович був хорошою людиною, допомагав людям, які потребували допомоги, любив пожартувати і взагалі мав веселу вдачу.
Одружився, разом з дружиною Валентиною виростили та виховали трьох дітей: дві доньки та сина. Певний час працював в м.Сарни оператором котельні, згодом на фірмі «Деревобуд».

Андрій Мельник був мобілізований до лав ЗСУ 25.02.2022 року одним із перших. На другий день був уже на Тучинському полігоні, пізніше служив в смт. Млинів на водосховищі, далі Черкаська область смт. Ірдинь.Андрій Миколайович служив у в/ч А 0237, 94-а бригада, окремий батальйон охорони та забезпечення. Був командиром відділення, мав звання сержанта, позивний Ангола.

З 18.04.2022 по 14.05.2022 р. виконував спеціальні завдання в м.… Читати далі

Пінчук Анатолій Васильович, позивний “Кухар” (07.11.1975 – 21.06.2023)

Народився Анатолій у м. Сарни. Тут, по вул. Чорновола і постійно проживав. З 1982 по 1990 роки навчався у ЗОШ№1 ім. Т. Г. Шевченка. Після закінчення 8-го класу, здобувши неповну середню освіту, вступив до Рівненського середнього професійно-технічного училища №10, яке закінчив у 1993 році та здобув професію «Машиніст компресорних та насосних установок з одержанням середньої освіти. Виробничу практику проходив на Сарненському маслозаводі. Займався велоспортом та дуже любив риболовлю.

У 1994 році Анатолій був призваний на строкову службу в армію. Служив у в/ч А77038, де здобув військову професію «механік-водій середніх танків», рядовий.

Після повернення зі служби, зайнявся підприємницькою діяльністю. В цей час закінчив курси водіїв категорії “С”. У 2006 році одружився. У молодого подружжя народилося троє діток: Даринка, Ярослав та Софійка. Анатолій до початку повномасштабного вторгнення займався виготовленням корпусних меблів та інших виробів з дерева. Але подружнє життя не склалося і вони з дружиною розлучилися.

25 лютого 2022 року, як згадує мама, з самого ранку Анатолій пішов у військомат і записався в лави ТРО.… Читати далі

Царук Анатолій Петрович,позивний “Марк” (10.08.1975 – 09.08.2023)

Народився Анатолій в м.Сарни, тут виріс і проживав. З 1982 по 1992 роки навчався в Сарненській гімназії (нині ліцей №5). У дитинстві захоплювався грою на гітарі, любив читати книги, займатися спортом. Після закінчення школи пішов навчатися у Рокитнівський медичний коледж. Працював у Сарненській районній стоматологічній поліклініці – зубним техніком. У 2000 році одружився,у шлюбі народилося дві доньки – Мирослава та Дана. Був найкращим, люблячим і дбайливим батьком, чоловіком, сином і братом. Він дуже любив свою родину, робив усе, щоб їм було добре і затишно. Сильний і хоробрий, завжди йшов тільки вперед. Мріяв і планував. Завжди був готовий допомогти, вмів підтримати і дати слушну пораду, був людиною з великим серцем.

21 лютого 2019 року підписав трирічний контракт і проходив службу в 24 ОМБ ЗСУ. З 2019 по 2022 роки брав участь в АТО/ООС в Луганській і Донецькій областях. Після закінчення контракту повернувся до родини. А вже 24 лютого 2022 року знову став на захист України в бригаді НГУ «Азов», гранатометником. Мав позивний Марк.… Читати далі

Пінчук Олександр Петрович (28.09.1980-31.08.2023)

Через три місяці очікування повертається додому наш Герой Олександр Пінчук, аби знайти вічний спокій…

Олександр Пінчук народився 28 вересня 1980 року у селі Мельниця на Сарненщині. Все життя займався ремонтними роботами, працював у різних містах України та закордоном.

“Він служив строкову службу в армії, півтора роки був у зоні проведення антитерористичної операції на самому її початку, у 2014. Тому, коли розпочалось повномасштабне вторгнення та його викликали, Саша вагався. Він знав, що треба йти захищати Україну. Казав, що інакше просто не зможе,” – каже Наталія.

Олександр розпочав службу у квітні 2022 року, проте служив у новому для себе колективі, адже бригаду, з якою разом пройшов АТО, розформували. Та й події навколо кардинально відрізнялися від 2014 року. Досвідчений воїн відверто говорив дружині, що то була не війна, а це – справжня.

Аби опанувати нове озброєння, Олександр навчався у Британії. Ніс службу під Бахмутом.

42-річний сержант Олександр Пінчук загинув 31 серпня 2023 року на Запоріжжі. Рідні чекали підтвердження експертизи ДНК понад три місяці, аби достойно поховати захисника.… Читати далі

Гмитро Ігор Андрійович (25.04.1970-25.11.2023)

Ігор Гмитро народився у Рівному 25 квітня 1970 року. Навчався у ЗОШ число 17 , а за тим у “школі міліції”. Більшу частину життя працював інкасатором, а останні роки — слюсарем у ТОВ “Рівнетеплоенерго”.

Відомо, що Ігор проходив строкову службу в армії у Грузії, саме коли там була війна. Тож мав досвід участі у бойових діях. Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, очікував призову.

У травні цього року Ігор Гмитро отримав повістку й пішов служити. Про бойові будні Ігор мало розповідав рідним. Більше — про побратимів.

Надзвичайно спокійний, тихий Ігор мужньо стояв на сторожі спокою найрідніших йому людей. Адже вдома на його повернення чекали єдиний син Павло та дружина Жанна. Але на жаль…

53-річний сержант Ігор Гмитро загинув 25 листопада 2023 року внаслідок підриву під час виконання бойового завдання на Харківщині.

Прощання із Героєм відбулося 30 листопада, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному. Поховали його на Алеї Героїв кладовища “Тинне”

…