Щербан Раїса – Сторінка 62 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Охмак Іван Миколайович ( 8.06.1991 – 2.02.2015)

Народився Охмак Іван Миколайович 8 червня 1991 року в селі Лугове. У 1997 році Іван пішов до першого класу Лугівської початкової школи І ст. З 2001 р. Охмак Іван пішов навчався у Миляцької загальноосвітньої школи І- ІІІ ст. , яку закінчив у 2008 р. Цього ж року вступив до ВПУ № 22 м. Сарни, здобув кваліфікацію техніка-механіка. У жовтні 2011 року Охмака Івана Миколайовича було призвано до Збройних сил України. Іван проходив службу в батальйоні зв’язку та радіотехнічного забезпечення в/ч А4465, у 2012 році хлопець повернувся з армії відслуживши строкову службу. У серпні 2014 року був мобілізований до ЗС України. Служив водієм польового вузла зв’язку військової частини В4673. 2 лютого 2015 року Охмак Іван Миколайович загинув, виконуючи бойове завдання з усунення пошкоджень зв’язку в базовому таборі під Дебальцевим.

Залишилися батьки та брат. Місце поховання: с. Лугове, Дубровицький район, Рівненська область.

Указом Президента України №108/2015 «Про відзначення державними нагородами України» “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” І.… Читати далі

Колесник Юрій Олександрович (22.03.1994 – 23.10.2017)

Народився Колесник Юрій Олександрович 22 березня 1994 року в м. Дубровиця, Рівненської області у багатодітній патріотичній сімї. Батьки виховували своїх дітей у дусі патріотизму і любові до України. Юрій закінчив 9 класів місцевої школи і продовжив навчання в Дубровицькому професійному ліцеї, де здобув спеціальність муляра-штукатура. Але через деякий час він вирішив піти стопами свого діда – вояка УПА – і присвятити себе захисту Батьківщини. 15 жовтня 2013-го Юрій підписав контракт і пішов на військову службу в ЗСУ. Війну зустрів у складі 80-ої окремої аеромобільної бригади. За його плечима бої за Луганський аеропорт, пекло Іловайського котла. У 2014 році був контужений. Після повернення із фронту хлопець вступив до Академії сухопутних військ у Львові, а згодом знову відправився на війну вже у складі 45-ої ОДШБр, яка дислокується в Одеській області, та виконував бойові завдання у Луганській і Донецькій областях. 29 листопада 2015 р.

Юрій Колесник був нагороджений медаллю МО “Захиснику Вітчизни”. Служив на посаді «стрілець-зенітник механізованого батальйону» 28-ої ОМБр.

Загинув 23 жовтня 2017 року, підірвавшись на ворожій міні в сірій зоні, поблизу с.… Читати далі

Куришку Ярославу присвячується…

Кто спит, тот видит только сны,

Не зная от войны тревоги.

Вот кто-то крикнул: «Пацаны!»,

Вновь замерцали в небе звёзды.

В момент тот вспыхнул горизонт,

Российский «Град» мерцает в небе,

И мы не знаем: попадёт

Ещё хоть раз увидеть небо?… Читати далі

Куришко Ярослав Русланович (9.02.1994 – 12.08.2014)

Куришко Ярослав Русланович народився в с. Карасин Сарненського району Рівненської області 9.02.1994 року. У 2000 році пішов навчатися до Карасинської ЗОШ І-ІІ ст. З 2005 до 2011 року прислуговував у Свято-Василіївському храмі с. Карасин. Також у цей період навчався у Сарненській музичній школі грі на акордеоні. Після закінчення 9 класів Карасинської ЗОШ, навчався у Стрільській ЗОШ І-ІІІ у 10 класі. У 2011 році закінчив 11 клас Сарненського ліцею “Лідер”. У 2011-2012 роках навчався у Рівненській школі міліції, 2012-2013 роках проходив строкову службу у ВПС при Генеральному штабі (м. Київ). Після закінчення строкової служби пішов служити за контрактом у Новоград-Волинську військову частину.

Загинув 8 серпня 2014 року в селищі Степанівка Донецької області під час антитерористичної операції.

Похований у с. Карасин Сарненського району Рівненської області

Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” Я. Куришко нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)… Читати далі

Сапожніков Олексій Юрійович (Сапог)(29.03.1989–15.05.2015)

Сапожніков Олексій Юрійович, позивний «Сапог» народився 29 березня 1989 року в Здолбунів Рівненської області. Проживав у Здолбунові (мікрорайон залізничників). Навчався в здолбунівській ЗОШ № 5. У 2007 році закінчив Здолбунівське вище професійне училище залізничного транспорту. Боєць 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ «Айдар».
До батальйону пішов добровольцем у листопаді 2014 року. Був снайпером в 24-му окремому штурмовому батальйоні «Айдар».
8 травня 2015 року в селищі Новотошківка Попаснянського району Луганської області, на 29-му блокпості біля Бахмутки, отримав тяжке осколкове поранення. Відразу доставлений у м. Лисичанськ і прооперований, а пізніше переведений до шпиталю міста Харків. 15 травня, не приходячи до свідомості, помер від отриманих поранень у Харківському шпиталі. 16 травня з воїном попрощались на Майдані Незалежності у Києві, того ж дня бійця зустрічали у Здолбунові.
Був одружений, виховував двох дітей. У нього залишилися батьки та молодший брат.

Кондратюк Олексій Володимирович (5.07.1995 – 17.03.2017)

Кондратюк Олексій Володимирович – навідник гранатометного відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти 501-го окремого батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України, матрос.

Народився 5 липня 1995 року в селі Пісків Костопільського району Рівненської області. Через деякий час родина переїхала до міста Костопіль Рівненської області. Закінчив 9 класів загальноосвітньої школи №3 міста Костопіль, у 2012 році – Сарненський професійний аграрний ліцей та здобув професію «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, слюсар-ремонтник».

Працював слюсарем-сантехніком у багатогалузевому житлово-комунальному підприємстві міста Костопіль.

У травні 2016 року був призваний Костопільським районним військовим комісаріатом Рівненської області на військову службу за контрактом до лав Збройних Сил України. Служив у 501-му окремому батальйоні морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України (військова частина А1965, місто Бердянськ Запорізької області).

З літа 2016 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

17 березня 2017 року матрос Кондратюк загинув під час мінометного обстрілу російсько-терористичними силами спостережного посту українських військових в районі села Водяне Волноваського району Донецької області.

Напрієнко Дмитро Віталійович («Араміс») (21.02.1991 – 1.12.2015)

Напрієнко Дмитро Віталійович народився 21 лютого 1991 р. в м. Дубно.

Корінний дубенчанин, навчався у НВК “школа-гімназія” м. Дубна, Дубенському педагогічному коледжі, Кременецькій обласній гуманітарно-педагогічній академії ім. Тараса Шевченка, на гуманітарному факультеті (кафедра англійської філології).

У грудні 2014 року 24-річний Дмитро пішов добровольцем на фронт. Молодший сержант, снайпер мотопіхотного взводу 14-ої окремої механізованої бригади (раніше – 1-й БТО «Волинь»). Позивний «Араміс».

1 грудня 2015 року загинув за трагічних обставин поблизу міста Красногорівка Мар’їнського району Донецької області.

Останнє інтерв’ю Дмитра вийшло 22 жовтня у місцевій газеті під назвою «Снайпери полюють на Героїв».

Похований у місті Дубно 5 грудня 2015-го з військовими почестями.

Накидалюк Петро Іванович (4.07.1990 – 11.03.2015)

Петро Накидалюк народився 4 липня 1990 року у селі Плоска, що на Дубенщині. Закінчив 8 класів ЗНЗ №3 м. Дубно, а 9-й – у ЗНЗ с. Плоска.

Навчався у Дубенському професійному ліцеї з 1 вересня 2005 року до 2008 року за професією: муляр, штукатур, маляр, бетонер. Професійно займався спортом та став кандидатом в майстри спорту України з армреслінгу .

Під час Революції гідності перебував на Майдані. У зв’язку з російською збройною агресією проти України призваний за частковою мобілізацією 28 серпня 2014-го; покидаючи обійстя, на воротах вивісив Український прапор.

Солдат, механік-водій 17-ї окремої танкової бригади, в/ч А3283, м. Кривий Ріг.

З 19 вересня брав участь в антитерористичній операції. У складі підрозділу забезпечував підсилення оборони окремого загону спецпризначення Нацгвардії «Азов» у районі Маріуполя.

Загинув 11 березня 2015 року в районі Маріуполя під час виконання бойового завдання.15 березня на центральній площі міста Дубно до 5000 чоловік прийшли попрощатись із загиблим земляком.16 березня прощалися з Петром у рідному селі Плоска.

Указом Президента України № 573/2015 від 10 жовтня 2015 року, «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цінності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Стрикун Іван Григорович (13.08.1967 – 29.06.2015)

Іван Григорович Стрикун народився 13 серпня 1967 року в с. Новомалин Острозького району Рівненської області. Закінчив місцеву середню школу. Після її закінчення відбував службу у радянській армії. Демобілізувався молодшим сержантом. Після демобілізації пішов працювати водієм у колгосп «Іскра», сусіднє село Михалківці. Там познайомився і в 1990 році одружився зі своєю майбутньою дружиною Оксаною. У них народилося двоє діток – син Іван та донька Ольга.

До Збройних сил України Іван Григорович був призваний 12 березня 2015 року. Спочатку проходив військову підготовку на Рівненському полігоні, 20 квітня 2015 року відправлений на проходження військової служби до військової частини В2830 старшим водієм (Дніпропетровська область). З 19 травня 2015 року на підставі наказу № 118 від 19.05.2015 року командира цієї ж військової частини брав безпосередню участь в антитерористичній операції.

Серце молодшого сержанта і старшого водія 93-ої окремої механізованої бригади Івана Стрикуна зупинилося 29 червня 2015 року по дорозі в лікарню в м. Новоградівка Донецької області.

3 липня 2015 року похований на кладовищі села Михалківці Острозького району Рівненської області.

Прончук Тарас Вікторович (позивний “Людоїд”) (6.08.1997–16.02.2017)

Тарас Вікторович Прончук (позивний “Людоїд”) народився шостого серпня 1997 року в селі Хотин Рівненського району Рівненської області. Із 5 до 9 класу навчався у Городоцькій загальноосвітній школі, після чого вступив до Рівненського технічного коледжу Національного університету водного господарства та природокористування, який закінчив у 2015 р. за фахом “електрогазозварювальник”.

До лав ЗСУ був призваний у листопаді 2015 року. Старший матрос служив на посаді кулеметника батальону морської піхоти.

16 лютого 2017 року старший матрос Прончук Тарас Вікторович загинув від ворожої кулі в зоні проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях під час виконання бойових завдань із захисту незалежності та територіальної цілісності України. У нього залишилася мати і троє братів.

Поховали бійця у селі Хотин Рівненського району.

Указом Президента України № 104/2017 від 10 квітня 2017 р. «за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку» молодший сержант Тарас Вікторович Прончук нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Також нагороджений медалями: “За жертовність та любов до України”, “Відвага і честь”, “Оборона Маріуполя”