Війна (2022) – чернетки

Сергій Онищук народився у Рівному, здобув фах товарознавця у кооперативному коледжі, але за спеціальністю не працював. Натомість знайшов своє покликання у будівництві.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення допомагав евакуйовувати людей з найгарячіших точок.

. Покликали його стати на захист країни вже у січні 2023-го. Проходив навчання на полігоні в Закарпатті, а згодом їх передислокували у Запорізькому напрямі.

Добрий, компанійський, жертовний Сергій завжди допомагав людям. Був альтруїстом у багатьох питаннях, а для інших нічого не шкодував. А ще дуже любив спідвей, не пропускав жодного змагання, яке проходило у Рівному.

Найбільшою цінністю його життя були двоє синів та четверо онуків – наймолодшим двійняткам заледве виповнився рік. Дбав про дружину та старенького батька…

Та на жаль, 12 червня 2023 року під час ведення наступальних дій в районі села Мала Токмачка Запорізької області внаслідок артилерійського обстрілу 56-річний сержант Сергій Онищук загинув.

Прощання із Героєм відбулося 9 липня, об 11.00 на майдані Незалежності. Поховали його на кладовищі “Нове”..

Публікації про Онищука С..

Розповідає син Героя Михайло.

“Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, ми разом із церквою допомагали евакуйовувати людей з найгарячіших точок.

Юрій Данилюк народився у Рівному. Саме із нашим містом пов’язане усе свідоме життя Героя. Навчався у ЗОШ, число 13 Рівного, в юнацтві захоплювався футболом. Був здібним до роботи по дереву, тож і фах обрав відповідний — пов’язав трудову діяльність із столярною справою. Певний період працював за кордоном.

Любий син, тато, брат, дядько та друг. Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Юрій не вагався. Він знав: щоб війна не прийшла на поріг його рідного дому, потрібно боронити нашу державу. Тож вступив до лав Збройних сил України.

Юрій щиро вірив, якщо зараз ми усі об‘єднаємося, то точно звільнимо нашу країну від ворога. І лише так забезпечимо дітям світле майбутнє.

Чесний, світлий, добрий, мужній та люблячий — саме таким будуть пам‘ятати Юрія Данилюка сім‘я, рідні, друзі та побратими.

На жаль, 26 травня 2023 року 49-річний сапер, солдат Юрій Данилюк помер у лікарні міста Одеса внаслідок ран від мінно-вибухової травми. У Юрія залишився батько, рідний брат та двоє дітей – син і донька.

Прощалися з Героєм 3 червня, об 11.00 на майдані Незалежності.… Читати далі

Володимир Суванов народився у селі Бабин. Після закінчення школи здобував фах пічника. Коли ж прийшов час, відслужив строкову службу в армії.

Працював у комунальний службі Рівного, КАТП -1728.

У травні 2023 року отримав повістку, не вагаючись пішов захищати Батьківщину.

Спокійний, добродушний, товариський Володимир ніколи не відмовляв у допомозі, завжди відгукувався на людський біль чи проблеми.

Воїн щодня спілкувався з рідними, запевняв, що у нього все добре, лише востаннє поскаржився на біль у шлунку…

На жаль, 10 червня 2023 року 45-річний старший навідник мінометної батареї молодший сержант Володимир Суванов помер в районі міста Куп’янськ Харківської області.

Прощання із захисником відбулося 15 червня, о 10:00 на майдані Незалежності. Поховали Володимира на кладовищі “Нове”..

… Читати далі

Анатолій Пупенко народився у селі Лютинськ на Дубровиччині. Але змалечку жив у Квасилові. Саме тут пішов на першу роботу — токарем на “Рівнесільмаші”, звідси ж призваний на строкову службу в армії. Після повернення ще кілька років продовжував працювати на підприємстві, за тим — у гірничому цеху на ЦШК. А згодом зайнявся будівництвом.

У 2020 році Анатолій добровольцем підписав контракт із Збройними силами України. Рік прослужив у найгарячіших точках сходу нашої країни, і повномасштабне вторгнення зустрів на Донеччині. В ході бойових дій Герой отримав декілька поранень. Вперше його поранило осколком у руку. Пройшовши реабілітацію, чоловік знову повернувся до своїх. Удруге отримав важку контузію та втратив слух на одне вухо. Однак, через деякий час знову повернувся на поле битви.

Герой, який нічого не боявся, так розповідають про нього побратими рідним. І ніщо не могло його стримати — навіть поранення.

І хоч за станом здоров’я Анатолій іще міг продовжувати лікування, сам написав рапорт, аби повернутися на фронт. Пройшов чергове навчання, став командиром відділення, командував і оберігав солдатів, наче рідних.… Читати далі