Малевич Сергій Анатолійович (07.03.1983-10.08.2023)

Сергій Анатолійович Малевич народився 7 березня 1983 року. Навчався у Корецькій загальноосвітній школі №1, опісля закінчив ВПУ №24 м.Корця. Сергій був найменшим серед трьох братів. Добрий, компанійський, жертовний, доброзичливий чоловік завше з посмішкою на вустах зустрічав людей, ніколи не відмовляв  у допомозі, постійно допомагав рідним, близьким та друзям. Дуже любив батьків. Був одруженим, мав сина Олександра.

           До лав Збройних  Сил України був призваний у вересні 2022року. Він боронив рідну землю від російського агресора, захищаючи кожного з нас, щоб ми мали   можливість вчитися, працювати, жити в безпеці та любові, мріяти, радіти. Сам  же мріяв збудувати власний дім, де б збиралися рідні та друзі. Та не судилося…

           Війна триває і за кожний крок, що наближає нас до заповітної перемоги, ми платимо життям кращих  синів та дочок любої України, адже рашистської нечисті  незліченна кількість  приповзла у наші домівки.

            Сергій Малевич загинув 10 серпня 2023 року внаслідок  мінно-вибухової травми при виконанні бойового завдання в районі населеного пункту Чернещина Борівської селищної громади Ізюмського  району Харківської області.… Читати далі

Бараболя Михайло (21.11.1993-29. 03.2025)

Михайло Бараболя народився 21 листопада 1993 року в місті Рівне. Навчався у місцевій 24-й школі. Після школи Михайло вирішив навчатися на інкасатора у Рівненській академії патрульної поліції. Перед війною працював на підприємстві «Екобуд», займався висотно-монтажними роботами.

У 2016-2017 роках він проходив службу по контракту. 3 березня 2022 року, Михайло став на захист своєї країни.

«Він був добрий та чуйний молодий чоловік, завжди готовий прийти на допомогу іншим. Михайло дуже любив подорожі, мандрівки в гори і захоплювався малюванням. Також займався спортом», – каже мама Тетяна.

На жаль, 32-річний молодший сержант Михайло Ігорович Бараболя загинув 29 квітня 2025 року, під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку.

У Героя залишилася мама та бабуся. Поховали захисника на кладовищі «Нове» у Рівному

Читати далі

Тростянчук Дмитро Володимирович (26.10.1991-04.12.2024)

Тростянчук Дмитро Володимирович народився 26 жовтня 1991 року в селі Бокійма, де і закінчив дев’ять класів Бокіймівської ЗОШ. З 2006 року навчався у Млинівському ветеринарному коледжі за спеціальністю «Бджільництво». У 2010 році вступив до Рівненського інституту слов’янознавства на спеціальність «Товарознавство в митній справі», здобув диплом спеціаліста. 

 У 2013 році Дмитро одружився та відтоді проживав із сім’єю у місті Дубно. Працював водієм у Дубенській центральній районній лікарні та Дубенському відділенні АТ «Ощадбанк».  Не зважаючи на те, що Дмитро ніколи не тримав зброї у руках, не проходив військової служби, 07 березня 2022 року він добровольцем вступив до лав Збройних Сил України. З того часу міцно тримав оборону нашої країни в складі батальйону окремої бригади ТРО спочатку на посаді  помічника  гранатометника, потім – гранатометника гранатометного відділу.  Під час оборони Донецької області 23 лютого 2024 року отримав звання молодшого сержанта та став командиром окремого вогнеметного відділення роти вогневої підтримки. Сумлінно та відважно виконував поставлені командуванням завдання по обороні позицій в населених пунктах Північне, Курюлівка, Озарянівка, Дружба Торецького району Донецької області. … Читати далі

Коцур Володимир Вікторович (05.07.1971-29.03.2025)

Володимир Вікторович Коцур народився 5 липня 1971 року у місті Рівне. Закінчив місцеву 23-ю школу, а згодом продовжив навчання в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на факультеті журналістики.

Володимир проходив строкову службу в армії з 1989 по 1992 рік.

Упродовж 10 років працював спортивним журналістом у виданні «Спорт-Експрес», висвітлюючи футбольні події. Останній період перед війною працював охоронцем.

Життя Володимира завжди було надзвичайно насиченим, він мав величезну пристрасть до спорту та журналістики.

У січні 2024 року Володимир був призваний до лав Збройних сил України. Він не бажав залишатися осторонь і вважав це своїм обов’язком – захищати рідну країну.

На жаль, 53-річний солдат Коцур Володимир Вікторович загинув 29 квітня 2025 року, під час виконання військового обов’язку, на Донеччині.

У Героя залишився брат та син.

Читати далі

Бариш Олександр Вікторович, позивний «Логопед» (09.10.1975-11.05.2023)

Бариш Олександр Вікторович (позивний «Логопед») народився 9 жовтня 1975 у місті Дубно. Навчався в Дубенській школі №7. Після закінчення школи пройшов строкову службу. Понад 15 років працював слюсарем-мотористом на Дубенському цукровому заводі. Любив свою справу, як кажуть рідні: «Любив крутити гайки».
У 2015 році був призваний по мобілізації для участі в АТО. Впродовж двох років воював в перших рядах 10-ої штурмової бригади в населених пунктах Мар’їнка, Красногорівка, Катеринівка, Авдіївка. За час служби був нагороджений нагрудним знаком «ОБОВ’ЯЗОК ВИКОНАНО З ЧЕСТЮ».
У перші дні повномасштабного вторгнення знову повернувся до лав Збройних Сил України, був санітаром, під час бойовий дій врятував не одне життя, про що свідчать вдячні слова побратимів. Брав участь у бойових діях в Сумській області та населеному пункті Бахмут на Донеччині.
Молодший сержант Бариш Олександр Вікторович, вірний військовій присязі, захищаючи нашу Батьківщину, її свободу і незалежність, виявивши стійкість та мужність під час мінометного обстрілу зі сторони збройних сил російської федерації, героїчно загинув 11 травня 2023 року в районі н.п. Оріхово-Василівка Донецької області.… Читати далі

Смалюк Сергій Сергійович (11.08.1968-21.07.2023)

Смалюк Сергій народився 11 серпня 1968 року в м. Дубно. Навчався в Дубенській ЗОШ №2, після закінчення якої вступив до Дубенського медичного коледжу.
Проходив строкову службу на карело-фінському кордоні, виконував обов’язки фельдшера і був командиром зенітно-ракетної установки.
Після закінчення служби свою трудову діяльність розпочав в Дубенській районній лікарні, в якій пропрацював 25 років. Користувався великою повагою колег по роботі. Дуже любив свою родину та кохану дружину. Був надзвичайно доброю та щирою людиною. До останнього подиху був вірним Батьківщині, професії та світлому поклику серця – допомагати. 
Під час служби проявив неабияку мужність та героїзм, за що 10 липня 2023 року наказом Головнокомандувача Збройних Сил України №1513 відзначений почесним нагрудним знаком «Золотий хрест».
Старший сержант, фельдшер медичного пункту 3-го механізованого батальйону Смалюк Сергій Сергійович загинув 21 липня 2023 року під час виконання бойового завдання з евакуації пораненого в районі н.п. Мала Токмачка Запорізької області внаслідок ворожого обстрілу бронетранспортера М113. 
Похований Герой у місті Дубні  на кладовищі по вул. Млинівській. У воїна залишились дружина, сестра та брат.… Читати далі

Савонік Віктор Миколайович (30.01.1972-10.06.2024)

Віктор народився 30 січня 1972 року в селі Тучин, Гощанського району. Освіту здобув у Тучинській середній школі, згодом навчався в Івано-Франківському технікумі фізичної культури, а вищу освіту отримав у Приватному навчальному закладі “Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука”.

Працював викладачем фізичного виховання та спорту, а також тренером із волейболу у Вищому професійному училищі №1 міста Рівне.

У 1990–1992 роках проходив строкову службу в лавах Національної гвардії України.

28 лютого 2022 року добровільно вступив до лав Збройних сил України. Це був свідомий вибір – Віктор був фізично підготовлений, мав сильний дух і велике серце.

Він професійно займався волейболом, загалом був великим поціновувачем спорту. У вільний час любив прогулянки в лісі, збирав гриби, подорожував автомобілем, рибалив.

10 червня 2024 року під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини на Донецькому напрямку, Віктор не повернувся на позиції і вважався зниклим безвісти.

На жаль, 24 березня 2025 року ДНК-експертиза підтвердила, що евакуйоване з поля бою тіло належить 53-річному солдату Віктору Савоніку.

У загиблого Героя залишилися дружина, дві доньки та старший брат.… Читати далі

Вознюк Назар Вадимович (26.03.2000-22.07.2023)

Вознюк Назар Вадимович народився 26 березня 2000 року у місті Костополі. Навчався в Костопільській ЗОШ №2.
Після закінчення 9 – го класу, Назар пішов навчатися до Квасилівського професійного ліцею, де здобув професію кухара – кондитера. До початку війни Назар працював у Києві. Коли почалася війна, вернувся до рідного дому. Влаштувався працювати охоронником у ТзОВ « Українські лісопильні».

У квітні 2023 року підписав контракт і пішов служити в розвідку. Служив солдатом ГУР МО спецпідрозділу « Кракен».

Загинув Вознюк Назар 22 липня 2023 року внаслідок вибухової травми, виконуючи бойове завдання поблизу села Андріівка Донецької області. Йому було всього 23…

У Назара залишилися матір та сестра
Похований на «Новому кладовищі» у місті Костопіль, поряд з іншими Воїнами Небесного Легіону.
.
Нагороджений медаллю «За оборону рідної землі», № 338181 (посмертно)

Публікації про Вознюк Н.

“Йому було всього 23… Під час виконання бойового завдання обірвалося молоде життя нашого Героя – загинув солдат Назар Вознюк.

Захист рідних, свого народу і країни — це покликання, якому віддано служив 23-річний Назар Вознюк”, – повідомляє Костопільська міська рада

“Був чудовим сином.… Читати далі

Тишков Олег Васильович (11.05.1971-07.11.2022 )

Тишков Олег Васильович народився 11 травня 1971 року у селі Підлужне. Навчався у місцевій школі, після закінчення якої вирішив опанувати фах водія.
Після проходження строкової служби в армії своє життя пов’язав з кермом автомобіля. Одружився та оселився в Рівному. Був підприємцем, займався пасажирськими перевезеннями.
Працьовитий, наполегливий Олег був дбайливим господарем, турботливим і люблячим татом, хорошим чоловіком. Завжди допомагав батькам у селі.
З перших днів повномасштабного вторгнення волонтерив, а в березні 2022 року добровольцем долучився до лав ЗСУ. Багато хто дізнався про Олега Тишкова з допису у соцмережах, де розповідалося про військовослужбовця ЗСУ, який збив ворожого «Шахіда».
Під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Нова Полтавка на Донеччині отримав важке поранення, важка травма виявилася несумісною із життям і 7 листопада 2022 року Олег Тишков помер у лікарні Дніпра.
Поховали Олега Тишкова на міському кладовищі “Нове” у Рівному.
У Олега Тишкова залишилися старенькі батьки, дружина, 8-річна дочка, син тамаленький онук.
Указом Президента України від 13 січня 2023року №22 Тишков Олег Васильович нагороджений орденом “За мужність” третього ступеню (посмертно).… Читати далі

 Місюра Олександр Юрійович, позивний “Борода” (23.03.1996 -21.11.2023)

Старший лейтенант  Олександр  Місюра,  позивний “Борода”, народився 23 квітня 1996 року у с. Копиткове,  Здолбунівського району, Рівненської області. Під час навчання у школі Саша захоплювався волейболом та таким видом спорту як street workout, що включає тренування на турніку та брусах.  У 2013 році закінчив місцеву школу  та вступив у Рівненський Національний університет водного господарства та природокористування, здобувши кваліфікацію магістра за спеціальністю будівництво та цивільна інженерія. Під час навчання закінчив військову кафедру та здобув звання “молодший лейтенант”. Після закінчення університету працював на ТзОВ “Радивилівмолоко” .

  Олександр  ніколи не мріяв стати військовим та коли отримав повістку, відразу пішов у ТЦК.  11 квітня 2022 року був відправлений  на навчання до Львівської академії сухопутних військ.  Пройшовши навчання отримав розприділення у 211 понтонно-мостову бригаду.

Перебуваючи на службі отримав звання “лейтенант’ та посаду командира взводу. 30.06.2023 року наказом КСП ЗСУ № 102 присвоєно чергове військове звання СТАРШИЙ ЛЕЙТЕНАНТ. У вересні 2023 року бу призначений на посаду командира 3 понтонної роти 2 понтонно- мостового взводу . У вересні їхня бригада виконувала завдання на Херсонська напрямку.… Читати далі