Війна (2022) – Page 19 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Коцур Володимир Вікторович (05.07.1971-29.03.2025)

Володимир Вікторович Коцур народився 5 липня 1971 року у місті Рівне. Закінчив місцеву 23-ю школу, а згодом продовжив навчання в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на факультеті журналістики.

Володимир проходив строкову службу в армії з 1989 по 1992 рік.

Упродовж 10 років працював спортивним журналістом у виданні «Спорт-Експрес», висвітлюючи футбольні події. Останній період перед війною працював охоронцем.

Життя Володимира завжди було надзвичайно насиченим, він мав величезну пристрасть до спорту та журналістики.

У січні 2024 року Володимир був призваний до лав Збройних сил України. Він не бажав залишатися осторонь і вважав це своїм обов’язком – захищати рідну країну.

На жаль, 53-річний солдат Коцур Володимир Вікторович загинув 29 квітня 2025 року, під час виконання військового обов’язку, на Донеччині.

У Героя залишився брат та син.

Бариш Олександр Вікторович, позивний «Логопед» (09.10.1975-11.05.2023)

Бариш Олександр Вікторович (позивний «Логопед») народився 9 жовтня 1975 у місті Дубно. Навчався в Дубенській школі №7. Після закінчення школи пройшов строкову службу. Понад 15 років працював слюсарем-мотористом на Дубенському цукровому заводі. Любив свою справу, як кажуть рідні: «Любив крутити гайки».
У 2015 році був призваний по мобілізації для участі в АТО. Впродовж двох років воював в перших рядах 10-ої штурмової бригади в населених пунктах Мар’їнка, Красногорівка, Катеринівка, Авдіївка. За час служби був нагороджений нагрудним знаком «ОБОВ’ЯЗОК ВИКОНАНО З ЧЕСТЮ».
У перші дні повномасштабного вторгнення знову повернувся до лав Збройних Сил України, був санітаром, під час бойовий дій врятував не одне життя, про що свідчать вдячні слова побратимів. Брав участь у бойових діях в Сумській області та населеному пункті Бахмут на Донеччині.
Молодший сержант Бариш Олександр Вікторович, вірний військовій присязі, захищаючи нашу Батьківщину, її свободу і незалежність, виявивши стійкість та мужність під час мінометного обстрілу зі сторони збройних сил російської федерації, героїчно загинув 11 травня 2023 року в районі н.п. Оріхово-Василівка Донецької області.… Читати далі

Смалюк Сергій Сергійович (11.08.1968-21.07.2023)

Смалюк Сергій народився 11 серпня 1968 року в м. Дубно. Навчався в Дубенській ЗОШ №2, після закінчення якої вступив до Дубенського медичного коледжу.
Проходив строкову службу на карело-фінському кордоні, виконував обов’язки фельдшера і був командиром зенітно-ракетної установки.
Після закінчення служби свою трудову діяльність розпочав в Дубенській районній лікарні, в якій пропрацював 25 років. Користувався великою повагою колег по роботі. Дуже любив свою родину та кохану дружину. Був надзвичайно доброю та щирою людиною. До останнього подиху був вірним Батьківщині, професії та світлому поклику серця – допомагати.
Під час служби проявив неабияку мужність та героїзм, за що 10 липня 2023 року наказом Головнокомандувача Збройних Сил України №1513 відзначений почесним нагрудним знаком «Золотий хрест».
Старший сержант, фельдшер медичного пункту 3-го механізованого батальйону Смалюк Сергій Сергійович загинув 21 липня 2023 року під час виконання бойового завдання з евакуації пораненого в районі н.п. Мала Токмачка Запорізької області внаслідок ворожого обстрілу бронетранспортера М113.
Похований Герой у місті Дубні на кладовищі по вул. Млинівській. У воїна залишились дружина, сестра та брат.… Читати далі

Савонік Віктор Миколайович (30.01.1972-10.06.2024)

Віктор народився 30 січня 1972 року в селі Тучин, Гощанського району. Освіту здобув у Тучинській середній школі, згодом навчався в Івано-Франківському технікумі фізичної культури, а вищу освіту отримав у Приватному навчальному закладі “Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука”.

Працював викладачем фізичного виховання та спорту, а також тренером із волейболу у Вищому професійному училищі №1 міста Рівне.

У 1990–1992 роках проходив строкову службу в лавах Національної гвардії України.

28 лютого 2022 року добровільно вступив до лав Збройних сил України. Це був свідомий вибір – Віктор був фізично підготовлений, мав сильний дух і велике серце.

Він професійно займався волейболом, загалом був великим поціновувачем спорту. У вільний час любив прогулянки в лісі, збирав гриби, подорожував автомобілем, рибалив.

10 червня 2024 року під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини на Донецькому напрямку, Віктор не повернувся на позиції і вважався зниклим безвісти.

На жаль, 24 березня 2025 року ДНК-експертиза підтвердила, що евакуйоване з поля бою тіло належить 53-річному солдату Віктору Савоніку.

У загиблого Героя залишилися дружина, дві доньки та старший брат.… Читати далі

Вознюк Назар Вадимович (26.03.2000-22.07.2023)

Вознюк Назар Вадимович народився 26 березня 2000 року у місті Костополі. Навчався в Костопільській ЗОШ №2.
Після закінчення 9 – го класу, Назар пішов навчатися до Квасилівського професійного ліцею, де здобув професію кухара – кондитера. До початку війни Назар працював у Києві. Коли почалася війна, вернувся до рідного дому. Влаштувався працювати охоронником у ТзОВ « Українські лісопильні».

У квітні 2023 року підписав контракт і пішов служити в розвідку. Служив солдатом ГУР МО спецпідрозділу « Кракен».

Загинув Вознюк Назар 22 липня 2023 року внаслідок вибухової травми, виконуючи бойове завдання поблизу села Андріівка Донецької області. Йому було всього 23…

У Назара залишилися матір та сестра
Похований на «Новому кладовищі» у місті Костопіль, поряд з іншими Воїнами Небесного Легіону.
.
Нагороджений медаллю «За оборону рідної землі», № 338181 (посмертно)

Публікації про Вознюк Н.

“Йому було всього 23… Під час виконання бойового завдання обірвалося молоде життя нашого Героя – загинув солдат Назар Вознюк.

Захист рідних, свого народу і країни — це покликання, якому віддано служив 23-річний Назар Вознюк”, – повідомляє Костопільська міська рада

“Був чудовим сином.… Читати далі

Тишков Олег Васильович (11.05.1971-07.11.2022 )

Тишков Олег Васильович народився 11 травня 1971 року у селі Підлужне. Навчався у місцевій школі, після закінчення якої вирішив опанувати фах водія.
Після проходження строкової служби в армії своє життя пов’язав з кермом автомобіля. Одружився та оселився в Рівному. Був підприємцем, займався пасажирськими перевезеннями.
Працьовитий, наполегливий Олег був дбайливим господарем, турботливим і люблячим татом, хорошим чоловіком. Завжди допомагав батькам у селі.
З перших днів повномасштабного вторгнення волонтерив, а в березні 2022 року добровольцем долучився до лав ЗСУ. Багато хто дізнався про Олега Тишкова з допису у соцмережах, де розповідалося про військовослужбовця ЗСУ, який збив ворожого «Шахіда».
Під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Нова Полтавка на Донеччині отримав важке поранення, важка травма виявилася несумісною із життям і 7 листопада 2022 року Олег Тишков помер у лікарні Дніпра.
Поховали Олега Тишкова на міському кладовищі “Нове” у Рівному.
У Олега Тишкова залишилися старенькі батьки, дружина, 8-річна дочка, син тамаленький онук.
Указом Президента України від 13 січня 2023року №22 Тишков Олег Васильович нагороджений орденом “За мужність” третього ступеню (посмертно).… Читати далі

Місюра Олександр Юрійович, позивний “Борода” (23.03.1996 -21.11.2023)

Старший лейтенант Олександр Місюра, позивний “Борода”, народився 23 квітня 1996 року у с. Копиткове, Здолбунівського району, Рівненської області. Під час навчання у школі Саша захоплювався волейболом та таким видом спорту як street workout, що включає тренування на турніку та брусах. У 2013 році закінчив місцеву школу та вступив у Рівненський Національний університет водного господарства та природокористування, здобувши кваліфікацію магістра за спеціальністю будівництво та цивільна інженерія. Під час навчання закінчив військову кафедру та здобув звання “молодший лейтенант”. Після закінчення університету працював на ТзОВ “Радивилівмолоко” .

Олександр ніколи не мріяв стати військовим та коли отримав повістку, відразу пішов у ТЦК. 11 квітня 2022 року був відправлений на навчання до Львівської академії сухопутних військ. Пройшовши навчання отримав розприділення у 211 понтонно-мостову бригаду.

Перебуваючи на службі отримав звання “лейтенант’ та посаду командира взводу. 30.06.2023 року наказом КСП ЗСУ № 102 присвоєно чергове військове звання СТАРШИЙ ЛЕЙТЕНАНТ. У вересні 2023 року бу призначений на посаду командира 3 понтонної роти 2 понтонно- мостового взводу . У вересні їхня бригада виконувала завдання на Херсонська напрямку.… Читати далі

Малишко Андрій Вікторович (26.03.1988-02.12.2024)

Андрій народився 26 березня 1988 року в селі Зірне Березнівської терторіальної громади. В молодших класах навчався в Зірненській загальноосвітній школі, а згодом у Березнівському агротехнічному ліцеї-інтернаті. У 2006 році здобув професію столяр будівельник, верстатник деревообробних верстатів, паркетник в Костопільському будівельно-технологічному технікумі Національного університету водного господарства та природокористування. В цивільному житті працював на сезонних роботах. Любив риболовлю, футбол.

09 вересня 2024 року солдат Андрій Малишко був призваний на військову службу по мобілізації. Пройшовши з 23 вересня по 25 жовтня 2024 року курс базової загальновійськової підготовки у Франції, став стрільцем механізованого батальйону.

02 грудня 2024 року воїн загинув на Луганщині від смертельних поранень.

06 грудня 2024 року в Березнівській громаді з шаною зустріли військовий кортеж з тілом Андрія Малишка. У Свято-Пантелеймонівському храмі УПЦ відбулася заупокійна служба.

Поховали Андрія зі всіма військовими почестями на кладовищі в селі Зірне.

Публікації про Малишка А.

“Відданий син України, щирий патріот – саме таким був Андрій Малишко, якого Березнівська громада сьогодні провела в останню земну дорогу. У пам’яті всіх, хто знав Андрія, він залишиться вірним Захисником.

Прокопчук Борис Георгійович (14.08.1974-27.11.2023)

Прокопчук Борис Георгійович народився 14 серпня 1974 року у селі Яблунне Березнівського району. Мати Валентина Олексіївна в 1984 році з трьома малолітніми дітьми виїхала в село Щербані Вознесенського району Миколаївської області, де минули дитячі роки та юність Бориса. Хлопець зростав розумним, допитливим, веселим та працьовитим.

З 1981 року Борис навчався три роки в місцевій Яблунівській восьмирічній школі, з 1984 року по 1991 рік – в Щербанській середній школі та в 1991 році закінчив Щербанівську автошколу.

З 1992 по 1997 рік працював в місцевій агрофірмі «Щербані».

Борис часто приїздив в рідне село Яблунне, де познайомився з своєю дружиною Марією і в 2001 році одружився. Придбали будинок в селі Яблунне. В шлюбі народилося дві доньки. Борис працював на сезонних роботах будівельником, вмів майстерно виконати різні ремонтно-будівельні роботи. Багато часу проводив з книжками, бо дуже любив читати. Ходив в ліс на “тихе полювання”. Був хорошим батьком, сином, братом, другом.

Борис Георгійович став на захист України 26 лютого 2022 року.

Служив старшим стрільцем -оператором механізованої роти.… Читати далі

Конюшенко Олександр Сергійович (07.10.1971-23.01.2024)

Конюшенко Олександр Сергійович народився 07 жовтня 1971 року. в селі Олексин Рівненського району. Та доля так склалася що все життя прожив у Межиричах Корецького району разом із сім’єю сестри..У 1979 році пішов у перший клас Великомежиріцької ЗОШ, яку закінчив у 1989 році. Злужив У ЗСУ. у десантно-штурмових військах. Був зам. командира взводу. У 1992 році повернувся з армії і рідразу поступив у війсбькове Тамбовське училище..20 грудня 2022ськову року був призваний на військову службу.

Олександр Сергійович загинув 23 січня 2024 року внаслідок артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Богданівка Бахмутського району Донецької області.

Йому було 52 роки. Вічний спочинок Герой знайшов на місцевому кладовищі.