Щербан Раїса – Page 57 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Філічковський Роман Сергійович,позивний “Пумба” (14.04.1987-20.07.3023)

Філічковський Роман Сергійович народився 14.04.1987 року в м. Костопіль Рівненської області. Навчався в Костопільській ЗОШ № 2. З 30.08.2002 року до 30.08.2004 року продовжив навчання в Костопільському будівельно-технологічному фаховому коледжі Національного університету водного господарства та природокористування за спеціальністю «Муляр.Пічник.Штукатур». Присвятив своє життя деревообробній сфері. Це було його хобі та робота. Працював в “Арт Вуд Лакшері Паркет” столяром. Був надійним, працелюбним робітником, надійним колегою по роботі. В будь – якій ситуації був впевнений в собі, та з усмішкою йшов вперед.
Мав дружину та троє діток, був люблячим, дбайливим батьком, прекрасним чоловіком,турботливим сином, надійним другом та побратимом, який останнє віддасть, якщо комусь потрібно.

Після початку повномасштабного вторгнення росії на територію України, як справжній патріот, він з друзями почав виробляти металеві вироби для захисту блокпостів. А 9 березня 2022року став на облік в Костопільський військкомат.
10 лютого 2023року Роман приєднався до лав ЗСУ. Проходив службу у військовій частині А-4832, призначений на посаду стрілець-помічник гранатометника 2-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 2-гої стрілецької роти 421 окремого стрілецького батальйону. З травня 2023 року служив в м. Торецьк Донецької області, командирований до 24 ОМБР “Короля Данила”, мав позивний “Пумба”.… Читати далі

Хомич Микола Миколайович

Хомич Микола вірний син України, 1 відділення 2 механізованого взводу 8 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини А4447, солдат ХОМИЧ Микола Миколайович, 1977 р.н..

Микола Миколайович, загинув під час артилерійського обстрілу позицій в районі н.п. Мала Токмачка Запорізької області 13 червня 2023 року.

Біль і смуток в Зарічненській громаді…

06 листопада, схиливши голови у пошані мешканці громади живим коридором зустрічали на щиті мужнього захисника України Героя Хомича Миколу Миколайовича.

Провести в останню дорогу та віддати останню шану Герою прийшли рідні, друзі, військовослужбовці, керівництво та жителі громади. Панахиду за упокій душі захисника відслужили у храмі Святих Бориса і Гліба селища Зарічне. Поховали Миколу Хомича на місцевому кладовищі селища Зарічне із військовими почестями.

Незламний воїн до останнього подиху залишався вірним військовій присязі! Зі зболеним від горя серцем мама та вся родина.

В цю гірку мить розділяємо важке горе з рідними. Нехай душа Героя знайде вічний спокій…

Слава Україні! Героям слава!

Ruslana Kuchynska

Наскільки він був спокійним, настільки й сміливим», – так про мого двоюрідного брата сьогодні говорить його побратим.… Читати далі

Яремчук Андрій Леонтійович(14.12.1982 – 12.02.2024)

Андрій Яремчук народився у селі Світанок на Кореччині. Після закінчення школи пішов на строкову службу в армію. Коли ж повернувся, присвятив себе роботі на будівництві в Україні та за кордоном.

“Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Андрій саме повернувся додому. За мобілізацією вже 5 березня 2022 року був призваний у військо. Не відмовлявся, казав, що мусить захищати Україну, що це його обов’язок,” – розповідає дружина Героя Оксана.

Людина-усмішка — таким завжди пам’ятатимуть Андрія рідні, друзі та знайомі. Надзвичайно позитивний, веселий, добрий, чесний та щирий. Андрій завжди дбав про рідних. Був найкращим татом та чоловіком. Про службу дружині та 17-річному синові Назару розповідав мало. Лише заспокоював, що все буде добре, щоб найдорожчі не хвилювалися.

Упродовж тривалого часу Андрій ніс службу на кордоні з Білоруссю. Але 5 січня 2024 року вирушили на Донеччину.

12 січня 2024 року 41-річний старший солдат Андрій Яремчук, відданий військовій присязі, загинув на полі бою у Бахмутському районі на Донеччині.

Прощання із Героєм відбулося 18 січня, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному.… Читати далі

Плиска Микола Олегович (19.12.1996 – 28.11.2023)

Народився Микола у м.Сарни, тут і проживав. Базову середню освіту здобував з 2003 по 2012 роки у Сарненському ліцеї №4. Був енергійним та старанним учнем. Залюбки відвідував заняття в школі. Мав багато друзів. З 2012 по 2015 роки навчався у ДПТНЗ “Сарненський професійний аграрний ліцей” у групі 7 “Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів”. Під час навчання в ліцеї почав цікавитися ремонтом автомобілів. Після закінчення училища, перед своїм днем народження у 2015 році, підписав контракт на військову службу в АТО/ООС. Після трирічної служби, повернувся додому та працював зварювальником. Микола не був одружений, але під час війни у нього народився син Давид. Але він на жаль не встиг насолодитись батьківством, в серпні 2023 року став на захист країни – був мобілізований до лав ЗСУ.

Микола Олегович служив старшим солдатом військової частини А1910, 13-го окремого десантно-штурмового батальйону імені Героя України полковника Тараса Сенюка. Мав позивний NAGORA. Він з гідністю прийняв бій на Куп’янському напрямку.

Загинув 28 листопада 2023 року, під час виконання бойового завдання поблизу н.п.… Читати далі

Кривцов Максим Олександрович, позивний «Далі»(22.01.1990-07.01.2024)

Максим Кривцов народився у Рівному 22 січня 1990 року. Навчався у місцевих школах № 23 та №28, в економіко-технологічному коледжі НУВГП.

Максим – активний учасник Революції Гідності. Після нападу Росії визвольних дух тягнув його захищати Україну. У 2014 році долучився до «Добровольчого українського корпусу», пройшов вишкіл та разом із побратимами вирушив на війну. За цей час Максим сформувався як воїн, тоді й почав займатись порятунком тварин. Рідним не повідомляв про свої наміри, приховував місце перебування, аби не хвилювати зайвий раз маму, – лише за кілька місяців, із випадкового відео вони дізнались, де знаходиться Максим. Згодом підписав контракт та служив у бригаді швидкого реагування за стандартами НАТО.

Позивний Максима Кривцова – Далі. Розповідав, що він наче сам виник: коли треба було назватись, все, що озвучував командиру, уже було. У той час читав книгу про Італію і мав з собою гель для накручування вусів, подумав – о, Далі!

Війну відчув на повну іще під час перебування в зоні АТО, був на позиціях у Пісках, під Авдіївкою на «Світлодарці», Верхньоторецькому, в Маріупольському аеропорту та ще багато де.… Читати далі

Педоренко Дмитро (28.10.1995-30.12.2023)

Дмитро Педоренко народився 28 жовтня 1995 року у селі Жобрин. Навчався у ВПУ №1 м.Рівного. Після того працював верстатником деревообробних верстатів у цеху виготовлення гнутоклеєних деталей.

У листопаді 2015 року підписав трирічний контракт зі Збройними силами України. Зокрема Дмитро проходив службу в зоні проведення антитерористичної операції на Сході нашої країни.

Коли ж розпочалося повномасштабне вторгнення, Діму викликали на службу. Він не ховався, відразу ж сказав рідним, що так треба і вже 1 березня 2022 року він був у військовій частині…

Люблячий та турботливий чоловік і батько, опора для дружини. Дмитро не розповідав рідним, де саме він знаходиться. Для близьких людей у нього завжди була одна відповідь: “У мене все добре”.

28-річний солдат Дмитро Педоренко загинув 30 грудня 2023 року на Харківщині поблизу села Синьківка, гідно виконуючи свій військовий обов’язок та стримуючи агресію російської федерації.

Прощання із Героєм відбулося в понеділок, 15 січня, о 10:00 на майдані Незалежності у Рівному. Поховали Дмитра в рідному селі Жобрин…

Самчук Юрій Олександрович (04. 05.1990-22.06.2023)

Юрій Самчук народився 4 травня 1990 року в місті Костополі навчався в Костопільському ліцеї №1 імені Т. Г. Шевченка, захоплювався карате та волейболом, а по завершенню дев’яти класів вступив до Костопільського професійно технічного училища. Працював на СТО та в ТОВ “Українські Лісопильні” у Костополі.
Згодом Юрій одружився. Після народження донечки родина переїхала жити в село Тучин.

10 травня 2023 року Юрія мобілізували на військову службу. Він був гранатометником взводу морської піхоти військової частини А2613.

22 червня 2023 року 33-річний Юрій Самчук під час штурму ворожих позицій в районі Макарівки Донецької області внаслідок ворожого мінометного, артилерійського обстрілу отримав поранення несумісне з життям.
Добродушний, спокійний, товариський Юрій ніколи не відмовляв у допомозі, завжди відгукувався на людський біль чи проблеми.
У Юрія залишились дружина Анна та донька Маргарита.

Поховали Героя на кладовищі села Тучин 28 червня 2023 року.

Бондар Віктор Степанович (23.10.1975-13.06.2023)

Бондар Віктор Степанович народився 23 жовтня 1975 року в селі Малятин. Тут майбутній Герой закінчив середню школу, а відтак уступив до Корецької автошколи «ДОСААФ», де здобув професію водія. Потім – служба в армії. По закінченню – певний час працював у місцевому колгоспі будівельником, потім у лісництві.
З 2014 по 2015 роки Віктор Бондар звільняв українську землю від московитської напасті, був учасником АТО. Маючи військовий досвід, 26 грудня 2022 року Віктор Степанович був мобілізований до лав Збройних Сил України, служив у 8-му окремому гірсько- штурмовому батальйоні. Разом із побратимами брав участь у багатьох переможних боях.
13 червня 2023 року у бою з окупантами поблизу населеного пункту Берестове Донецької області ворожа куля обірвала на 47 році життя захисника.
У пам’яті всіх, хто знав Віктора, він залишиться добрим, щирим, вірним товаришем, працелюбним чоловіком, який завжди готовий був прийти на допомогу.

Наумчук Петро Борисович (17.01.1976-18.07.2023)

Петро Наумчук народився 17 січня 1976 року в смт Гоща. Згодом родина переїхала в Крим, де минуло дитинство хлопця. Майбутній Герой після закінчення школи навчався у професійно-технічному училищі №21 м.Ялта, та здобув професію столяра будівельного. Потім – служба в армії. 2013-го Петро з матір’ю переїхав на постійне місце проживання в село Симонів.
Він не боявся труднощів, не боявся роботи. Працював в ДЗ ОВСТ “Агатівка” на посаді робітника комплексного обслуговування й ремонту будинків, столяром у
ТОВ «Акріс-Агро».

30 травня 2023 року Петро Борисович був призваний на військову службу по мобілізації. Був стрільцем-санітаром гірсько-штурмової роти.
Загинув 18 липня під час мінометного обстрілу противника в районі села Берестове Бахмутського району Донецької області у віці 47 років.
Добрим, працьовитим, сміливим та справедливим згадують загиблого Петра рідні та знайомі.
Поховали Героя 21 липня 2023 року в с.Симонів

Озарчук Володимир Васильович (02.02.1975-08.08.2023)

Володимир Озарчук народився 2 лютого 1975 року в багатодітній родині Василя й Тамари Озарчуків із села Жалянка Гощанського району. Був третьою із п’яти дітей в сім’ї.

Шкільні роки Героя пов’язані з Садівською школою. Після її закінчення, вступив до вищого ПТУ №1 м. Рівне, де здобув фах штукатура, лицювальника-плиточника.

Травень 1998 року став одним із найщасливіших у його житті – Володимир змінив статус парубка на одруженого чоловіка. З майбутньою дружиною Валентиною познайомився у Малятині, де вона працювала землевпорядником тодішньої Малятинської сільської ради. Уже за рік, 1999 року, щасливе молоде подружжя раділо появі на світ синочка Романа. Певний час родина жила в селі Милятин Острозького району разом із мамою Валентини. . Згодом сім’я переїхала в Гощу.

Володимир Озарчук любив свою сім’ю, свою роботу. Аби забезпечити гідне життя родині, працював плиточником у різних країнах. Весь світ був його робочим місцем.

Він любив Україну. Тож коли російські орки увірвалися в мирне життя українців, чоловік у перші дні березня добровольцем поповнив ряди Нацгвардії. Разом з ним з власної волі пішли боронити рідну землю гощанці, друзі-сусіди Віталій Калінчук, Михайло Маснюк, а згодом Андрій Тимощук.… Читати далі