Щербан Раїса – Сторінка 56 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Тимошенко Андрій Олександрович (07.10.1968 -15.10.2022)

Андрій народився у Рівному, навчався у 15 школі. Закінчив Харківську юридичну академію.

Та за спеціальністю Андрій працював не довго – після кількох приватних структур у різних містах, повернувся у Рівне. Упродовж п’яти років працював на рівненській митниці.

У 2015 році пішов добровольцем у АТО

Служив у бригаді морської піхоти. Пройшов Широкине, Маріуполь. За тим продовжив службу у 14 Володимир-Волинські бригаді, яка захищала від ворога Луганський напрямок. А в кінці 2021 року став частиною 128 гірсько-штурмової бригади, яка відвойовувала від окупанта Херсонщину.

Андрій дуже любив музику, а саме старий рок, багато читав, до того ж дуже різну літературу.

54-річний сержант Андрій Тимошенко загинув 15 жовтня поблизу села Трифонівка Херсонської області…

У Героя залишилось двоє дітей – 25-річна донька та 20-річний син, мама, брат.

Поховали Андрія Тимошенка на кладовищі “Нове”

Магель Віталій ( ??? )))

Віталій Магель народився у селі Привільне на Дубенщині. Тут же ходив до школи, а за тим вступив до Національного університету водного господарства та природокористування на кафедру “Водопостачання та водовідведення”.

Старанний, ерудований, життєрадісний юнак поєднував навчання за спеціальністю із військовою кафедрою. Після закінчення з відзнакою магістратури, Віталій залишився працювати в університеті.

У 2014 був мобілізований у ЗСУ, у 2018 році підписав контракт із ЗСУ, пройшов АТО — учасник бойових дій.

З перших хвилин повномасштабного наступу рф на українські землі, Віталій був на службі. Був начальником штабу 56 батальйону, 104 Рівненської бригади тероборони. Згодом в рамках ротації був переведений на Харківщину.

У час повномасштабної війни, на Харківщині потрапив у засідку. Життя 31-річного начальника штабу — першого заступника командира військової частини, майора Віталія Магеля, обірвалося під час бойових дій поміж селами Амбарне та Мілове на Харківщині…

Харчук Роман Миколайович (04.01.1986-23.07.2022)

Харчук Роман Миколайович народився 4 січня 1986 року в селі Моквин Березнівського району Рівненської області. У 2001 році закінчив 9 класів Моквинської ЗОШ та вступив до Млинівського ветеринарного технікуму, який закінчив у 2006 році, цього ж року.
У мирному житті Роман Харчук працював ветеринарним лікарем, , а з 2007 року по 2019 рік – працював у Березнівській районній ветеринарній лікарні. Із початком військової агресії російської федерації проти України, 26 лютого 2022 року, Роман розпочав військову службу в роті охорони першого відділу Рівненського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а 9 травня 2022 року був направлений до військової частини Збройних Сил України міста Володимир-
Волинський, залишивши вдома трьох юних донечок і молоду дружину.З 15 липня по 23 липня 2022 року брав участь у заходах, необхідних для оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, перебуваючи в Харківській,
Донецькій областях. Служив у стрілецькому батальйоні військової частини А 1008.

Загинув 23 липня 2022 року в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Берестове Донецької області.… Читати далі

Гаврилюк Олег Олександрович (1966 ? -17. 05.2022)

Усе своє професійне життя 56-річний рівнянин Олег Гаврилюк провів за кермом автівки. І це мало кого дивувало, бо ж з машинами завжди був на «ти». Останні роки працював водієм у ТОВ «Віксус». А коли у перші дні війни пролунав дзвінок із військкомату, то він не сховався.

У ЗСУ Олег Гаврилюк був заступником начальника навчального курсу в школі танкістів у Чернігівській області. Під час ракетного удару 17 травня по селищу Десна на Чернігівщині 56-річний військовий з Рівненщини Олег Гаврилюк та ще понад 80 людей загинули.

Попрощалися із загиблим 24 травня на території Свято-Покровського Собору.

Поховали Героя на кладовищі «Нове».

Без чоловіка залишилася дружина Ірина, без батька двоє дітей Ярослав та Анастасія.… Читати далі

Симонюк Андрій Вікторович (21.09.1981-12.10.2022)

Симонюк Андрій Вікторович народився 21 вересня 1981 року в смт Володимирець Рівненської області. В період з 1988 року по 1995 рік навчався в загальноосвітній школі № 125 м. Казань, республіка Татарстан, російської федерації.

У 1995 році вступив до Казанського Суворовського військового училища, яке закінчив у 1998 році. З 1998 по 1999 рік проходив військову службу та навчався в Казанській філії військово-артилерійського університету, м. Казань.

У вересні 1999 року переїхав на проживання в Україну, м.Рівне. Навчався в Українському державному університеті водного господарства та природокористування, де отримав повну вищу освіту за спеціальністю «підйомно – транспортні, будівельні, дорожні, меліоративні машини і обладнання та здобув кваліфікацію інженера – механіка.

Свою трудову діяльність Андрій СИМОНЮК розпочав у липні 2002 року на посаді інженера, пізніше переведений на посаду заступника начальника транспортного цеху, а згодом начальником транспортного цеху АТ «Рівневтормет». В період з 2005 по 2009 рік працював на посадах менеджера Приватного підприємства «РОМ» та ТОВ «Українська сірникова фабрика».

З травня 2009 року працював на державній службі в органах Мінприроди України, де пройшов шлях від провідного спеціаліста до начальника відділу.… Читати далі

Зубар Олександр Олексійович (21.07.1966-07.10.2022)

Олександр Зубар народився у селі Бутове на Луганщині. Навчався у місцевій школі. У 1993 у Старобільському профтехучилищі здобув фах електрогазозварювальника. Працював на підприємстві зі збору та переробки металу.

У 1988 році одружився з Ольгою, виростили двох діток – Маргариту та Олексія.

На початку 2000-них роботи було не так багато, тож подружжя взялося за обробку паїв. Вирощували зернові, овочі, а згодом побудували теплиці. Захищав Україну з 2014 року, брав участь у звільненні Новоайдару, Щастя та в боях за Металіст.

Саша був спершу у самообороні, а потім у батальйоні «Айдар»

3 липня 2022 року машина, в який він був за кермом підірвалися на мині.

Захисник помер у лікарні після лікування від важких опіків, отриманих на полі бою.

Без чоловіка, батька, дідуся і сина лишилися дружина, донька, син, онучка та 90-річна мама.

Поховали воїна на кладовищі “Нове”.

У Рівному попрощалися з воїном Олександром Зубарем

“Мало тут бути прощання, а у Дніпрі поховання. У понеділок планували, що тут буде прощання на Майдані і одразу вони виїжджають на Дніпро і там хотіли ховати, ну бо ближче там додому і вони в Дніпрі просто жили, як виїхали з Луганщини.

Байчура Роман Миколайович (06.06.1986-25.07.2022)

Байчура Роман Миколайович народився 6 червня 1986 року в селі Поліське Березнівського району Рівненської області. У 2001 році закінчив Поліську ЗОШ І-ІІ ступенів. Після школи навчався У Соснівському ВПУ №8 де здобув професію столяра-будівельника. Роман у мирному житті працював на різних будівельних роботах.

Коли розпочалося масштабне вторгнення до України пішов добровольцем на війну. Спочатку був направлений у Володимир Волинський, військова частина А 1008, а потім у Донецьку область.

Загинув Роман Байчура 25 липня у боях з російськими окупантами поблизу населеного пункту Берестове Донецької області.

Батьки втратили сина, дружина – чоловіка, двоє малолітніх синів – тата.

Заупокійна служба за загиблим захисником відбулася у Свято-Михайлівській церкві села Поліське.

Мамчур Олександр Богданович (26.08.1986-04.10.2022)

Мамчур Олександр народився в Городищі, навчався в Городищенський ЗОШ. Служив в органах внутрішніх справ 14 років, сім з них очолював вибухотехнічний колектив поліції Рівненщини. Начальник вибухотехнічної служби ГУНП , був одним із кращих у своїй професії, професіонал із великої літери. На його рахунку – тисячі знешкоджених боєприпасів та десятки кілометрів зачищеної території.

36-річний Олександр Мамчур перед загибеллю працював над розмінування деокупованих районів Харківської області. До цього цим же впродовж двох місяців займався на Київщині.

Урівноважений та розсудливий, відповідальний та обережний, був прикладом для колег. Він був другом, який завжди допоможе, порадить і підтримає. Це професіонал із великої літери.

Життя начальника вибухотехнічної служби ГУНП в Рівненській області, рівнянина, підполковника Олександра Мамчура обірвалось 4 жовтня на Харківщині внаслідок вибуху ворожого боєприпасу.

Прощальну панахиду за Олександра Мамчура відправили у Свято-Покровському соборі.

Йому назавжди 36. Поховали Героя в Рівному на кладовищі “Нове”

Лісовський Василь Григорович (1969 -22.05.2022)

Лісовський Василь все життя прожив у Рівному і любив своє місто. Василь свого часу працював у поліції, податковій міліції, а останнім часом у ПриватБанку. Воював в АТО на Сході нашої країни. Тож з початком вторгнення росії , вже 25 лютого прийшов у військкомат. А потім щодня чекав і нервував: чого ж так довго не викликають…Дуже любив собак та риболовлю. А ще багато читав.

Такун Дмитро ( 30.07.1992-24.09.2022)

Дмитро Такун народився 30.07.1992 року у місті Рівному. Спершу навчався у 24, а за тим — у 17 школі. Далі вступив до ДПТНЗ «Рівненський центр професійно-технічної освіти сервісу та дизайну» на оператора комп’ютерного набору.

Строкова служба в армії минула в Одесі — Дмитро був зв’язківцем. А коли повернувся додому, почав облаштовувати життя.Дмитро працював продавцем-консультантом у “Епіцентрі”, а коли почалася війна, нікому й слова не сказавши, пішов до військкомату.Тато Дмитра давно помер, тож підтримкою стали мама, бабуся, хрещений Валентин, друзі та кохана дівчина.Про те, що мобілізований і їде воювати, розповів лише за кілька днів до відправки на війну.Він з перших днів потрапив у справжнє пекло — був під Краматорськом, під Лиманом. Через три тижні відступили в Миколаївку біля Слов’янської ТЕС. А через 3 місяці поїхали на Мар’янський напрямок.

Стрілець-помічник гранатометника, старший солдат 30-річний Дмитро Такун загинув 24 вересня під час бойових дій поблизу села Новомихайлівка Донецької області.

Поховали Героя на кладовищі в с. “Тинне”.