Війна (2022) – Page 51 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Жданюк Василь Миколайович (06.04.1968-19.03.2023)

Жданюк Василь Миколайович народився 6 квітня 1968 року в с. Кринички. Навчався у Тучинській середній школі. Закінчив Львівський сільськогосподарський інститут, отримав посаду інженера. Після закінчення працювати за спеціальністю у КСП «Червоний партизан» села Кринички. Після реорганізації колгоспу пішов працювати інженером в Тучинський геріатричний пансіонат. З початку повномасштабного російського вторгнення 10 березня 2022 року Василь був призваний на військову службу (пішов добровольцем).
Загинув 19 березня 2023 року неподалік с. Атинське Сумської області. Мав військове звання сержанта.
Василь Миколайович був неймовірно добрим, привітним, чуйним, з почуттям гумору! Він завжди приходив на допомогу односельчанам. Ніколи ні з ким не мав ніяких конфліктів, зі всіма товаришував. Був чудовим другом, гарним колегою та побратимом. Активний житель села Кринички, довгий час був депутатом Криничківської сільської ради.

У загиблого залишилися дружина Ірина, син Ігор та донька Анна. Йому було 54.
Поховали захисника 26 березня 2023 року в селі Тучин.

Горбачевський Василь Володимирович, позивний «Кама»(31.07.1995-24.08.2023)

Народився Василь Горбачевський 31 липня 1995 року в селі Олександрове. Шкільні роки майбутнього захисника промайнули у Олександрівській загальноосвітній школі I-ІІ ступенів. Вже в школі він проявляв свої хороші якості, був веселим, доброзичливим та щирим хлопцем. У нього завжди було багато друзів. Після закінчення загальноосвітнього закладу, Василь вступив до Вищого професійного училища № 22, м. Сарни, Рівненської області за професією муляр-штукатур. Останнім часом працював у Польщі на будівництві.

Не був одружений. Проживав у батьківській хаті разом з матір’ю та батьком. Також в будинку проживала молода сім’я – його молодша сестра з чоловіком та дитиною.

На військову службу призваний по мобілізації 10.03.2023р. другим відділом Вараського РТЦК СП в Рівненської області . Горбачевський Василь ніс строкову службу в Бахмутському районі Донецької області у військовій частині А0284. Навідник 1 десантно-штурмового відділення 1 десантно- штурмового взводу 5 десантно – штурмової роти 2 десантно- штурмового батальйону. Та отримав від побратимів позивний «Кама».

Загинув захисник у Бахмутському районі Донецької області поблизу населеного пункту Іванівське 24 серпня 2023 р.… Читати далі

Пуха Анатолій Васильович (11.11.1973–28.09.2023)

Народився Анатолій Пуха 11 листопада 1973 року в селі Борове. В 1991 році закінчив місцеву школу та продовжив своє навчання в ПТУ 1 м. Здолбунів. Проживав у багатодітній родині. Весь час проявляв себе як добрий, чесний, дружелюбний, вихований учень та однокласник.

Як і всі його ровесники того часу пройшов строкову службу. Після цього одружився та свої останні роки проживав з сім’єю в місті Вараш. Мав двоє дітей. До травня 2023 року працював столярем у цеху господарського обслуговування ВП “РАЕС”.

В середині липня був мобілізований. Служив стрільцем-помічником гранатометника у 2-му механізованому батальйоні 117-ої окремої механізованої бригади.

49-річний житель Вараша 28 вересня виконував з побратимами бойове завдання і потрапив під мінометний обстріл біля села Новопрокопівка Запорізької області. Без батька залишилося двоє дітей 8 та 12 років.

Поховали захисника 3 жовтня 2023 року в рідному селі Борове Вараського району.

Мельничук Олександр Сергійович (27.11.1996-12.11.2023)

Мельничук Олександр Сергійович народився 27 листопада 1996 року і постійно проживав у місті Березне. Навчався в Березнівському економіко-
гуманітарному ліцеї, який закінчив у 2014 році.
Вчителі ліцею запам’ятали його як здібного та розумного учня. З юнацьких років Сашко захоплювався футболом. Потім Олександр навчався у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки на факультеті міжнародних відносин. З 2017 по 2019 рік проходив строкову військову службу у Збройних Силах України. Під час проходження строкової військової служби виконував бойові завдання в АТО і отримав статус учасника бойових дій.
З перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну Олександр пішов добровольцем захищати Батьківщину. Брав участь у звільненні Чернігівської та Сумської областей, виконував бойові завдання на Харківському та Донецькому напрямках.
Молодший сержант, командир відділення – командир машини розвідувального взводу штабної роти Мельничук Олександр Сергійович загинув 12 листопада 2023 року під час ворожого обстрілу на Донеччині. У загиблого Героя залишилися мама Софія Іванівна, сестра Тетяна Сергіївна.
Поховали Олександра зі всіма військовими почестями на місцевому кладовищі урочищі «Лукавець» на Алеї Слави поруч із земляками, які віддали своє життя за майбутнє незалежної України.… Читати далі

Гордійчук Леонід Андрійович (15.09.1983-15.05.2023)

Гордійчук Леонід Андрійович народився 15 вересня 1983 року в селі Буда, колишнього Рокитнівського, тепер Сарненського району, Рівненської області.

Навчався у Будівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів. Вчителі та директор теперішньої Будівської гімназії розповідають про Леоніда Гордійчука як про вихованого і слухняного учня, який виявляв повагу до них навіть через десятки років після того, як став випускником. А ще кажуть, що він був надзвичайно добрим і порядним і що ніколи нікому не заподіяв зла.

Після закінчення школи вступив до Рокитнівського професійного ліцею за спеціальністю «Сантехнік, електро та газозварювальник». У мирний час працював переважно на заробітках у столиці України.

Леонід був призваний за мобілізацією 22 лютого 2023 року. Проходив навчання на Житомирщині, під час яких, зокрема, здобув кваліфікацію водія-машиніста БТРа. Мав надію, що керуватиме цим потужним військовим засобом на полі бою. Але не судилося… Захищав кордони рідної країни в найгарячіших точках Донецької та Луганської областей.

А невдовзі прийшла звістка про загибель Леоніда. Він помер 15 травня 2023 року в Луганській області від поранень, несумісних з життям.… Читати далі

Гаврильчик Володимир Михайлович, позивний «Гаврило» (26.08.1981-13.06.2022)

Гаврильчик Володимир Михайлович, позивний «Гаврило», народився 26 серпня 1981 року, в селі Люхча, Сарненського району, Рівненської області.

Проживав Володимир у багатодітній сім’ї, де був найстаршою дитиною. Навчався в загальноосвітній школі III ст. с. Люхча, яку закінчив у 1998 році. Після закінчення школи Володимир відправився на навчання в Березнівський лісовий коледж на спеціальністю «Лісове господарство». Здобув кваліфікацію «Техніка лісового господарства» у 2002 році. У тому ж 2002 році, 9 червня, Володимир одружився на Світлані.

В 2004 році всією сім’єю прийняли рішення переїхати жити у село Рокитне, Рокитнівського (нині Сарненського) району, де працював у ДП «Рокитнівське лісове господарство», а з 2005 року почав працювати на Рокитнівському склозаводі.

У 2008 році закінчив Костопільський будівельно-технологічний технікум Національний університет водного господарства та природокористування, де здобув спеціальність «Оператор скло-формувальних машин».

Життя склалось так, що шість років довелось їздити на заробітки в російський Липецьк, а коли почалася війна відразу пішов добровольцем на захист рідної неньки України, бо не хотів, щоб його діти жили як в росії.

Служив солдатом, військовослужбовцем Збройних сил України, військової частини А4056, 68-ї єгерської розвід-роти, 2-го взводу.… Читати далі

Мельников Євген Олегович (22.06.1990 – 21.06.2023)

Народився Євген в Латвії, в місті Рига. Одразу після народження, з батьками, переїхав до України в Рівненську область місто Корець.

З 1996 по 2005 роки навчався в Гвіздівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів Корецької районної ради Рівненської області. В 2008 році закінчив вище професійне училище №24 в місті Корець, де здобув професію муляра, штукатура, лицювальника-плиточника.

6 жовтня 2008 року був призваний для проходження строкової військової служби до в/ч А0284 в десантні війська, де отримав спеціальність “навідник кулемета” з військовим званням “солдат”. Після проходження служби Євген працював в охоронній галузі.

В 2011 році познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тетяною, тоді ж вони і побралися. Згодом народилася перша донька, яку назвали Валерія, а через півтора року в них народилася Софійка. Радості родини не було меж. Сім’я проживала у м.Сарни. Для забезпечення кращого життя молодої родини, починаючи з кінця 2017 року, Євген почав їздити на заробітки до Польщі. Все так і було б і до нині, але…

Після повномасштабного вторгнення росії на територію України, Євген 25 лютого 2022 року, не вагаючись пішов добровольцем до територіальної оборони і був зарахований до лав військової частини А7072 в місті Сарни, 104-ї бригади 60-го батальйону, 3-ї роти, 3-го взводу, 3-го відділення “Поліські Вовки” на посаду “кулеметник”.… Читати далі

Бойчук Володимир Адамович (25.07.1980 -19.07.2023)

Бойчук Володимир Адамович народився 25 липня 1980 року в селі Городище Березнівського району Рівненської області. Навчався в Городищенській загальноосвітній школі І – ІІІ ступенів. Після закінчення школи вступив до Соснівського середнього професійно-технічного училища № 8, де здобув професію: муляр, монтажник з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій.

Отримавши диплом з відзнакою про середньо – технічну освіту, проходив строкову військову службу в рядах Міністерства з надзвичайних ситуацій, пожежником. Після проходження служби деякий час працював на сірниковій фабриці у місті Березне. Був одружений, виховував двох дітей. Односельчани ставилися до нього з повагою, так як Володимир був хорошою людиною, ніколи не відмовляв у допомозі. Був вірним та надійним другом.

Володимир Бойчук з жовтня 2022 року захищав Україну в лавах Державної прикордонної служби. Загинув Володимир 19 липня 2023 року у районі населеного пункту Андріївка Донецької області. Дорога додому загиблого захисника була довгою… Лише 07 грудня 2023 року Березнівська громада у скорботі зустріла загиблого Героя.

Заупокійна служба за загиблим захисником відбулася у церкві Різдва Пресвятої Богородиці в селі Городище.… Читати далі

Боголуцький Максим Вікторович (15.01.1991 – 26.09.2023)

Максим Боголуцький народився у Здолбунові, зростав разом зі старшим братом. Дев’ятирічку закінчив у Здолбунівській ЗОШ №6, згодом здобув професію механіка у Рівненському автотранспортному фаховому коледжі. Потому навчався в НУВГП на спеціальності «Інженер-механік».

Одружився з коханою, в сім’ї народилося двоє дівчаток. Працював, проводив час з доньками, писав вірші для дружини. Перед вторгненням працював водієм-далекобійником, їздив за кордон.

Після 24 лютого 2022 року Максим до літа волонтерив – возив продукти з-за кордону. Але згодом, у липні 2022-го, пішов воювати.

Майже одразу потрапив на навчання у Велику Британію, згодом – у Словаччину. Коли повернувся, служив на Півночі, а навесні 2023-го вирушив на Дніпропетровщину, а згодом – на Запоріжжя.

Побратими кажуть, що Максим був справедливим. Вмів по-чесному всіх розсудити та владнати суперечки. Довго не міг отримати відпустку, тож омріяний старшою донькою подарунок – собаку – передав своїм братом.

23 вересня, попередив дружину, що йде на завдання, тому зв’язку не буде. А 26 вересня 2023 року Максим Боголуцький загинув поблизу н. п. Вербове на Запоріжжі. Його тіло забрав побратим.… Читати далі

Охренець Олексій Миколайович (22.04.1988 – 06.12.2023)

Олексій Окренець народився у Рівному. Згодом у сім’ї з’явився молодший син, родина переїхала до Здолбунова. Олексій навчався у міській ЗОШ №3. Був добрим та веселим, захоплювався футболом.

Після одинадцятирічки вступив до Рівненського національного університету водного господарства та природокористування, здобув професію інженера. Завершивши навчання, працював на «Волинь-Цемент» філії «Дікергофф Цемент Україна». Одружився з коханою Яною, у сім’ї народився маленький Володя.

Повістку Олексій отримав у червні 2023-го. «Треба – то треба», – сказав близьким. І пішов воювати.

Після навчання на Хмельниччині у складі Волинської окремої бригади ТрО Олексій, як солдат-стрілець, виїхав під Бахмут. Там разом з побратимами утримував наші позиції до кінця жовтня.

31 жовтня Олексій отримав важке мінно-осколкове поранення. Лікарі боролися за його життя до останнього. Та 6 грудня 2023 року його серце перестало битися…

Олексій мужньо виконав свій військовий обов’язок. У нього залишилися маленький син, дружина, батьки. Йому було 35 років.… Читати далі