Війна (2022) – Page 7 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Морозовський Юрій Ярославович (28.05.1978-06.02.2024)

Юрій народився 28 травня 1978 року у місті Рівне. Навчався у школі №13 до 9-го класу, закінчив школу №9. З дитинства був активним, дружелюбним, відвідував гуртки танців та бойового мистецтва. Вирізнявся розумом і ерудованістю, мислив логічно та стратегічно, любив читати книги.

Під час строкової служби в армії захопився різьбленням по дереву. Після повернення відразу почав працювати у службі охорони Рівненського обласного клінічного лікувально-діагностичного центру ім. В. Поліщука.

У 21 рік втратив маму та вирішив спробувати життя за кордоном, але завжди тягнувся додому, в Україну. Після нетривалих поїздок за межі країни у 2002 році, повернувшись із Чехії, зустрів майбутню дружину Юлію. Разом вони створили сім’ю, виховали доньку Злату та сина Ярослава.

Юрій працював консультантом з електротехніки, вантажником, а згодом влаштувався у фірму «Лорі», де пропрацював близько 15 років і об’їздив усю Україну.

Любив тварин, грав у шахи, шашки та нарди. Був щирим, вірним і життєрадісним чоловіком, батьком та другом, завжди готовим допомогти.

Рідні кажуть, що він завжди був вірним своїм переконанням, не засуджував нікого, намагався всім допомогти.… Читати далі

Мазур Сергій (11.03.1974-02.04.2014)

Народився Сергій 11 березня 1974 року в с.Межиріч, що на Острожчині. Після закінчення школи навчався у Мирогощанському аграрному коледжі на зоотехніка. Там зустрів своє кохання – Надію, яка теж разом з ним навчалася на одному відділенні.

Одружилися. У новоствореній сім’ї народилося троє діток. Сергій був працьовитим чоловіком, ніякої роботи не боявся. Трудився у колишньому місцевому КСП «Україна», на цегельному заводі у Дедеркалах, у РЕМі, у дорожній службі, працював у Тернополі у компанії «Viknar’off».

За розбудову Української Православної церкви у 2016 році патріарх Філарет нагородив Сергія Мазура орденом Святого Юрія Переможця, яким він дуже дорожив, вважав його своїм оберегом і брав на бойові позиції. Де зараз нагорода – невідомо.

Із перших днів служби Сергій проявляв відвагу, відмінно виконував бойові завдання на найважчих позиціях.

Згодом воював на Куп’янсько-Лиманському напрямку, поблизу Сватового. З кінця липня 2023 року бригада проводила там штурмові дії, у районах населених пунктів Кармазинівка, Райгородка, Надія, Сергіївка, Новоєгорівка, Нововодяне. Брав участь у звільненні села Благодатне при контрнаступі у 2023 році.

24 березня 2024 року, сильних і сміливих воїнів-єгерів перевели на найважчий у той час Авдіївський напрямок.… Читати далі

Шевчук Андрій Миколайович (22.12.2000-02.09.2024)

Андрій народився 22 грудня 2000 року в селі Вітковичі Березнівського району в багатодітній сім’ї. 1 вересня 2007 року вступив до 1 класу Вітковицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Закінчив Вітковицький навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дошкільний навчальний заклад» у 2018 році. У віці 9 років залишився сиротою. У дитячі та юні роки проживав та був під опікою у сім’ях старшого брата Віктора та рідного дядька Леоніда Рябчуна. Хлопець зростав допитливим, веселим та працьовитим.

У мирний час працював на сезонних роботах, їздив на заробітки за кордон, любив ремонтувати техніку.
Андрій був надзвичайно добрим, щирим, комунікабельним хлопцем, мав велике коло друзів. Для всіх односельчан він був, є та назавжди залишиться
прикладом мужності й відваги. Світлий, добрий, життєрадісний, усміхнений, небайдужий до людей і рідної землі, вірний захисник України.
Молодший сержант Андрій Шевчук захищав Україну з квітня 2022 року.

Андрій загинув 02 вересня 2024 року на Донецькому напрямку. Йому назавжди залишиться 23 роки.
Довгих 4 місяці Андрій вважався зниклим безвісти. Після тривалого пошуку тіла Герой повернувся додому «на щиті»…
Поховали Андрія на кладовищі у селі Вітковичі.… Читати далі

Іванюк Василь Григорович (25.04.1982- 07.05.2023)

Василь Іванюк народився 25 квітня 1982 року в селі Бронне, Березнівського району Рівненської області. В 1999 році закінчив навчання в Березнівській середній школі №2. Продовжив навчання в приватному навчальному закладі «Європейський університет» отримавши повну вищу освіту зі спеціальності «Економіка підприємства».
З 2000 по 2001 роки проходив військову строкову службу в військовій частині А 2237, яка дислокувалася в м. Кам’янець-Подільський Хмельницької області.
По завершенню строкової служби працював в інженером меблевому цеху, потому будівельником, їздив на заробітки за кордон. В 2007 році одружився, побудував власний будинок у с. Городище. Спільно з дружиною виховував двох дітей. Василь був працьовитим і творчим чоловіком. В шкільні роки – кларнетист шкільного оркестру, був капітаном команди КВК, сам писав тексти, коротенькі оповіді, грав на гітарі. Був підприємцем, шукав себе в агробізнесі, вирощував шампіньйони, планував засадити горіховий сад на трьох гектарах батьківського паю, а в червні 2021 року здобув кваліфікацію електромонтера та працював за фахом в відділенні з експлуатації розподільних мереж Березнівської дільниці ПрАТ «Рівнеобленерго».
Захищати рідну землю пішов добровольцем 2 березня 2022 року.… Читати далі

Гаврилов Євгеній Михайлович, позивний “Джек” (25.04.1994 – 17.05.2023)

Народився Євгеній у м.Гнівань, Вінницької області. Навчався в Гніваньській ЗОШ №2. Завжди цікавився історією України,брав активну участь в історичних гуртках. У 2011-2013 роках навчався в Кам’янець-Подільському індустріальному коледжі по спеціальності «Буровибухові роботи».

Був членом «Свободи» на Хмельниччині. В 2013-2014 рр. проходив строкову службу у Національній Гвардії України. В 2017 році підписав свій перший контракт в ЗСУ, захищав Україну під час АТО/ООС у 2017-2020рр. З 2019 року проживав з дружиною у м.Сарни.

Коли почалося повномасштабне вторгнення росії, Євгеній Гаврилов був призваний на службу 24 лютого 2022 року. В 2023 році був переведений у в/ч А4638, 3-тя ОШБр “Азов” старшим солдатом гранатометником. Виконував бойові завдання на Донеччині. Мав позивний “Джек”.

З 17 травня 2023 року, старший солдат Євгеній Гаврилов рахувався безвісти зниклим. В той день військовослужбовець загинів під Бахмутом. Про загибель повідомили лише 10 липня 2023 року.

Похований у м. Гнівань, Вінницької області, де проживають його батьки.

Публікації про Гаврилова Є.

«Він так мріяв про велику сім’ю та багатодітну щасливу родину. Був дуже добрим до людей, допомагав зооорганізаціям.… Читати далі

Бойко Олександр Іванович (06.06.1976 – 27.04.2023)

Народився Олександр у м.Сарни, тут і проживав. З 1982 по 1991 роки навчався в Сарненській ЗОШ №1 (нині ліцей №1 ім.Т.Г.Шевченка). У 1991-1994 рр. навчався у ВПУ №22 м.Сарни, за спеціальністю водій-електрик. В юні роки займався греко-римською боротьбою, приймав участь у обласних змаганнях (на одному з них зайняв 1-е місце та отримав грамоту і медаль). Після закінчення училища проходив строкову військову службу, де отримав звання молодшого сержанта. Перша робота – автомеханік, пізніше ФОП (займався продажем будматеріалів). Потім працював у Польщі на заводі. Остання робота – бригадир на підприємстві.

З перших днів повномасштабного вторгнення Олександр Іванович, не вагаючись, вступив до лав добровольчого формування громади, ніс службу на постах. Згодом, був мобілізований до лав ЗСУ роти охорони Сарненського РТЦК. Наказом переведений до в/ч А1302 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний яр». Обіймав посаду срільць-снайпер. Мав позивний «Бой».

Загинув Олександр Бойко 27 квітня 2023 року, під час артилерійського обстрілу, виконуючи бойове завдання у м. Бахмут, Донецької обл. У Героя залишилась дружина та двоє синів.

Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.… Читати далі

Шевчук Юрій (04.06.2000-17.08.2025)

Юрій Шевчук народився 4 червня 2000 року в Рівному. Навчався у школі №27. Згодом закінчив магістратуру Національного університету водного господарства та природокористування за спеціальністю «Автоматизація, комп’ютерно-інтегровані процеси і робототехніка». Працював у компанії «Реноме».

У липні 2023 року Юрій добровільно підписав контракт із Збройними силами України, ще до досягнення мобілізаційного віку. Він віддано служив, захищаючи рідну землю.

На жаль, 25-річний старший солдат Сил спеціальних операцій Юрій Шевчук загинув 17 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання на Сумському напрямку.

Прощання із захисником відбулося у п’ятницю, 22 серпня, о 10:00 на Майдані Незалежності у Рівному. Заупокійну службу проведено у Свято-Покровському соборі. Поховають Героя на Алеї Героїв кладовища «Нове».

Романович Юрій Дмитрович (19.05.1978 – 22.02.2025)

Романович Юрій Дмитрович народився 19 травня 1978 року в селі Яцьковичі, Березнівського району, Рівненської області. В 1985 році пішов до першого класу Яцьковицької середньої школи І-ІІІ ступенів.
Під час навчання проявив себе відповідальним, ввічливим, добросовісним, працьовитим учнем. Постійно брав активну участь в трудових справах класу, школи, села. Завжди шанобливо ставився до вчителів, був дружелюбний з однокласниками, старався допомагати старшим. Рано залишився без матері. Після закінчення школи, в 1995 році, вступив до Корецького ПТУ і здобув професію тракториста.

З 1996 по 1998 рік проходив строкову військову службу. В свій час працював в місцевому колгоспі «Мир» та лісорубом в Яцьковицькому лісництві Соснівського лісового господарства. У мирний час Юрій був надзвичайно добрим, щирим, комунікабельним чоловіком, котрий завжди був готовий прийти на допомогу. Захоплювався технікою, ремонтом тракторів, любив тварин.
Захищав Україну від московських окупантів. З вересня 2023 року перебував у лавах танкового батальйону в Сумській, Донецькій та Миколаївській областях
Фізичні та психічні навантаження військової служби підірвали здоров’я українського воїна. 22 лютого 2025 року під час лікування у Березнівській центральній міській лікарні Юрій Дмитрович помер. … Читати далі

Гайдук Дмитро Олександрович, позивний «Покемон» (07.11.1991- 16.05.2025)

Дмитро народився 7 листопада 1991 року в селі Зірне, що на Березнівщині де й проживав. Навчався у Зірненській ЗОШ І-ІІІ ступенів.Після закінчення навчання працював на сезонних роботах, як і більшість місцевої молоді. Запальний, рішучий, незламний — таким був Дмитро. Він не терпів несправедливості, був людиною честі, завжди стояв за своїх — і на фронті, і в житті. Йшов першим, рвався в бій, не терпів зволікань і не знав дороги назад. У його характері поєднувались внутрішня сила, відданість і безстрашність. Дмитро був вірний присязі та Україні, і щоденно доводив свою любов до Батьківщини не словами, а вчинками.
У квітні 2022 року добровільно став на захист України, обравши шлях воїна у найважчі для країни часи. Молодший сержант, сапер інженерно-саперного відділення механізованого батальйону, отримав два поранення під час служби, але після кожного з них мужньо повертався на передову — туди, де був найбільш потрібен. Побратими знали його під позивним «Покемон».
Загинув 16 травня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

У Дмитра залишились мама Тетяна Миколаївна, тато Олександр Ілліч, сестри – Ірина і Наталія, а також п’ятнадцятирічний син Олександр та його мама Тетяна.… Читати далі

Соломка Богдан Юрійович, позивний “Паваротті” (25.12.1992– 20.01.2024)

Народився та виріс Богдан у м.Сарни. Навчався у Сарненському ліцеї «Лідер». Закінчив Рівненське музичне училище та Рівненський державний гуманітарний університет. Був за фахом хоровим диригентом, проте займався вокалом. Богдан Соломка – чемпіон України з бодібілдингу, екссоліст філармонії, актор театру і кіно, фітнес-тренер. Амбітний, цілеспрямований, щирий та справедливий.

31 – річний Герой з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, разом із татом, рідним братом Романом, взяв до рук зброю та став на захист спокою українців. Служив в лавах «Правого сектору» парамедиком.Спочатку воював у «Правому секторі», а пізніше перейшов до 140-го окремого центру спеціальних операцій ССО ЗСУ. Був старшим стрільцем і медиком групи.

20 січня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Мала Токмачка Запорізької області ворог обірвав життя «Паваротті» – саме такий позивний був у Воїна. Поруч був рідний брат, який отримав тяжку контузію, але це не завадило йому евакуювати тіло Героя з поля бою.

У Героя залишилися батьки, двоє молодших братів та дружина.

Похований на Алеї Героїв м.Сарни.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, Указом Президента України №152/2024 старшого солдата Соломку Богдана Юрійовича нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).… Читати далі