Війна (2022) – Page 7 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Сьомін Олексій Юрійович (30.08.1980 – 13.12.2024)

Народився Олексій у м.Сарни, тут і проживав. Був в сім’ї середнім із трьох синів. Навчався у Сарненській ЗОШ №4 (нині ліцей). Ще з дитячих років почав захоплюватися деревом – відвідував гурток різьби по дереву при місцевому Будинку дітей та молоді. Також його цікавила мототехніка. Після закінчення 9-го класу, продовжив навчання у Сарненському ВПУ-22, де здобув фах «механізатора-каменщика», а також професію «столяр».

Після закінчення училища Олексій працював на різних роботах, як в Україні так і за кордоном. Але де б він не був, його завжди вабила робота з деревом. І повернувшись із заробітків він розпочав свою власну справу – відкрив столярний цех. Про вироби Олексія досі згадують з теплом мешканці міста та району. Це була якісна столярка та столярні вироби. Але всі плани раптово перервала війна…

На початку повномасштабного вторгнення Олексій залишив улюблену справу і вступив до лав ЗСУ та вже у березні 2022 року прийняв присягу на вірність Україні. Спочатку служив у в/ч А7117 у місті . Дубно, мав посаду «навідник-сапер».… Читати далі

Якимчук Ігор Миколайович (19.12.1983-31.05.2024)

Ігор Миколайович народився 19 грудня 1983 року в с. Острожани Жашківського району Черкаської області. Зростав та навчався в м. Корець, де в 2001 році закінчив ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3 із золотою медаллю. Після закінчення школи Ігор вступив до юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де отримав базову вищу освіту за спеціальністю «Правознавство».

З 23 жовтня 2006 року по 30 жовтня 2007 року проходив службу в Збройних Силах України у військовій частині Держспецзвʼязку, звідки був звільнений в запас.

Після служби в армії продовжив здобувати юридичну освіту в Національному університеті «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», де в 2012 році отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство».

До 2014 року працював помічником судді Корецького районного суду Рівненської області. В подальшому, змінив сферу юриспруденції на сферу торгівлі та займався підприємницькою діяльністю.

З перших днів повномасштабного вторгнення Ігор добровільно вступив на військову службу та 03 березня 2022 року був зарахований до особового складу Військової частини 3055 Національної гвардії України на посаду стрільця 2-го відділення 2-го стрілецького взводу стрілецької роти, де і проходив військову службу.… Читати далі

Мартинюк Олександр Анатолійович (22.10.1974-26.10. 2022)

Мартинюк Олександр Анатолійович народився 22 жовтня 1974 року в селі Яполоть, закінчив місцеву школу. Олександр був третім сином в багатодітній із семи дітей родини. Після закінчення дев’ятого класу, поступив на навчання до сільськогосподарського технікуму в містечку Малин, після закінчення якого був призваний на військову службу. Служив у танкових військах на полігоні у Яворові. Після служби працював у Києві, працював комірником в «ТВГ Український прапор», «Олга», «АІС». Проживав у місті Києві.
Олександр Мартинюк відстоював територіальну цілісність нашої Батьківщини з самого початку неоголошеного вторгнення росії, був учасником АТО 2015 – 2016 рр. Після чого працював на будівництві і сільськогосподарських роботах у Польщі та Чехії. Згодом, влаштувався на роботу в Києві на логістичний склад компанії «Папірус».
24 лютого 2022 року пішов добровольцем до ЗСУ. З початком повномаштабного вторгнення був у складі 30-ї бригади перебував під Києвом, згодом в м. Звягіль, а вже в червні воював на Луганщині.

26 жовтня 2022 року старший солдат Мартинюк Олександр Анатолійович загинув під час мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Одрадівка Донецької області.… Читати далі

Гурин Денис Юрійович, позивний «Кіпіш» (02.10.1993-28.07.2025)

Денис народився 2 жовтня 1993 року в місті Березне, де провів своє дитинство та юність. Навчався у Березнівській загальноосвітній школі №2. Як і більшість молоді з невеликих міст, прагнув підтримати близьких і забезпечити їхнє майбутнє. Закінчивши школу, почав працювати — брався за різну роботу, їздив за кордон на заробітки, аби допомогти родині. Та, де б не перебував, завжди повертався додому — до рідного міста, сім’ї та друзів.
Був доброю, щирою та світлою людиною. Завжди відкритий до спілкування, уважний до інших, готовий підтримати і словом, і ділом. Він залишався гідним сином, турботливим братом і надійним другом. Добре розумівся на будівництві, цінував прості речі, не уникав роботи. Любив відпочинок на природі. У риболовлі знаходив спокій і тишу, що допомагало відволіктися від щоденних справ. У складний для країни час Денис зробив свідомий вибір — стати на захист Батьківщини.
Старший солдат, старший навідник мінометного взводу мотопіхотного батальйону, захищав Україну з листопада 2023 року. Побратими знали його під позивним «Кіпіш».
Загинув 28 липня 2025 року на Донеччині. За період служби був нагороджений низкою відзнак за зразкову військову службу та сумлінне виконання бойових завдань.… Читати далі

Стахнюк Петро Петрович (21.01.1978-31.05.2023)

Петро Петрович Стахнюк народився 21 січня 1978 року у селі Бистричі, що на Березнівщині. Навчався у Бистрицькій середній школі, а згодом — у Рівненському кооперативному технікумі. У 1996–1998 роках проходив строкову військову службу. У юнацькі роки захоплювався спортом, особливо волейболом. Згодом почав цікавитися будівельною справою. Завдяки власній наполегливості та цікавості самостійно, користуючись матеріалами з інтернету, опановував нові практичні навички. Був людиною допитливою й щирою, із глибокою повагою до знань. Любив читати, стежив за новинами, завжди прагнув дізнаватися більше про світ навколо.

У мирному житті працював на сезонних роботах. Він виріс у багатодітній родині і завжди був поряд із братами та сестрами, підтримував їх і допомагав у будь-яких справах. Рідні займали в його житті особливе місце, а сам Петро ніколи не опускав рук і не втрачав віри, навіть у найскладніші моменти.
Старший матрос Стахнюк Петро Петрович став на захист України у квітні 2022 року. Спочатку служив у складі мобільної вогненевої групи ППО. У січні 2025 року був переведений на посаду майстра відділення технічного забезпечення, згодом — такелажника такелажного відділення взводу забезпечення самохідного артилерійського дивізіону.… Читати далі

Гаврилевич Олег Миколайович (10.07.1987-14.03.2025)

Олег Гаврилевич народився 10 липня 1987 року в селі Підбрусинь, що у Повчанській громаді. Після здобуття середньої освіти, навчався в Міжнародному інституті економіки та менеджменту й Українській академії друкарства. Журналістика була його покликанням. Олег Гаврилевич працював у виданнях «Високий Замок», «Наше Дзеркало», «Скриня», «Замок», а також у «1+1 media».

Олег був відкритою та доброю людиною, мав тонке відчуття слова, був щирим у своїх думках та переконаннях. У поетичних збірках «Двадцять п’ята зима», «Благаю в життя…», «Завжди за руку з Ісусом» він передавав свої роздуми про життя, віру та долю людини. У 2024 році Олег Гаврилевич став до лав Збройних сил України. На жаль, його життя обірвалося 14 березня 2025 року у лікарні міста Чернівці.

17 березня 2025 року Олега Гаврилевича поховали в Повчанській громаді.

Демедюк Леонід Валерійович (29.02.1988-09.03.2023)

Демедюк Леонід Валерійович народився 29 лютого 1988 року у селі Сапожин, Корецького району Рівненської області. В 1994 році був прийнятий у перший клас Сапожинської восьмирічної школи, яку закінчив у 2002 році. Після закінчення школи допомагав батькам по господарству. Завжди був стриманий, ввічливий, серед односельчан користувався повагою. Гарно малював, читав багато історичної літератури, займався спортом (футболом). Мріяв вступити до художньої школи. Одружився. Разом з дружиною – Вікторією виховували доньку Аріну.
Батьки: батько Демедюк Валерій, 1953 р.н. та мама Демедюк Світлана , 1962 р.н. працювали у місцевому колективному господарстві.

9 березня 2023 року Леонід призваний в ряди Збройних Сил України, молодий Герой став на захист і оборону незалежності Батьківщини.

1 березня 2025 року 37-річний сержант Леонід Демедюк загинув на Донеччині.

Поховали захисника 7 березня у його рідному селі Сапожині.

Без Леоніда залишилися мати, дружина і донька.

Юзвюк Костянтин Вікторович, позивний “Стамбул” (20.10.2000-18.07.2024)

Костянтин Юзвюк народився 20 жовтня 2000 року у Рівному. Молодшу школу закінчив у Гуманітарній гімназії (нині Рівненський ліцей, число 7), навчався у Рівненському ліцеї , число 23.

«Після 10 класу Костя поїхав навчатися у Влодаву у Польщу. Тут чотири роки в коледжі вивчав компʼютерні технології. Вже під час ковіду, повернувся в Україну, лише на екзамени виїжджав, набрав дуже високі бали. Коледж пропонував Кості оплатити навчання в університеті і житло у Влодаві, аби він тільки залишився викладати у них математику. Але він відмовився, навіть за документами не поїхав. Сказав тоді: «Вони хочуть мене перетворити на поляка, я – українець! Нікуди не поїду», – розповідає мама Героя Ольга.

Костя змалечку проявив себе, як справжній патріот України. Під час Євромайдану, хлопець, якому тоді було лише 13 років, активно долучався до революції.

«Він щовечора малював плакати та малюнки, вранці йшов у школу, вчився, звідти йшов на віче на майдан. Тоді намети були прикрашені його малюнками й плакатами. А після – повертався додому, вчив уроки і знову малював.… Читати далі

Матеяш Олександр Володимирович (11.08.1992-28.09.2024)

Олександр Матеяш народився 11 серпня 1992 року в селищі Квасилів. По завершенню школи опанував фах електрогазозварювальника у Квасилівському професійному ліцеї. Працював за фахом на цементно-шиферному заводі.

Отримавши повістку в 2024-му році, прагнучи захистити свою державу та свій народ, без жодних сумнів вступив до лав ЗСУ. Після проходження базової військової підготовки був направлений розвідником до 253-го окремого штурмового батальйону.

Військова служба для нього була не лише обов’язком, а й постійним шляхом розвитку. Олександр наполегливо навчався, удосконалював свої навички, пройшов сержантські курси та мав отримати призначення на посаду сержанта … однак не встиг. Він завжди дбав про побратимів, переживав за них. А ще ніколи не перекидав завдання на інших – завжди йшов першим.

Олександр завжди дбав про побратимів, переживав за них. А ще ніколи не перекидав завдання на інших: завжди сам йшов першим на виконання.

32-річний солдат Олександр Матеяш загинув 28 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання в Курській області.

За відвагу нагороджений відзнакою “Золотий хрест”

Поховали захисника на кладовищі села Здовбиця, Здовбицької територіальної громади

Левчук Василь Олександрович (18.01.1976-18.12.2022)

Левчук Василь Олександрович народився 18 січня 1976 року в м. Костопіль, Рівненської області. Навчався в школі №2, згодом перейшов до загальноосвітньої школи № 1 ім. Т.Г. Шевченка I – III ступенів. Отримав профільну освіту в Рівненському профтехучилищі № 10 за фахом КВПіА.
З дитинства займався спортом, а продовж усього життя захоплювався різьбою по дереву, малюванням. З особливістю цікавився радіоелектронними
приборами. З 1994 – 1996 роки проходив військову службу у в/ч 7237 м. Кам’янець – Подільський, Хмельницької області. Згодом одружився, разом з дружиною виховував донечку. Спроба створити сім’ю видалася невдалою. Почав працювати в ДСНС, м. Рівне. Згодом, у цивільному шлюбі у нього народилися дівчатка – двійнята та синочок.
Мобілізований ще на початку розв’язаної росією війни – 24 березня 2022 року. У цьому ж році влітку у Василя народилася внучка. Проходив службу навідником в 2 аеромобільному батальйоні в/ч А4350.
18 грудня 2022 року Левчук Василь Олександрович загинув, під час ведення бойових дій в районі н.п. Бахмут Донецької області. Сотні земляків прийшли на Майдан Шевченка щоб віддати данину шани і поваги Герою. … Читати далі