Рівненський район – Page 10 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Коцур Володимир Вікторович (05.07.1971-29.03.2025)

Володимир Вікторович Коцур народився 5 липня 1971 року у місті Рівне. Закінчив місцеву 23-ю школу, а згодом продовжив навчання в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на факультеті журналістики.

Володимир проходив строкову службу в армії з 1989 по 1992 рік.

Упродовж 10 років працював спортивним журналістом у виданні «Спорт-Експрес», висвітлюючи футбольні події. Останній період перед війною працював охоронцем.

Життя Володимира завжди було надзвичайно насиченим, він мав величезну пристрасть до спорту та журналістики.

У січні 2024 року Володимир був призваний до лав Збройних сил України. Він не бажав залишатися осторонь і вважав це своїм обов’язком – захищати рідну країну.

На жаль, 53-річний солдат Коцур Володимир Вікторович загинув 29 квітня 2025 року, під час виконання військового обов’язку, на Донеччині.

У Героя залишився брат та син.

Савонік Віктор Миколайович (30.01.1972-10.06.2024)

Віктор народився 30 січня 1972 року в селі Тучин, Гощанського району. Освіту здобув у Тучинській середній школі, згодом навчався в Івано-Франківському технікумі фізичної культури, а вищу освіту отримав у Приватному навчальному закладі “Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука”.

Працював викладачем фізичного виховання та спорту, а також тренером із волейболу у Вищому професійному училищі №1 міста Рівне.

У 1990–1992 роках проходив строкову службу в лавах Національної гвардії України.

28 лютого 2022 року добровільно вступив до лав Збройних сил України. Це був свідомий вибір – Віктор був фізично підготовлений, мав сильний дух і велике серце.

Він професійно займався волейболом, загалом був великим поціновувачем спорту. У вільний час любив прогулянки в лісі, збирав гриби, подорожував автомобілем, рибалив.

10 червня 2024 року під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини на Донецькому напрямку, Віктор не повернувся на позиції і вважався зниклим безвісти.

На жаль, 24 березня 2025 року ДНК-експертиза підтвердила, що евакуйоване з поля бою тіло належить 53-річному солдату Віктору Савоніку.

У загиблого Героя залишилися дружина, дві доньки та старший брат.… Читати далі

Вознюк Назар Вадимович (26.03.2000-22.07.2023)

Вознюк Назар Вадимович народився 26 березня 2000 року у місті Костополі. Навчався в Костопільській ЗОШ №2.
Після закінчення 9 – го класу, Назар пішов навчатися до Квасилівського професійного ліцею, де здобув професію кухара – кондитера. До початку війни Назар працював у Києві. Коли почалася війна, вернувся до рідного дому. Влаштувався працювати охоронником у ТзОВ « Українські лісопильні».

У квітні 2023 року підписав контракт і пішов служити в розвідку. Служив солдатом ГУР МО спецпідрозділу « Кракен».

Загинув Вознюк Назар 22 липня 2023 року внаслідок вибухової травми, виконуючи бойове завдання поблизу села Андріівка Донецької області. Йому було всього 23…

У Назара залишилися матір та сестра
Похований на «Новому кладовищі» у місті Костопіль, поряд з іншими Воїнами Небесного Легіону.
.
Нагороджений медаллю «За оборону рідної землі», № 338181 (посмертно)

Публікації про Вознюк Н.

“Йому було всього 23… Під час виконання бойового завдання обірвалося молоде життя нашого Героя – загинув солдат Назар Вознюк.

Захист рідних, свого народу і країни — це покликання, якому віддано служив 23-річний Назар Вознюк”, – повідомляє Костопільська міська рада

“Був чудовим сином.… Читати далі

Тишков Олег Васильович (11.05.1971-07.11.2022 )

Тишков Олег Васильович народився 11 травня 1971 року у селі Підлужне. Навчався у місцевій школі, після закінчення якої вирішив опанувати фах водія.
Після проходження строкової служби в армії своє життя пов’язав з кермом автомобіля. Одружився та оселився в Рівному. Був підприємцем, займався пасажирськими перевезеннями.
Працьовитий, наполегливий Олег був дбайливим господарем, турботливим і люблячим татом, хорошим чоловіком. Завжди допомагав батькам у селі.
З перших днів повномасштабного вторгнення волонтерив, а в березні 2022 року добровольцем долучився до лав ЗСУ. Багато хто дізнався про Олега Тишкова з допису у соцмережах, де розповідалося про військовослужбовця ЗСУ, який збив ворожого «Шахіда».
Під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Нова Полтавка на Донеччині отримав важке поранення, важка травма виявилася несумісною із життям і 7 листопада 2022 року Олег Тишков помер у лікарні Дніпра.
Поховали Олега Тишкова на міському кладовищі “Нове” у Рівному.
У Олега Тишкова залишилися старенькі батьки, дружина, 8-річна дочка, син тамаленький онук.
Указом Президента України від 13 січня 2023року №22 Тишков Олег Васильович нагороджений орденом “За мужність” третього ступеню (посмертно).… Читати далі

Місюра Олександр Юрійович, позивний “Борода” (23.03.1996 -21.11.2023)

Старший лейтенант Олександр Місюра, позивний “Борода”, народився 23 квітня 1996 року у с. Копиткове, Здолбунівського району, Рівненської області. Під час навчання у школі Саша захоплювався волейболом та таким видом спорту як street workout, що включає тренування на турніку та брусах. У 2013 році закінчив місцеву школу та вступив у Рівненський Національний університет водного господарства та природокористування, здобувши кваліфікацію магістра за спеціальністю будівництво та цивільна інженерія. Під час навчання закінчив військову кафедру та здобув звання “молодший лейтенант”. Після закінчення університету працював на ТзОВ “Радивилівмолоко” .

Олександр ніколи не мріяв стати військовим та коли отримав повістку, відразу пішов у ТЦК. 11 квітня 2022 року був відправлений на навчання до Львівської академії сухопутних військ. Пройшовши навчання отримав розприділення у 211 понтонно-мостову бригаду.

Перебуваючи на службі отримав звання “лейтенант’ та посаду командира взводу. 30.06.2023 року наказом КСП ЗСУ № 102 присвоєно чергове військове звання СТАРШИЙ ЛЕЙТЕНАНТ. У вересні 2023 року бу призначений на посаду командира 3 понтонної роти 2 понтонно- мостового взводу . У вересні їхня бригада виконувала завдання на Херсонська напрямку.… Читати далі

Малишко Андрій Вікторович (26.03.1988-02.12.2024)

Андрій народився 26 березня 1988 року в селі Зірне Березнівської терторіальної громади. В молодших класах навчався в Зірненській загальноосвітній школі, а згодом у Березнівському агротехнічному ліцеї-інтернаті. У 2006 році здобув професію столяр будівельник, верстатник деревообробних верстатів, паркетник в Костопільському будівельно-технологічному технікумі Національного університету водного господарства та природокористування. В цивільному житті працював на сезонних роботах. Любив риболовлю, футбол.

09 вересня 2024 року солдат Андрій Малишко був призваний на військову службу по мобілізації. Пройшовши з 23 вересня по 25 жовтня 2024 року курс базової загальновійськової підготовки у Франції, став стрільцем механізованого батальйону.

02 грудня 2024 року воїн загинув на Луганщині від смертельних поранень.

06 грудня 2024 року в Березнівській громаді з шаною зустріли військовий кортеж з тілом Андрія Малишка. У Свято-Пантелеймонівському храмі УПЦ відбулася заупокійна служба.

Поховали Андрія зі всіма військовими почестями на кладовищі в селі Зірне.

Публікації про Малишка А.

“Відданий син України, щирий патріот – саме таким був Андрій Малишко, якого Березнівська громада сьогодні провела в останню земну дорогу. У пам’яті всіх, хто знав Андрія, він залишиться вірним Захисником.

Прокопчук Борис Георгійович (14.08.1974-27.11.2023)

Прокопчук Борис Георгійович народився 14 серпня 1974 року у селі Яблунне Березнівського району. Мати Валентина Олексіївна в 1984 році з трьома малолітніми дітьми виїхала в село Щербані Вознесенського району Миколаївської області, де минули дитячі роки та юність Бориса. Хлопець зростав розумним, допитливим, веселим та працьовитим.

З 1981 року Борис навчався три роки в місцевій Яблунівській восьмирічній школі, з 1984 року по 1991 рік – в Щербанській середній школі та в 1991 році закінчив Щербанівську автошколу.

З 1992 по 1997 рік працював в місцевій агрофірмі «Щербані».

Борис часто приїздив в рідне село Яблунне, де познайомився з своєю дружиною Марією і в 2001 році одружився. Придбали будинок в селі Яблунне. В шлюбі народилося дві доньки. Борис працював на сезонних роботах будівельником, вмів майстерно виконати різні ремонтно-будівельні роботи. Багато часу проводив з книжками, бо дуже любив читати. Ходив в ліс на “тихе полювання”. Був хорошим батьком, сином, братом, другом.

Борис Георгійович став на захист України 26 лютого 2022 року.

Служив старшим стрільцем -оператором механізованої роти.… Читати далі

Конюшенко Олександр Сергійович (07.10.1971-23.01.2024)

Конюшенко Олександр Сергійович народився 07 жовтня 1971 року. в селі Олексин Рівненського району. Та доля так склалася що все життя прожив у Межиричах Корецького району разом із сім’єю сестри..У 1979 році пішов у перший клас Великомежиріцької ЗОШ, яку закінчив у 1989 році. Злужив У ЗСУ. у десантно-штурмових військах. Був зам. командира взводу. У 1992 році повернувся з армії і рідразу поступив у війсбькове Тамбовське училище..20 грудня 2022ськову року був призваний на військову службу.

Олександр Сергійович загинув 23 січня 2024 року внаслідок артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Богданівка Бахмутського району Донецької області.

Йому було 52 роки. Вічний спочинок Герой знайшов на місцевому кладовищі.

Філіпов Сергій Миколайович (27.07.1981- 30.01.2024)

Філіпов Cергій Миколайович народився 27 липня 1981 року у місті Костополі. Навчався в школі №5 та був випускником Костопільського професійного технічного училища. Здобув професію столяра, після чого займався різьбленням по дереву.

Далі проходив строкову службу у ЗСУ в місті Стрий. Після закінчення строкової служби, завдяки автомобільному хобі Сергій себе реалізував та відкрив власну справу.

Зустрів своє кохання та одружився. Згодом народилася єдина донечка Сабіна.

19 квітня 2022-го Сергій приєднався до лав ЗСУ. Служив оператором відділення, командиром 1 механізованого батальйону, мав досвід пілотування дронами. Сергій служив на Запоріжжі, побував у багатьох гарячих точках, де виявив мужність і силу духу. Був поранений та проходив лікування, після чого завжди повертався до своїх побратимів.

Люблячий батько та справжній патріот. Людина щирого серця та сильного духу Сергій Філіпов віддав своє життя за волю й суверенність України!

За день до загибелі рідні востаннє чули голос Сергія. Перед тим як він разом із побратимами вирушив у бій. Сержант Філіпов Сергій Миколайович отримав поранення несумісні з життям.… Читати далі

Лаврентьєв Богдан Романович, позивний “Скала” (19.03.2001-15.12.2024)

Лаврентьєв Богдан Романович народився 19 березня 2001 року у селі Зірне Березнівської територіальної громади.

З 2007 по 2015 рік навчався у Зірненській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Навчався у Рівненському технічному фаховому коледжі, де здобув спеціальність «Галузеве машинобудування», а після закінчення вступив до Європейського університету.

З 2022 по 2023 роки працював переважно на сезонних роботах.

З березня 2023 року до липня 2024 року капрал поліції Лаврентьєв Богдан Романович проходив службу на посаді поліцейського взводу №2 роти №4 штурмового батальйону №1 Луганськ-1 імені Героя України Сергія Губанова полку української поліції особливого призначення №3 окремої штурмової бригади «Лють».

12 липня 2023 року був відряджений до Донецької та Луганської областей для виконання бойових завдань.

12 вересня 2023 року, в ході бойових дій в районі населеного пункту Курдюмівка Бахмутськго району Донецької області під час артилерійського мінометного обстрілу від розриву снаряду Богдан отримав вибухову травму та поранення лівого плеча.

19 квітня 2024 року нагороджений медаллю «Ветеран війни» та присвоєно статус «Учасник бойових дій».

Після поранення Богдан почав влаштовувати своє цивільне життя, але ……

15 грудня 2024 року загинув у страшній автокатастрофі на Львівщині.… Читати далі