Рівненський район – Page 10 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Філіпов Сергій Миколайович (27.07.1981- 30.01.2024)

Філіпов Cергій Миколайович народився 27 липня 1981 року у місті Костополі. Навчався в школі №5 та був випускником Костопільського професійного технічного училища. Здобув професію столяра, після чого займався різьбленням по дереву.

Далі проходив строкову службу у ЗСУ в місті Стрий. Після закінчення строкової служби, завдяки автомобільному хобі Сергій себе реалізував та відкрив власну справу.

Зустрів своє кохання та одружився. Згодом народилася єдина донечка Сабіна.

19 квітня 2022-го Сергій приєднався до лав ЗСУ. Служив оператором відділення, командиром 1 механізованого батальйону, мав досвід пілотування дронами. Сергій служив на Запоріжжі, побував у багатьох гарячих точках, де виявив мужність і силу духу. Був поранений та проходив лікування, після чого завжди повертався до своїх побратимів.

Люблячий батько та справжній патріот. Людина щирого серця та сильного духу Сергій Філіпов віддав своє життя за волю й суверенність України!

За день до загибелі рідні востаннє чули голос Сергія. Перед тим як він разом із побратимами вирушив у бій. Сержант Філіпов Сергій Миколайович отримав поранення несумісні з життям.… Читати далі

Лаврентьєв Богдан Романович, позивний “Скала” (19.03.2001-15.12.2024)

Лаврентьєв Богдан Романович народився 19 березня 2001 року у селі Зірне Березнівської територіальної громади.

З 2007 по 2015 рік навчався у Зірненській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Навчався у Рівненському технічному фаховому коледжі, де здобув спеціальність «Галузеве машинобудування», а після закінчення вступив до Європейського університету.

З 2022 по 2023 роки працював переважно на сезонних роботах.

З березня 2023 року до липня 2024 року капрал поліції Лаврентьєв Богдан Романович проходив службу на посаді поліцейського взводу №2 роти №4 штурмового батальйону №1 Луганськ-1 імені Героя України Сергія Губанова полку української поліції особливого призначення №3 окремої штурмової бригади «Лють».

12 липня 2023 року був відряджений до Донецької та Луганської областей для виконання бойових завдань.

12 вересня 2023 року, в ході бойових дій в районі населеного пункту Курдюмівка Бахмутськго району Донецької області під час артилерійського мінометного обстрілу від розриву снаряду Богдан отримав вибухову травму та поранення лівого плеча.

19 квітня 2024 року нагороджений медаллю «Ветеран війни» та присвоєно статус «Учасник бойових дій».

Після поранення Богдан почав влаштовувати своє цивільне життя, але ……

15 грудня 2024 року загинув у страшній автокатастрофі на Львівщині.… Читати далі

Кисіль Владислав Олегович ( – 02.10.2023)

Владислав Кисіль народився у місті Рівному. Закінчив Економіко-правововий ліцей, а згодом здобув вищу економічну освіту у Національному університеті водного господарства і природокористування. Працював в автомобільному бізнесі.

Владислав був членом громадської організації РОВО “Побратими Рівне”, які з 2017 року брали участь в гуманітарному проекті “На Щиті” та займались національно-патріотичним вихованням молоді.

З моменту повномасштабного вторгнення він не міг залишатися осторонь, не міг просто сидіти вдома…Доклав чимало зусиль, аби потрапити в еліту 142-ий центр підготовки Сил Спеціальних Операцій, де гарно себе зарекомендував та був направлений на навчання до Британії, по поверненню пройшов ряд спеціальних підготовчих курсів отримав диплом розвідника ССО.

Численні навчання, бойовий характер та витримка допомогли Владиславу увійти до складу однієї з кращих груп спеціального призначення. За його плечима численні бойові виходи на Херсонщині та Запоріжжі.

7 вересня 2023 року до Дня розвідника, Владислава Кисіля нагородили почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України “Золотий хрест”.

28-річний Владислав Кисіль, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу та незалежність 2 жовтня 2023 року загинув, отримавши мінно-вибухове поранення несумісне з життям на Запорізькому напрямку.… Читати далі

Семенюк Анатолій Миколайович, позивний “ТОРА” (15.03.1974-07.09.2024)

Народився Анатолій Миколайович СЕМЕНЮК 15 березня 1974 року в с. Городище Березнівського (нині Рівненського) району Рівненської області.
У 1980 році Анатолій навчався у Городищенській загальноосвітній І-ІІІ ступенів школи Березнівської районної ради Рівненської області, закінчив 9 класів в 1989 році та отримав атестат про неповну загальну середню освіту. Після 9 класу Анатолій вступив до Березнівського лісотехнічного коледжу, в якому навчався за спеціальністю “Лісове господарство” У 1993 році закінчив навчання з відзнакою. Любив спорт. Паралельно з навчанням займався футболом в спорт-комплексі КОЛОС, грав в команді “СЛУЧ”.

У 1993-1995 роках служив у Національній гвардії України «Охорона Президента» в м. Чугуїв Харківської області. У 1995 році Анатолій одружився та створив міцну сім’ю, в якій народилися дві прекрасні донечки Надія та Аліна . За життя працював на Фарфоровому заводі, також на Маслозаводі, і в магазині Будмакс та на сезонних роботах. Мав золоті руки, тому вдало міг виконувати різні роботи.

28 грудня 2023 року Анатолій був призваний на військову службу першим відділом Рівненського РТЦК та СП Рівненської області та був відправлений на навчання до військової частини А4935. Проходив… Читати далі

Потапчук Павло Миколайович (29.11.2024-31.03.2025)

Павло Потапчук народився 16 лютого 1988 року у місті Рівне. Навчався у загальноосвітній школі №28. У 2005 році закінчив Рівненський економіко-правовий ліцей. Освіту здобув у Національному університеті водного господарства та природокористування. Отримав кваліфікацію інженера-землевпорядника.

З вересня 2013 року обіймав посаду директора Рівненського обласного бюро технічної інвентаризації. Потім працював на різних роботах.

29 листопада 2024 року Павло був мобілізований до лав Збройних сил України. Він не боявся служби, був оптимістично та патріотично налаштований.

«Хоч він і не мав військового досвіду, служба йому подобалася. Командир та побратими, його завжди підтримували. Був добрим, щирим та дуже дружелюбним, мав багато друзів» – зазначили рідні Героя.

14 березня 2025 року солдат Павло, який був відданий військовій присязі на вірність українському народу, отримав тяжкі поранення в бою за Україну, її свободу й незалежність на Запорізькому напрямку. На жаль, 31 березня серце 37-річного захисника зупинилося…

Поховали Героя на кладовищі «Нове».

Мойсеєв Сергій Федорович, позивний “Чужий” (27.12.1983-22.01.2023)

Сергій Федорович Мойсеєв народився 27 грудня 1983 року в селі Залізниця, Корецького району, Рівненської області. Закінчив Великомежиріцьку школу-інтернат. Після шкільного навчання вступив у ВПУ №24 м.Корець, де здобув професію зварювальника, працював різноробочим. Вільний час проводив з рідними, любив досліджувати світ, подорожувати й дізнаватися щось нове.

Із початком повномасштабного вторгнення добровільно пішов боронити Україну. Воював на Донецькому напрямку у складі 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Був снайпером. Обіймав посаду командира бойової машини. Нагороджений медаллю «Незламним героям російсько-української війни».

Його життя обірвалось 22 січня 2023 року під час виконання бойового завдання через отримані травми несумісні з життям внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків у селищі Новоселівка Друга Покровського району Донецької області.

Мойсєєв Сергій Федорович, загинув як командир бойової машини командира 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 8 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини А 4007..

«Сергій був простим, дуже добрим хлопцем. Хто б його що не попросив, він завжди допомагав, він віддав за нас найцінніше – своє життя», – зазначив отець Олександр.… Читати далі

Козачук Валерій Миколайович, позивний «Валєрон» (20.04.1977-14.06.2023)

Козачук Валерій Миколайович народився 20 квітня 1977 року у місті Костополі. Навчався у загальноосвітній школі I- III ступенів школи № 5.У
шкільні роки зарекомендував себе з гарної сторони: був добрим, спокійним, любив малювати, співати, грати на гітарі, полюбляв грати у футбол,
захоплювався автомобілями. Після закінчення школи вступив до Костопільського професійно – технічного училища №14, згодом здобув професію слюсаря-ремонтника. Далі навчався у Мирогощанському аграрному коледжі на спеціальність «Механізація сільського господарства», здобув професію техніка -механіка. Після навчання працював за кордоном у Польщі.
У 2003 році Валерій одружився, а у 2005 році народилася донечка Марія, у 2007 році син Назар. З 2009 -2023 роки працював автомеханіком у СТО «Козак-Авто». Був майстром своєї справи, ремонтував автомобілі, адже про це він мріяв ще з дитинства.
Коли розпочалося повномаштабне вторгнення росії в Україну, Валерій не вагаючись 25 лютого 2022 року пішов до військкомату, але йому відмовили. У вересні 2022 року став до лав Української добровольчої армії, служив у третьому окремому батальйоні УДА. Він героїчно, ціною власного життя, боронив нашу землю від агресора.… Читати далі

Кирильчук Петро Петрович, позивний “Petrovich” (13.07.2001-02.02.2023 )

2.02.2023 рроку в запеклих боях за Кремінну на Луганщині, загинув справжній Герой України, один з найкращих синів нашої Держави, молодший сержант Національної гвардії України – Кирильчук Петро Петрович, р.н., житель с. Крилів.

Петро народився13.07.2001 в селі Крилів Рівненської області. Навчався у місцевій загальноосвітній школі. Потім здобув фах маляра-штукатура у Рівненському вищому професійному училищі №1. З юних років мріяв про військову службу. І врешті 2021 року здійснив мрію – став бійцем Національної гвардії України.

Під час повномасштабного російського вторгнення Петро воював за Україну у лавах 2-го батальйону спеціального призначення «Донбас» НГУ. Разом із побратимами з перших днів великої війни стримував наступ окупантів на найзапекліших ділянках фронту. Однак до перемоги дожити йому не судилося.

Повний енергії та сил, мрій, надій і сподівань, Петро з першого дня повномасштабного вторгнення боронив українську землю та давав відсіч ворогові, разом з побратимами відстоював незалежність України та її територіальну цілісність.

Підступний ворог обірвав життя воїна, не дав дочекатись ротації, перервав всі плани та назавжди забрав у батьків сина, у рідних – дорогу людину.… Читати далі

Зарічнюк Олександр (03.04.1982-22.02.2022)

Олександр народився 3 квітня 1982 року в селі Пашуки. Навчався у Русивельській школі, а відтак уступив до Рівненського професійно-технічного училища, де здобув професію будівельника. Працював у місцевому колгоспі за спеціальністю. Їздив на заробітки за кордон.

У вересні 2022 року Олександр Зарічнюк був призваний на військову службу. Воював у складі десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону, стрілець.

Олександр загинув 22 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Новомихайлівка Донецької області.

Вірний військовій присязі до останнього подиху в бою за нашу Батьківщину Герой виявив стійкість і мужність.

Похоронили Героя на місцевому кладовищі.

У загиблого залишилися сестри Жанна та Галина, брат Юрій

Ковальчук Павло Віталійович (27.06.1991-20.02.2025)

Павло Віталійович Ковальчук народився 27 червня 1991 року в селі Сіянці Острозького району. Здобув освіту в Автотранспортному технікумі за спеціальністю «Організатор дорожнього руху». Працював водієм у ТМ «Лімо».

До початку повномасштабного вторгнення Павло не проходив військової служби, але коли на рідну землю прийшла біда, він без вагань став на захист України. 17 березня 2022 року Павло добровільно пішов до лав Збройних сил України та прийняв військову присягу.

«Служба давалася по-різному, але він завжди знаходив спільну мову з побратимами. Павло був душею компанії, завжди веселий, життєрадісний. Захоплювався машинами, міг говорити про них годинами. Він залишався оптимістом навіть у найважчі моменти», — згадують дружина Валентина.

На жаль, Павло Ковальчук помер 20 лютого 2025 року в обласній лікарні через запалення головного мозку.

У Павла залишилося троє неповнолітніх дітей, дружина, батьки та брат.

Прощання із захисником відбулося у суботу, 22 лютого, об 11.30 на майдані Незалежності у Рівному.

Поховали військового на кладовищі у Городищенській громаді.