Революція гідності. Війна. Рівненщина

Мужні українські Герої сміливо змінюють спеціальність, яку опанували у мирному житті, на військову. Стають справжнім щитом, непереможною зброєю, надійним захистом. Таким був і Андрій Новак, якого вже завтра вшануємо на центральному майдані Рівного…

Андрій Новак народився у Рівному, навчався спершу у ЗОШ число 26, а за тим у 27 школі. Здобув фах слюсаря у 10 училищі, а потім продовжив навчання в РДГУ — тут опанував спеціальність “Практичний психолог, вчитель правознавства”. Зараз продовжує справу батька і 17-річна донька, яка також навчається на практичного психолога.

Надзвичайно амбітний Андрій тривалий час працював експедитором, а останнім часом завскладом. Проте все змінилося із початком повномасштабного вторгнення. У січні 2023-го року Андрій вступив до лав ЗСУ добровольцем. Спочатку військовослужбовець проходив навчання на полігоні, потому півтора місяця здобував досвід у Польщі. Після переведення у Чорноморську військову частину був навідником морської піхоти.

За нетривалий час служби Андрій дуже добре зарекомендував себе, був надзвичайно вмотивований, міг стати відмінним кадровим військовим, як розповідав його командир.

43-річний навідник відділення морської піхоти, матрос Андрій Новак загинув 5 червня 2023 року під час штурмових дій в районі населеного пункту Велика Новосілка Донецької області.… Читати далі

Околович Олександр Сергійович (позивний ДЄД) народився 02 березня 1974 року в селі Моквин на Березнівщині. Навчався у Березнівській ЗОШ №2, а після закінчення став студентом Національного університету водного господарства. Повернувшись зі служби в ЗСУ Олександр одружився. У шлюбі народилися троє діток, яких він дуже любив. Але згодом Олександр з дружиною розлучилися. Працював на різних підприємствах на Березнівщині, був на заробітках за кордоном.
Відразу після повномасштабного вторгнення Олександр повернувся з Польщі до Києва. У квітні 2022 року вступив до лав тероборони, а потім до новоствореної 68 окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Захищаючи рідну землю воїн отримав поранення та контузію. Після лікування повернувся у бригаду.

Розвідник, командир відділення, молодший сержант Олександр Сергійович передавав свій бойовий досвід молодим побратимам, користувався у бійців свого підрозділу незаперечним авторитетом, за це і отримав позивний «Дєд».
03 січня 2023 року в районі населеного пункту Павлівка Донецької області Олександр Околович загинув . Йому назавжди 48…
У серцях рідних та близьких, побратимів та друзів Сашко назавжди залишиться дбайливим сином, люблячим татом, справедливим та вірним товаришем.… Читати далі

Олександр народився 17 лютого 1983 року в м. Острог. Навчався в Острозькій СШ № 1. Був випускником “Острозького вищого професійного училища” 2001 року, заочно навчався на економічному факультеті Національного університету «Острозька академія». Там 2007 р. отримав диплом бакалавра фінансів. Працював в управління «Рівнегаз», Острозькій райдержадміністрації, райвійськкоматі.
Після початку Антитерористичної операції служив на сході України. Був водієм автомобіля швидкої медичної допомоги, разом із медиками рятував життя захисникам України. У 2016 р. був нагороджений відзнакою Президента України. Разом із дружиною Ольгою виховували двох дітей, трудився на благо родини, захищав Україну.
Олександр був надзвичайно сміливим і відважним чоловіком. Активний, життєрадісний, будував свої плани на життя, вдихав кожну його мить на повні груди, радував своїх рідних та близьких.
Загинув старший солдат Олександр Котляренко 10 вересня, в боротьбі за незалежність України, під час штурмових дій поблизу населеного пункту Миролюбівка Херсонської області.

… Читати далі

Володимир Киричук народився у селі Плоска на Острожчині, навчався у місцевій школі, а за тим здобував вищу освіту за спеціальністю “Фізична культура і реабілітація” в Міжнародному економіко-гуманітарному університеті імені Дем’янчука.

Працював експедитором, а останнім часом – на хлібзаводі “Рум’янець” у Рівному.

Найбільше він любив спорт, присвячував йому багато часу, очі горіли, коли грав у футбол. Виступав за команди Верес, Звягель, ОДЕК. Футбол був його життям. Володя взагалі дуже любив рух, тому багато подорожував, не міг довго всидіти на місці.

Війна змусила інакше подивитися на життя. Адже добрий, щирий, позитивний юнак вирішив стати на захист країни.Коли прийшла повістка, не роздумуючи пішов захищати Батьківщину.

Добрий, товариський Володимир завжди був поряд із побратимами, стояв за них до останнього. Так, зі зброєю у руках і загинув…

Володимир Киричук загинув у бою 1 жовтня на Херсонщині. Коли їх евакуйовували, автівка підірвалася – тому він вважався зниклим безвісти. Але аналіз ДНК підтвердив, що це таки він…я

Прощання із 23-річним солдатом Володимиром Киричуком відбулося 4 грудня, об 11.00 на майдані Незалежності в Рівному.… Читати далі

Старший солдат Рицький Олександр Юрійович народився 26 березня 2001 року. В 2016 році закінчив 9 класів Бистрицького ліцею і вступив на навчання в Дубенський фаховий коледж культури і мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету, який закінчив у 2020 році.
У липні 2020 року уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України. Був учасником бойових дій у зоні АТО.  Служив командиром протитанкового відділення взводу вогневої підтримки десантно–штурмової роти 80-ї окремої десантно–штурмової бригади. Відстоюючи незалежність та територіальну цілісність своєї країни, Олександр, на жаль, загинув в бою 24 липня  року неподалік від населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області. Захиснику було всього 22 роки.

Поховали Олександра Юрійовича в селі Бистричі.

Без сина  залишилася мама, без брата дві сестри і брат.

… Читати далі

Анатолій Ясковець народився 4 травня 1969 року в селі Орлівка на Березнівщині. Зі слів  однокласників – це був маленький, щупленький хлопчик, але такий спокійний, розумний  і винахідливий. Після закінчення Орлівської школи з 1986 по 1991 роки навчався у Мирогощанському радгоспі-технікумі спеціальність «Механізація с/г». Після  служби в армії Анатолій одружився.  Разом з дружиною  Людмилою Іванівною  виростили і виховали  шестеро дітей,  створив міцну, дружну сім’ю. Працював шофером у колгоспі «Нове життя» а також на сезонних роботах. З квітня 2022 року перебував у  лавах  Збройних   Сил  України. Він був головним сержантом взводу  інженерних конструкцій, здійснював  саперні роботи,  ремонтував військову техніку
Земний шлях Анатолія Логиновича Ясковця – зразок людського оптимізму та життєлюбності. Він був чистою помислами і душею людиною, турботливим сім’янином .
Анатолій –  приклад для  наслідування: добрий господар, справжній «майстер на всі руки», прекрасний чоловік, люблячий батько для своїх дітей, щирий друг. Йому було теж ким гордитися, адже  діти виросли справжніми людьми –   розумними,  чесними,  роботящими.
Анатолій, батько багатодітної родини, помер 25 березня 2023 року від тяжкої недуги.… Читати далі

Масяк Богдан Миронович народився 18 липня 1979 року в селі Велика Купля Березнівського району Рівненської області. У 1986 році пішов до першого класу Замостищенської ЗОШ. У 1995 році закінчив 9 класів. За направленням центру зайнятості Богдан здобув професію штукатура-плиточника. Працював будівельником. Їздив на заробітки. Неодружений У травні місяці 2021 року Богдан Масяк відзначений грамотою Березнівського благочиння ПЦУ за заслуги і сумлінну працю перед церквою і громадою.

26 квітня 2022 року був мобілізований на військову службу. Проходив навчання на Рівненському військовому полігоні, потім в міжнародному центрі миротворчості та безпеки «Яворівський військовий полігон». Після навчання був відправлений у зону бойових дій.
Командир відділення взводу протитанкових керованих ракет, старший солдат загинув 09 вересня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Тернові Поди Миколаївської області. Після тривалих пошуків загиблого у травні 2023 року з військової частини повідомили мамі, що було знайдено тіло Героя. До цього часу Богдан вважався зниклим безвісти. Військове поховання відбулося – 15 травня 2023 року. 
Заупокійна служба за загиблим захисником відбулася у Церкві Святого Дмитра Солунського села Велике Поле.… Читати далі

Народився Роман Олександрович ГУРИН 31 жовтня 1989 року в м.Березне Березнівського (нині Рівненського) району Рівненської області. У 1996 році Роман пішов навчатися до Березнівської загальноосвітньої І-ІІІ ступенів школи №2 Березнівської районної ради Рівненської області, в якій навчався та закінчив 11 класів в 2007 році. У лютому 2013 року Роман одружився та створив міцну сім’ю, в якій народилося два синочка Артем (9 років) та Костянтин (3 роки).

Коли почалася повномасштабна війна з росією у лютому 2022 році, Роман записався до лав ЗСУ і чекав своєї черги. Вже 13 квітня 2022 року Роман був призваний на військову службу першим відділом Рівненського РТЦК та СП Рівненської області і був відправлений на навчання до військової частини А2641 на інженера-сапера. Після навчання Романа з побратимами відправили до лав ЗСУ 24-ї окремо механізованої бригади імені короля Данила військової частини А0998. З травня 2022 року Роман сумлінно та хоробро виконував усі бойові завдання разом із побратимами 24-ї ОМБ на передовій.

Перший бій був у смт. Комишуваха Краматорського району Донецької області.… Читати далі

Максим Данічкін народився у Рівному. У початкових класах навчався в Олександрії, а за тим – у 24 школі Рівного. Після 9 класу вступив до технічного коледжу НУВГП, де здобув фах електрогазозварювальника.

“Ще у школі Максим займався греко-римською боротьбою. Брав участь у змаганнях та займав призові місця. Його хобі були велосипеди, любив виконувати різні трюки на них. Ще навчаючись в технікумі, Максим намагався бути самостійним та заробляв кишенькові гроші. Він завжди був справедливим та вже тоді проявляв свій бойовий дух,” – розповідає мама Героя Лариса.

Майже відразу після завершення навчання Максим підписав контракт із ЗСУ та служив у зоні АТО.

“Три роки відслужив за контрактом, мав позивний “Град”, адже був командиром цієї бойової машини. Повернувся додому після завершення контракту, але невдовзі розпочалося повномасштабне вторгнення. Він відразу відгукнувся, пішов служити у розвідку. Оскільки мав бойовий досвід, то фактично в перші дні його направили на Вугледарський напрямок, де він оволодів різними видами зброї. Та, не зважаючи на свій молодий вік, навчав своїх побратимів. Подробиць про службу не розповідав, навіть коли приїжджав у відпустку, старався не говорити на цю тему.… Читати далі

Валентин Гмирак народився у Білорусі. Саме звідти був родом його тато. Але коли Валік іще був зовсім маленьким, родина переїхала на батьківщину мами — у Рівненську громаду.

Економіст за освітою, Валентин присвятив себе роботі у сфері торгівлі, був приватним підприємцем.

Патріот, правдолюб та правдоруб, борець за справедливість, Валентин не сидів склавши руки. А у квітні 2022 року добровольцем пішов до військкомату. Його записали у перелік “особливо бажаючих” і сказали чекати. Він продовжив волонтерську роботу і чекав свого часу. У березні 2023 року йому принесли повістку.

За чітку патріотичну позицію, характер, безстрашність та відповідальність Валентина поважали побратими. Його рекомендували до отримання звання сержанта. Був справжнім лідером для хлопців.

Вдома Валентин був іншим — позитивним, веселим, компанійським, там, де він, завжди гамірно та весело. Гарний сім’янин, турботливий чоловік, він самостійно з нуля звів будинок для своєї сім’ї… Переживши важку втрату сина, усю любов Валентин та Тетяна віддавали доньці та онучці Варварі.

Та справжні Герої перші стають до лав небесного війська. 48-річний солдат Валентин Гмирак загинув 16 липня 2023 року внаслідок мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Ямпіль на Донеччині…

Гмирак Валентин Миколайович – громадянин України, які захищав незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України та загинув (помер) (Рішення Рівненської міської ради №3611 від 10.08.2023);

Пам’ятну дошку бійцеві-герою Валентину Гмираку відкрили на фасаді Здолбунівського ліцею №3

… Читати далі