Бондарук Микола Дмитрович (16.12.1990-10.11.2022)

16 грудня 1990 року в м. Рівне,в сім’ї Бондаруків Галини Миколаївни і Дмитра Івановича, народився син Микола. 1 вересня 1996 року Микола пішов навчатися до Рівненської школи.
У 2000 році сім’я Бондаруків повертається на постійне місце проживання у рідне с. Крилів. Микола продовжив навчання у 5 класі Крилівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. «Він був хорошим, здібним ,активним учнем. Охоче брав участь у різноманітних масових заходах школи. Завжди хотів грати ролі позитивних героїв у різних сценках».-згадує класний керівник Горкун Валентина Миколаївна. У 2007 році Микола закінчив навчання в Крилівській ЗШ І-ІІІ ступенів. Микола був добрим, товариським, щедрим, мав багато планів на майбутнє. З 1 вересня 2007року 1 липня 2009 року навчання у РДБМК по спеціальності зубний технік. За спеціальностю не працював, перебував на заробітках.
9 травня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ, як медик, перебував передовій у Миколаївській області. 22 жовтня рідні, друзі, знайомі бачили його у Facebook. На своїй сторінці він дякував учням Крилівської школи за листівки, малюнки, солодкі подарунки, які вони надіслали для воїнів.… Читати далі

Рицький Дмитро Володимирович, позивний “Ріко”(08.11.2000-18.05 2022)

Дмитро Рицький народився 8 листопада 2000 року вм. Костопіль у дружній багатодітній сім’ї . В 2016 році закінчив Костопільську ЗОШ №2, вступив на навчання до Костопільського будівельно – технологічного коледжу, провчився лише півтора місяця, сказав, що це не його справа. В мирний час працював на будівництві.
З 2019 року був учасником антитерористичної операції на Сході України, пішов служити у ЗСУ за контрактом. Дмитро був стрільцем, помічником гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованого батальйону, старшим солдатом в/ч А 1008 14 – ої ОМБР, учасником АТО, ветераном бойових дій.

Військовослужбовець загинув 18 травня 2022року в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання поблизу с. Яковлівка Донецької області Бахмутського району.

Посмертно солдат Рицький нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
. У Дмитра залишилися мама, дві сестри та двоє братів.

Читати далі

Мельничук Василь Григорович (15.01.1995-20.05.2024)

Василь народився 15 січня 1995 року у селі Поліське Березнівського району. У 2012 році закінчив місцеву Поліську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. З 2013 по 2014 рік проходив строкову військову службу. Після одруження з 2020 року сім’я Василя проживає в селі Великий Олексин Шпанівської територіальної громади Рівненського району.
З перших днів повномасштабного вторгнення у березні 2022 року Василь добровільно став на захист України. Герой отримав шість нагород під час захисту рідної України 20 травня 2024 року головний сержант аеромобільного батальйону Мельничук Василь Григорович загинув внаслідок ворожого мінометного обстрілу на Донеччині поблизу населеного пункту Георгіївка.
Отець Ігор Свято-Михайлівського храму села Поліське відслужив літію за полеглим Захисником.
Поховали Захисника на сільському кладовищі села Малий Олексин Шпанівської територіальної громади Рівненського району зі всіма військовими почестями.
У полеглого воїна залишилися – мама, дружина, маленька донечка та два брати.

Читати далі

Степчук Тарас позивний «Пчола»(06.08.1987-17.02.2023)

Степчук Тарас народився 06.08.1987 року в м. Костополі. У 2002 році закінчив 9 класів Костопільської загальноосвітньої школи № 3.В період з 01.09.2002 р. по 25.06.2004 року навчався у Костопільському будівельно-технологічному технікумі НУВГП за професією «Муляр, пічник, штукатур».
З квітня 2007 року проходив строкову військово-патрульну службу в ЗСУ в місті Києві. Своєю поведінкою та старанністю подавав іншим військовослужбовцям приклад зразкового виконання військового обов’язку, про що свідчить його характеристика з частини.
Після повернення додому професійно займався бджільництвом. Тарас був пасічником і разом з тим працював охоронцем у «Свіспан-лімітед», а далі – начальником зміни караулу.
Пасіка налічувала до 250 бджолосімей. Він займався селекційною діяльністю виведення нової породи бджоли. Щоб перейняти його досвід в роботі з
бджолами, приїжджали навіть вчені-професори. Був головою Спілки пасічників Костопільського району.
27 квітня 2009 року одружився, виховував двох синів.

Коли розпочалася повномасштабна війна, не вагаючись, вступив добровольцем до лав ЗСУ, щоб захищати свою рідну землю від ворога. Був призваний до 14 окремого стрілецького батальйону «Полісся». Тарас користувався авторитетом серед побратимів, мав чітко сформований вольовий характер, власну думку.… Читати далі

Оліфір Роман Сергійович (31.12.1986-23.06.2024)

Роман народився 31 грудня 1986 року у місті Чистякове (колишній Торез) Донецької області. Там закінчив 10 місцеву школу. А за тим здобув фах юриста у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого.

У 2014 році через військові дії разом із рідними вимушені були виїхати з рідного міста та переїхати на Рівненщину. Тут Роман працював спершу заступником, а за тим керівником сільськогосподарського підприємства. Дбав про батьків, разом із дружиною Марією виховували маленьку донечку Анечку.

Надзвичайно добрий та світлий Роман швидко став своїм на Рівненщині, його полюбили й прийняли, наче провів тут усе своє життя.

Чесний та людяний Роман практично весь період служби провів у зоні активних бойових дій. Але жодного разу не поскаржився, не нарікав, що важко.

На жаль, 23 червня 2024 року 37-річний матрос Роман Оліфір загинув під час виконання бойового завдання на Херсонському напрямку.

Поховали  Романа на кладовищі в с. Тучин, де мешкає родина.

Читати далі

Шинкаренко Катерина Сергіївна, позивний “Віскі” (1994-22.02.2024)

Катерина Шинкаренко народилася у Краматорську.

До повномасштабної війни займалася велоспортом та багато подорожувала Україною. Брала участь у велопробігах на Донеччині, об’їздила десятки міст та сіл. Була відома у Краматорську як активістка велосипедного руху.Мріяла проїхати дистанцію Париж — Брест — Париж на велосипеді

У 2022 році через постійні обстріли її родина переїхала в Острог до знайомих

Служила в ЗСУ, де була снайперкою. Загинула 22.02.2024, при відбиті прориву ворога, при відході наших військ з Авдіївки. Ласточкине-Сіверне. Спочатку тіло перебувало далеко в тилу ворога, і лише у квітні змогли його вивезти та впізнати. Про смерть снайперки рідним повідомили 10 квітня.

16 квітня на Майдані Свободи відбулося прощання з Катериною У Свято-Миколаївській церкві Острога пройшла заупокійна служба

Поховали Катерину на Алеї Героїв в Острозі. У Катерини Шинкаренко залишився чоловік та син Денис.

Шинкаренко Катерина Сергіївна, позивний Віскі, Катруся, снайпер роти снайперів 53 ОМБР, нагороджена орденом “За мужність” ІІІ ступеня, відзнакою Генерального штабу “Золотий хрест” та відзнакою Міністерства оборони України “Хрест доблесті” – 

Читати далі

Коноводов Валентин,позивний Miller (07.07.1997-10.06.2022 )

Народився Валентин у Криму 7 липня 1997 року, а згодом разом з мамою Анжелою та старшою сестричкою Адою переїхали у Здолбунів. Пішов учитися в міську 7 початкову школу, а продовжив навчання у школі №1, закінчив 9 класів. Був веселим, непосидючим сірооким хлопчиком, якого усе цікавило. Дуже хотів стати дорослим.

Ще зі школи почав займатися боротьбою, згодом перейшов у секцію важкої атлетики. Став майстром спорту з важкої атлетики.

.З 2018 року Валентин служив в 1-му окремому батальйоні морської піхоти. Був снайпером та виконував бойові завдання в ООС на Донбасі. У 2021-му контракт закінчився. Подружжя Коноводових поїхали за кордон.

Ще у школі познайомився зі своєю майбутньою дружиною Софією. І вона його чекала, поки він пройде строкову службу. Одружилися. Разом поїхали в Миколаїв, де він проходив контракт.

За цей час Валентин змужнів, подорослішав, продовжував займатися спортом, мав багато планів на майбутнє. Коли закінчився контракт у серпні 2021 року, поїхав з дружиною за кордон. Повернулися у середині лютого.

З початком повномасштабного вторгнення Валентин повернувся на Батьківщину та пішов до військкомату.… Читати далі

Вітошко Микола Володимирович (01.04.1987-13.12.2022)

Микола Вітошко народився 1 квітня 1987 року в с. Малий Стидин. В 1993 році пішов навчатися у Малостидинську ЗОШ. Улюбленими предметами були: біологія, хімія, фізика. Був здібним хлопчиком, навчання давалося легко, був веселої вдачі. Закінчив школу у 2004 році. Затим навчався у Рівненському державному гуманітарному університеті за спеціальністю вчитель біології, закінчив навчання у 2009 році. У 2014 році одружився, народився син Ілля, у 2016 році донька Христинка.
До війни працював водієм.
Мобілізований 11 жовтня 2022 року. Місяць проходив навчання на полігоні у місті Житомир, направлений у Слов’янськ , де служив навідником 3 десантно – штурмового взводу 1 десантно – штурмової роти 1 десантно – штурмового батальйону 95 десантно-штурмової бригади військової частини А0281.
Користувався авторитетом серед своїх побратимів, в усьому допомагав їм, постійно підтримував бойовий дух.
За час проходження військової служби зарекомендував себе з позитивної сторони. Функціональні обов’язки виконував відмінно, користувався авторитетом серед колег та підлеглих. Микола намагався підтримувати високий моральний дух у підрозділі, вникав у турботи оточуючих. Героя пам’ятатимемо усі як великого патріота, відважного Воїна, зразкового сім’янина та доброго товариша для багатьох.… Читати далі

Потапчук Валерій Михайлович (02.11.1977-18.03.2023)

Валерій Потапчук народився 2 листопада 1977 року в селі Малушка Березнівського району. Зростав допитливим хлопчиком. Навчався у СШ № 1 міста Костопіль. Валерій любив спорт, відвідував секцію боротьби успортивній школі, грав у футбол. По закінченню школи вступив на навчання до Костопільського ПТУ за спеціальністю « Слюсар – ремонтник». Жив і працював в місті Костопіль. Влаштувався слюсарем у цех ДСП- 110 домобудівного комбінату. Згодом закінчив курси і отримав спеціальність газівника.
Військову службу проходив у м. Вишгород Київської області у внутрішніх військах, а в Золочеві був у навчальному центрі. Служив в охороні . Закінчивши військову службу, продовжив працювати на комбінаті. З 2016 року брав участь в АТО. Захищав Мар’їнку, Сєвєродонецьк, Слов’янськ та інші населені пункти. З перших днів повномаштабного вторгнення був мобілізований в Сумську область, а згодом – у Бахмут. Служив навідником гірсько-штурмової роти військової частини А3029. На ротацію приїжджав до Києва.
В с. Білогорівка Бахмутського району Валерій із побратимами був у жорстокому бою. Їх накрило мінометним вогнем. Того дня було багато поранених і загиблих бійців.… Читати далі

Аврамчук Василь (05.09.1979-03.06.2024)

Василь Аврамчук народився 5 вересня 1979 року в селі Великий Олексин Рівненського району Рівненської області. Закінчив 9 класів Великоолексинської середньої школи, а потім вступив до ПТУ №11 м. Рівне, де здобув фах токаря-фрезерувальника. Після закінчення навчання проходив строкову службу в Національній гвардії України. Згодом в Рівненському інституті Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна” отримав базову вищу освіту за напрямком Економіка і підприємництво (економіка підприємства) та здобув кваліфікацію бакалавр з Економіки підприємництва (економіки підприємства).

Саме тут і минула практично вся служба нашого захисника. Цілеспрямований, педантичний, відповідальний Василь намагався не розповідати рідним про усі жахи війни. Проте рідні розуміли – його неймовірно важко.

«Він тримав все в собі, але ми знали, що йому було складно. Події навколо, ще й далеко від своєї сім’ї. Але Василь властивим йому чином віджартовувався. Він завжди повторював, що мусить нас захищати, хто як не я…» – розповідає Алла.

На жаль, 3 червня 2024 року 44-річний лейтенант Василь Аврамчук загинув під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку…

Прощання із Героєм відбулося 6 червня в 9.30 на майдані Незалежності у Рівному.… Читати далі