Війна (2022)

Потамашнєв Назар Петрович  народився 5 жовтня 1988р у селищі Демидівка Рівненської області. Навчався у Демидівському ліцеї. У 2012 році Назар одружився  з Наталею Зубрицькою. 10 лютого 2013 року у них народився син Олексій, але подружжя  згодом розлучилося. Назар став на захист України ще у  вересні 2016 р., добровольцем брав участь в АТО, де прослужив два роки. Після  був комісований  за станом здоров’я.

Звістка про повномасштабне вторгнення росії застала Назара в Польщі, де він працював на підприємстві  і уже 1 березня Назар повернувся в Україну та одразу пішов до військкомату.

Рідні вмовляли його не йти на війну – бо ж має сім’ю, є про кого дбати… але Назар  наголошував що не може вчинити інакше. липня  2022 року  Назар у друге одружився з Інні Завада, а через два дні після шлюбу вирушив на Схід.

Життя Назара обірвалося 13 вересня о 3:00 під час виконання бойового завдання у місті Лозова Харківської області.

Йому було лише 33 роки.

Публікації про Потамашнєва Н.

Демидівщина попрощалася з героєм.… Читати далі

   Каращук Микола Олександрович народився 14 вересня 1972 року у селі Серхів Маневицького району Волинської області в багатодітній сім’ї.

   У 1989 році закінчив Серхівську загальноосвітню трудову політехнічну школу Маневицького району Волинської області.

   Після закінчення школи працював обліковцем будівельної бригади у колгоспі «Україна» в смт. Демидівка.

У 1990 році був призваний до служби в армії, де здобув звання механік – водій БВО сухопутних військ ІІІ розряду.

   Після служби повернувся до роботи у колгосп «Україна». З 2002 року  працював будівельником за кордоном.

Щоб бути у лавах тих, хто захищає нашу країну від російських загарбників у 2021 році заключив контракт із збройними силами України , став бійцем 24 – ї  окремої механізованої бригади імені Короля Данила. Був доброю, щирою людиною, завжди готовим прийти на допомогу.

На  початку  війни з росією Микола перебував у Львові, де чекав на висновки медичної комісії, яка мала визнати його не придатним до служби.Та дізнавшись  про вторгнення росії на нашу землю  продовжив службу та відправився у частину до своїх побратимів.… Читати далі

Чміль  Ігор  Іванович  народився 17 квітня 1977 року в місті Березне на Рівненщині. Після закінчення Березнівської гімназії  вступив до Дубнівського  медичного училища та  здобув  спеціальність фельдшера.

У мирному житті Ігор працював медичним  працівником,   підприємцем. Ігор дуже любив техніку, займався ремонтами автомобілів працював на станції технічного обслуговування. Він був добрий, веселий, життєрадісний, товариський, завжди усміхнений.

З перших днів повномасштабного вторгнення російських окупантів в Україну він перебував у лавах Збройних Сил України, захищаючи дружину, доньок, матір і весь український народ від рашистської чуми. Ігор був бойовим медиком. У нього, як і в кожного українця, були світлі мрії, бажання, сподівання, які обірвала безжальна смерть, принесена ворогами.

18 грудня 2022 року  під час мінометних обстрілів  Ігор загинув  поблизу населеного пункту Берестове Бахмутського району.        

Поховали Героя з військовими почестями на кладовищі в урочищі «Лукавець».

… Читати далі

Олександр Шиян народився у Бердянську на Запоріжжі. Втім, доля привела його саме у наше місто, звідки родом дружина Героя — Олександра.

“Багато часу він присвятив служінню для діток з інвалідністю та їхніх мам. Люди, які бачили це, кажуть, що Саша – це людина з добрим і люблячим серцем. Це було не просто волонтерство. Він дійсно щиро любив цих дітей, багато з яких були з важкими формами інвалідності. Саме під час такого волонтерства у пансіонаті ми і познайомилися, закохалися, почали планувати спільне майбутнє. Він був люблячим чоловіком, справжнім джентельменом, яких мало. Турботливим і вірним. Навіть дивлячись в очі смерті, він більше хвилювався не за себе, а за тих, кого він залишить тут, на землі. За дружину. За три роки сімейного життя, не було і дня, щоб він не сказав, як сильно любить. І то були не пусті слова, а весь час підтверджені діями. Він був винятковим. Таких не було і не буде,” – розповідає дружина Героя.

Після одруження Сашко переїхав до Рівного, був відданим та турботливим чоловіком та братом.… Читати далі

Віталій Луцик народився в місті Свалява Закарпатської області у сім’ї військовослужбовця.

Із відзнакою закінчив 15 школу в Рівному, а за тим вступив у Київське вище загальновійськове командне училище ім. Фрунзе. Продовжив навчання в Одеському інституті сухопутних військ, який у 1994 році закінчив з відзнакою.

У 1994 — 1996 роках проходив військову службу в болградській повітряно-десантній дивізії в окремому батальйоні розвідки на посаді командира взводу, заступника командира роти глибинної розвідки.  У 1996 року Віталій звільнився з лав збройних сил України за власним бажанням.  Зайнявся власною справою у Рівному.

Член партії “Слуга Народу ” в Рівненський області. Віталій Луцик – спортсмен, володар чорного поясу карате, суддя 1-ої категорії на великій кількості змагань, переможець та призер Чемпіонатів, Кубків України

Після початку повномасштабного вторгнення став на облік до військкомату, займався волонтерською діяльністю.   30 жовтня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Проходив підготовку в Національній академії сухопутних військ м. Львів”.… Читати далі

Сергій Савчук народився у Рівному. Навчався у НВК №12 та ліцеї “Елітар”, займався спортивною гімнастикою у спортивній школі №1. Навчався  в Національному університеті водного господарства та природокористування, здобув    спеціальність “гідротехнічне будівництво”.

Після закінчення військової кафедри, у складному для країни 2014 році, Сергія призвали на службу у прикордонні війська. Тут прослужив півтора роки, патрулював вздовж держаного кордону, іноді за одне чергування проходив понад 25 кілометрів.

Коли ж повернувся до мирного життя, продовжив роботу технічним директором ТОВ-Фірма “Сілвер”.

Та вже у квітні 2022 року його знову призвали до лав Збройних сил України.

Командир взводу, старший лейтенант 30-річний Сергій Савчук загинув 21 січня під час ведення бойових дій    в районі Соледару на Донеччині…

Поховали    Героя на кладовищі “Нове”… Читати далі

Басик Андрій народився 1995 в с.  Антонівка  Володимирецького, нині Вараського району. Він в родині старший із  семи дітей. Навчався в місцевій школі. Пізніше вивчився на кухара в Київському Національному університеті харчових технологій, але за фахом не працював.

Сімнадцятого  березня його призвали на військову службу по мобілізації. «Солдат 1 аеромобільного батальйону військової частини А4350 Андрій Басик …Вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність, загинув 26 липня 2022 року під час ведення бойових дій в районі н.п. Білогірка Херсонської області в результаті артилерійського обстрілу з боку противника…

… За час проходження військової служби зарекомендував себе виключно з позитивної сторони. Функціональні обов’язки виконував відмінно, користувався авторитетом серед колег по службі. Мав добрий рівень мотивації до військової служби».

У січні 2022 року Андрію Басику виповнилось 27 років.… Читати далі