Щербан Раїса – Сторінка 55 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Микитюк Олександр Віталійович (13.11.1979 -28.10.2022)

Олександр Микитюк народився 13 листопада 1979 року в Рівному, навчався у ЗОШ , число 26, після 9 класу продовжив навчання у дев’ятому ПТУ, де здобув фах токаря.

Коли не стало батьків, у 18 років Олександр оформив опіку над 12 річним братом Романом . Працював на радіозаводі, потім – майстром з обслуговування таксофонів Укртелекому. Пізніше робив ремонти, спеціалізувався на роботі з декоративними матеріалами.

Останні 14 років Сашко разом із дружиною жив у смт Березне. З початком війни там пішов до військкомату, навчання проходив на Яворівському полігоні.

Військовий потрапив у Сєвєродонецьк. Пізніше отримав поранення, але повернувся на службу…

Олександр був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня.

42-річний Олександр Микитюк загинув 28 жовтня поблизу села Опитне Донецької області…Поховали його, як того і хотів, у Березному на кладовищі в урочиці Лучка (6 листопада)

Грицихін Валерій ( ??1973-23.10.2022)

Валерій Грицихін народився у Рівному, закінчив місцеву ЗОШ, число 8, навчався у Національному університеті водного господарства та природокористування. Здобув професію інженера-будівельника. Військова кафедра при інституті замінила йому строкову службу в армії.

Працював у страхових компаніях — спершу в “Оранті”, а потім в “Пожежній страховій компанії”

Коли у лютому розпочалася війна, Валерій, як і багато інших наших земляків, не зміг залишатися осторонь — пішов добровольцем.

49-річний командир гранатометного взводу старший лейтенант Валерій Грицихін загинув у бою за Батьківщину 23 жовтня поблизу села Опитне Донецької області.

Поховали Валерія Грицихіна на кладовищі “Нове”. У нього залишилося вдова, діти та онука.

Горисюк Олександр Валентинович (????1979 -2022)

Горисюк Олександр народився у селі Синів Гощанського району. Понад 10 років Олександр працював на виробництві вікон, знав, що таке заробітки за кордоном, а потім повернувся додому, Бо ж саме у Рівному живе його донька Анастасія, яку він безмежно любив. Олександр захоплювався футболом, а ще любив куховарити, приготовані ним страви не залишали байдужим нікого.

Коли ж почалася війна, пішов добровольцем, хоч раніше в армії й не служив. Олександр вірив у Перемогу України, чекав і наближав її, як тільки міг… 41-річний Олександр Горисюк, якого друзі та побратими називали «Гарік», залишив по собі світлі спогади. В останню путь Героя провели небайдужі рівняни та найближче оточення захисника.

Поховали Олександра Горисюка в рідному селі Синів

Публікації про Горисюка О.

Дмитрієв Костянтин Костянтинович(12.07.1990-25.05.2022)

Костянтин Дмитрієв народився в Кривому Розі. Коли хлопчику було 9 років, сім’я переїхала в село Мар’янське Дніпропетровської області. Тут Костя закінчив школу, після якої вступив до Криворізького коксохімічного технікуму. Під час навчання знаходив час і для іншого захоплення – спорту. Грав у команді технікуму з волейболу, разом з якою відстоювали честь навчального закладу на різноманітних змаганнях. Закінчивши технікум з відзнакою. Продовжив вчитися, у Дніпропетровському хіміко-технологічному інституті, який також закінчив із червоним дипломом. Займається спортом, стає чемпіоном області.

У 2014 році Костянтин приїхав у Рівне, працював на підприємстві «АЗОТ»начальником зміни.

2015-2016 роки Костянтин провів у лавах Національної гвардії України. Прийшов на строкову службу, а за тим добровольцем служив у зоні АТО: на Луганщині та поблизу Рубіжного.

Повернувшись до цивільного життя, працював на підприємстві, одружився. Як глибоко віруюча людина, став прислужником-пономарем у храмі преподобного Агапіта Печерського у військовому госпіталі Рівного.

З початком війни пішов боронити Батьківщину.

Старший солдат Костянтин Дмитрієв загинув 25 травня під час бойового зіткнення та авіаудару поблизу села Комишуваха Луганської області…

У Костянтина залишилися дружина та дворічна донька.

Ковалюк Степан Анатолійовичу (1985-02.03.2022)

Ковалюк Степан загинув в ніч з 1 на 2 березня у бою з російською диверсійною групою у місті Васильків Київської області, був членом рівненської добровольчої групи.

Похований 5-го березня у Рівному на кладовищі «Нове».

У Степана залишилась дружина і троє дітей.

Публікації про Ковалюка С.

В ніч з 1 на 2 березня 2022 року в бою з російською диверсійною групою в м. Васильків Київської області загинули бійці Рівненської добровольчої групи Ярослав Гранітний, Степан Ковалюк і художник, заслужений діяч України Сергій Пущенко. Ціллю ДРГ був шкільний підвал в якому знаходилися мирні люди, діти і старики. Бандити не сподівалися, що крім охоронця школи знаходяться ще й наші бійці і 4 чоловіки з Тероборони Василькова.

Вони прийняли бій і врятували ціною власного життя – життя людей, що знаходилися в бомбосховищі.

Ви – сини свого народу!

Слава Вам герої України!

Із фейсбука Коваля Р.

“Герої не вмирають”: у Рівному попрощалися з трьома захисниками України (ВІДЕО)

Субота 5 березня. До житлового будинку Ярослава Гранітного привозять його тіло, аби рідні та близькі змогли попрощатися із захисником України.

Непевний Роман Леонідович (31.08.1996-14.03.2022)

. До війни Роман Непевний навчався на електромеханіка і працював електрозварником автоматичних та напівавтоматичних машин. Хлопець був товариським, обожнював футбол, риболовлю і тварин.

Непевний Роман загинув 14 березня 2022 року в результаті авіаудару по телевежі в селі Антопіль. Похований в с. Караєвичі Городоцької сільської рад

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Романа Непевного нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Публікації про Непевного Р

У невимовній жалобі схиляємо голови перед світлою пам’яттю випускника нашого закладу, жителя села Караєвичі Непевного Романа, який загинув від авіаудару, завданого рашистами. Йому навіки залишиться 25 років… Не забудемо! Не пробачимо! Слава Герою!

Facebook-сторінка Городоцького ліцею

Гвардійця з Рівненщини, який загинув під час ракетного удару по телевежі, нагородили орденом “За мужність”

Сім’я Непевних з Рівненщини стала на захист Батьківщини відразу після масштабного нападу. Роман зі своїм двоюрідним братом Андрієм вступили до лав Національної гвардії України, а Романа батько, Леонід Захарович — до Збройних сил.

До війни Роман Непевний навчався на електромеханіка і працював електрозварником автоматичних та напівавтоматичних машин.… Читати далі

Устинов Олег Ігорович (16.12.1971-23.10.2022)

Олег Устинов народився 16 грудня 1971 у Рівному, навчався в ЗОШ , число 21. Продовжив навчання в технікумі, здобувати першу спеціальність, пізніше навчався у Національному Університеті водного господарства та природокористування. Олег не служив в армії, натомість закінчив військову кафедру.

Відразу по завершенню вишу влаштувався на КП “Рівнеелектроавтотранс”. Тут пройшов всі щаблі кар’єрного росту, останній час працював начальником служби рухомого складу. Разом із дружиною виростили 23-річного сина…

Коли ж ворог підступно напав на нашу країну, часу на паніку просто не було. Олег працював на підприємстві. Згодом був мобілізований. Спершу проходив навчання у Львові, а затим був відправлений у Чернівці. Та з половини шляху їх розвернули й направили у Краматорськ.

50-річний старший лейтенант Олег Устинов загинув 23 жовтня під час виконання інженерних робіт внаслідок мінометного обстрілу в районі села Білогорівка Донецької області.

Поховали Олега Устинова на кладовищі «Нове»

Пінчук Олександр Володимирович (07.02.1982-20.05.2022)

Пінчук Олександр народився сьомого лютого 1982. Здобув середню освіту. Закінчив Рівненський державний комерційний технікум.

Півтора роки служив у танкових військах ЗСУ. Опісля повернувся додому та хотів знайти себе у цивільному житті.

Він любив спорт, займався кікбоксингом

Захоплювався латиноамериканськими танцями — танцював капоейру, сальсу, бачату.

З початку повномасштабної російсько-української війни хотів вступити до лав тероборони, але вона вже була укомплектована. Тоді він потай від рідних і друзів підписав контракт зі Збройними силами України.

40-річний сержант загинув 2 травня, захищаючи населений пункт Пречистівка, що на Донеччині.

Поховали Олександра на кладовищі “Нове” у Рівному.

Рачук Степан Васильович ( 1977-10.05.2022)

Захоженко Євгеній Вячеславович (28.08.1994-27.02.2022)

Захоженко Євгеній Вячеславович народився 28 серпня 1994 року у Рівному, закінчив ЗОШ №3 та Автотранспортний технікум.

Із осені 2015 року Євгеній став на захист України у зоні проведення антитерористичної операції.

П’ять років відслужив у Дніпропетровському розвідувальному батальйоні «Буяр». У 2021 році Євгена перевели у 93 механізовану бригаду «Холодний яр». Саме у складі цього підрозділу він і зустрів ворога у перші дні наступу.

Євгеній Захоженко загинув 27 лютого під Харковом у бою з російськими окупантами.

Поховали Євгенія Захоженка 12 березня на Алеї Героїв у Рівному.